Разом – і до кінця

І у міжособистісних проблемах невеликої спільноти, і у глобальних протистояннях завжди варто усвідомлювати, чим можна поступатися на шляху до змін, а чим – за жодних обставин ні.


Бо у малому і у великому діють одні й ті самі закони. У багатьох випадках варто з усіх сил берегти єдність тих, хто не може жити по-старому, бо саме цього вимагає спільна мета.

Думаю про це щоразу, коли люди, що стоять по один бік барикад, вдаються до бурхливих виявів незадоволення діями «попутників» та агресивних звинувачень «своїх», починають злостиво іронізувати та відмежовуватися від тих, хто прагне того ж самого — у головному. Нерви у багатьох здають, кількатижневе напруження дається взнаки. Але не можна дати розколоти цей потужний рух, посваритися на півшляху до результату.

Триматися разом, разом шукати нові методи тиску, разом змінювати тактику. І не розкидатися підтримкою. Ми ніколи, на щастя, не будемо думати однаково. Ми ж не гвинтики у механізмі. Але саме зараз не варто зациклюватися на розбіжностях. Бо надто неспокійний час, надто важливі процеси відбуваються у нашому спільному домі, щоб дозволити собі з’ясовувати другорядні речі та звертати увагу на дрібниці. Хто кому не подобається, хто кого дратує — це зараз не так важливо. Важливо, що ворог, якому кинуто виклик, спільний.

Є такий вислів: лише об’єднавшись, п’ятнадцять трильйонів клітин можуть скластися в людину. У безпрецедентному зриві, який відбувається у нашій країні, вже об’єдналися люди різних професій, різного рівня освіти, різного віку, бідні й небідні, представники різних регіонів, і громадські організації, і старі політичні партії, і нові об’єднання, про яких ми донедавна й не чули… Зараз усім разом треба зробити велику, спільну, важку роботу, відповідно до майданного гасла «Разом — і до кінця!». Вистояти, дотиснути, змінити прогнилу матрицю, в якій більше неможливо існувати. Єдність є запорукою перемоги.