Відкладена війна

Якби НА МІСЦІ Барака Обами був, наприклад, Джордж Буш-молодший, то американські ракети “Томагавк” уже влучили б у призначені для них цілі на території Сирії. Однак нинішній президент США не настільки крутий ковбой, як його попередник.


Хоч Обама, за його словами, і «прийняв рішення застосувати військову силу проти Сирії», повітряний удар відкладається щонайменше на тиждень. Господар Білого дому може віддати наказ про застосування сили сам, але хоче, аби операцію проти Асада схвалив Конгрес США.

Чому Обама вагається? Президент США розуміє, що з правової точки зору рішення про удар по Сирії шкутильгає на обидві ноги. Відповідної санкції Ради Безпеки ООН немає і не буде (Росія і Китай згоди не дадуть). Ліга арабських держав, хоч і засудила застосування у Сирії хімічної зброї проти цивільних, публічно планованого США повітряного удару не підтримує. Загалом, із формуванням антисирійської міжнародної коаліції (її підтримка збройної акції проти Асада певною мірою компенсувала би відсутність резолюції Ради Безпеки) справи кепські. Однозначно підтримують удар Ізраїль, Південна Корея, Франція і Туреччина. Але цього замало... До того ж найвірніший досі союзник Штатів, Велика Британія, раптом відпала. Британський прем’єр-міністр Девід Кемерон вирішив поцікавитися думкою Палати громад. Парламентарії удар по об’єктах у Сирії не підтримали...

Звернення до Конгресу — спроба Обами вийти сухим із води. Після хімічної атаки в Сирії (загинули, за американськими даними, понад 1400 осіб) президент США мусив діяти. Обама ж говорив колись, що застосування режимом Асада зброї масового ураження буде “червоною лінією”. Але Обама знає, що громадська думка у США ідею силової акції у Сирії не поділяє... Якщо Конгрес не підтримає повітряний удар, Обама не муситиме виправдовуватися за свою “нерішучість”. Мовляв, хотів покарати Асада, але парламент був проти... Якщо ж Конгрес, що більш імовірно, дасть добро, Обама розділить відповідальність за непопулярну війну з парламентаріями.

Депутати британської Палати громад не побачили, очевидно, доказів того, що хімічну зброю у Сирії застосували саме урядові війська. Не бачать вони і позитивних результатів попередніх воєнних інтервенцій. В Афганістані невдовзі до влади знову прийдуть фанатичні таліби, в Іраку не припиняється громадянська війна, в якій гинуть тисячі людей... На боці Асада у Сирії воюють бойовики “Хезболли”, яких у світі визнали терористами. А на боці ворожої Асаду опозиції воюють бойовики “Аль-Каїди”, яку очолював убитий “терорист номер один” Осама бен Ладен. Чому одні “добрі”, а інші — “погані”, зрозуміти непросто...