Передплата 2024 «Добра кухня»

І знову путін шантажує Україну «ядеркою»…

Чи адекватною є реакція Заходу на ці погрози?

російська ядерна зброя уже у білорусі.
російська ядерна зброя уже у білорусі.

Світ, зокрема Україна, опинився перед новою атомною загрозою. Її, по суті, анонсував російський диктатор путін, заявивши, що перші російські тактичні ядерні заряди вже перебувають на території Білорусі. За його словами, переміщення цієї ядерної зброї завершиться до кінця року.

Є вже реакція на ці виклики. Кілька днів тому президент США Джо Бай­ден назвав заяви про розміщення ядерних зарядів у Білорусі «безвідпові­дальними». А згодом визнав, що погро­зи путіна застосувати тактичну ядерну зброю цілком реальні. Ось як американ­ський лідер прокоментував цю загрозу: «Коли я… говорив, що турбуюсь про ви­сихання річки Колорадо, всі дивилися на мене як на божевільного. Вони подиви­лися на мене так і коли я сказав, що тур­буюся про те, що путін застосує тактичну ядерну зброю. Це реально».

Якщо Байден визнав імовірною за­грозу ядерних ударів по Україні, то може здатися, що кремлівський правитель уже налякав Америку і далі шантажуватиме наших західних партнерів. Як наслідок — вони відмовляться активно допомагати нам…

Чи так це? Своє бачення проблеми кореспонденту «Високого Замку» ви­клав президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експерт з міжнарод­них енергетичних та безпекових від­носин Михайло Гончар.

Відповідь Вашингтона для москви є індикатором його слабкості

— Не все так однозначно, — каже Ми­хайло Гончар. — Відмова країн НАТО від активної допомоги нам була би не про­сто поразкою України через деякий час — це було б і поразкою НАТО. Це було би значно гірше для США, ніж їхня ганебна втеча з Афганістану. Тому, думаю, нам не відмовлятимуть у допомозі.

Інша річ, що такими заявами Байден побічно стимулює путіна для того, щоб зробити цей крок, пов’язаний із застосу­ванням тактичної ядерної зброї. Має міс­це не до кінця усвідомлена оцінка з боку американської адміністрації, як працює путінська воєнна машина. А вона пра­цює шляхом ескалації, підвищення ста­вок. Щоразу своїми діями росія зондує, якою буде зворотна реакція Заходу. Бо так чи інакше боїться її - якщо вона буде адекватною. Боїться так само якихось превентивних дій. Усе зондування перед цим показало, що такої адекватної реак­ції немає. Маю на увазі історії з безпілот­ником, яку у США «проковтнули», а також випадок, коли там «не помітили» кри­латих ракет над територією члена НАТО Румунії. А також, коли над територією Польщі 400 км пролетіла російська раке­та і впала біля одного із центрів НАТО…

Для кремля все це є індикатором слаб­кості Заходу, передовсім США, їхньої не­готовності діяти симетрично, жорстко. Останні події, пов’язані з підривом греблі Каховської ГЕС, ще більше утверджують кремль у тому, що йому можна йти далі. Скажімо, не обов’язково застосовува­ти ядерну зброю, але можна, наприклад, створити передумови для ядерного інци­денту на Запорізькій АЕС. Наслідки такої провокації були би більшими, аніж у ви­падку застосування артилерійського сна­ряда із ядерною начинкою…

Заяви Байдена мали би звучати по-іншому. Президент США мав би сказа­ти: у випадку застосування тактичної ядерної зброї чи у випадку якогось ін­шого ядерного інциденту росія отримає у відповідь застосування ядерної зброї. Ось так конкретно, без жодних розмір­ковувань про застосування високоточної зброї. В іншому варіанті це мало би зву­чати так: якщо США помітять, що росія готується застосувати ядерну зброю, то вони скористаються правом вжити пре­вентивних заходів. Це було би логічно. Це було би реальне стримування.

Америка боїться? Не хоче розкоче­гарити воєнне багаття? Цього «розко­чегарення» не хоче ніхто, крім путіна. З іншого боку, як показує історичний до­свід, якраз благими намірами не допус­тити ескалації прокладається дорога до неї. Бо інша сторона, в даному випад­ку — росія, всю оцю бездіяльність, недо­статню реакцію сприймає, по суті, як за­охочення для себе продовжувати у тому ж дусі. За прикладами далеко ходити не треба. Якби росію хоча б якось санкціо­нували після вторгнення у Грузію 2008 року, то навряд чи відбулося б 2014 року вторгнення агресора в Україну. Були й інші випадки, коли Захід реагував на ро­сійські загрози нерішуче. Якби росіяни вчасно отримали по зубах, вони добре задумалися б перед наступними втор­гненнями… А так — шлейф ескалації про­довжується.

Чому так стримано поводяться нині США? Можливо, Байден боїться втрати­ти підтримку своїх виборців, які не хочуть більшої воєнної ескалації. Але чи пра­вильна ця модель поведінки?

У Вашингтоні вважають, що головне — не допустити воєнного конфлікту між США і росією, між НАТО і росією. Тому петляють. Але це не означає, що Амери­ка відмовляється від підтримки України. Там кажуть: будемо підтримувати стіль­ки, скільки потрібно. Ми ж кажемо про те, щоб цей підхід було змінено на більш од­нозначний. Має бути зроблено ставку на перемогу України.

Виглядає, що західні політики намага­ються зробити ситуацію більш комфорт­ною для себе з точки зору досягнення своїх політичних цілей. Але реалії - жор­стока річ! Вони диктують робити зовсім інше. У США є ті, хто розуміє, що треба робити. І для України, і для Заходу є тіль­ки один виграшний варіант: перемога України. Варіант «щоб Україна перемо­гла, а росія не програла» веде до пораз­ки Заходу. Така точка зору отримує все більше підтримки на високому політич­ному рівні.

Схожі новини