Люди не уявляли, як можна жити без Сталіна...
60 років тому, 3 березня 1953 року, усі радіостанції Радянського Союзу несподівано передали урядове повідомлення про хворобу Сталіна, в якому йшлося, що у вождя стався кровилив у мозок в ніч з першого на друге березня.
Це був вже не перший інсульт. В передачах періодично оголошували медичні бюлетені про стан здоров’я Йосифа Сталіна. Підписували ці медичні повідомлення міністр охорони здоров’я СРСР А.Третьякова і дев’ять професорів медицини, залучених до лікування Сталіна. 5 березня прозвучало повідомлення про те, що о 20 год. 50 хв. Сталін помер. Про смерть вождя сповіщали цілий день 6 березня.
Я тоді мешкав у Лисичанську, що на Луганщині, вчився у 9-му класі. 90% відсотків мешканців міста були простими робітниками — шахтарями, будівельниками, хіміками. Вони завжди вірили Сталіну. Тож звістку про його смерть сприйняли розгублено, зі скорботою. Все, що я бачив на власні очі, пам’ятаю досі (мені тоді було 17 років). Люди намагалися уявити собі життя з новим керівництвом. Замислювалися: чи не задушать їх імперіалісти (це зараз про таке смішно читати, а тоді було не до сміху). Плакали. В домівках і на вулиці. І не тільки жінки...
Запам’яталися слова однієї літньої жінки (казали — була революціонеркою). Мовляв, Сталіну погіршила здоров’я царська “охранка” у в’язниці за революційну діяльність. Якби не арешти, Сталін керував би довше... Деякі старшокласники школи рвалися поїхати на похорону до Москви...
Комісію з організації похорону очолив Микита Хрущов.
В моїй юній пам’яті зберігся похмурий день 9 березня 1953 року. Здавалося, все населення Лисичанська зібралося на площі в центрі (багато хто з вінками) біля гучномовця: з Красної площі транслювався траурний мітинг. Після промови Маленкова Хрущов надав слово Берії, який промову виголошував з сильним грузинським акцентом. Слова вимовляв твердо, ніби вбивав цвяхи в кришку труни. Останнім на мітингу виступив Молотов — він говорив і кілька разів захлинався — плакав... Важко сказати, наскільки щирими були ці сльози... До мільйонів людей прозріння прийшло лише 1956 року, коли на XX зїзді КПРС Микита Хрущов зробив секретну доповідь “ Про культ особи Сталіна та його наслідки”...
