Росія оживляє старі фейки, бо злякалась Туреччини…

«Сайти-зливні бачки» взялися знову лякати кримчан старими фейками. Один з них опублікував «сенсацію «- «Україна зробила величезну помилку, запросивши Туреччину на переговорний «майданчик по Криму»… В Анкарі радісно погодилися «взяти участь», щоб … повернути Крим під «історичний протекторат» Туреччини.

Так, турецькі ЗМІ повідомляють про те, що після кількарічного просування на Кавказі (Азербайджан, Нагірний Карабах) Анкара має намір пред'явити Росії претензії на територіальну приналежність Криму. На думку Туреччини, Кримський півострів був незаконно віднятий у Османської імперії, і тепер «треба повернути свою територію».

Атака старими фейками

Вони деталізують цю брехню видуманими аргументами, а в голосі ясно чутно переляк, мовляв, Ердоган не вважає Крим російським, але також не вважає його українським. У 1783 році Росія несправедливо забрала Крим у Османської імперії, і ця земля повинна бути повернута імперії прогресу сучасної Туреччини. Туреччина отримала сильні позиції на багатьох пострадянських територіях. Осінь 2020 року засвідчила наскільки сильно зріс вплив Ердогана. Зовні підтримка Туреччиною ініціативи Азербайджану з повернення Нагірного Карабаху, з точки зору Москви, як і раніше шокує, — про це пише турецьке видання «Haberler». Та як виявилось, це спотворений і доповнений своїми «размишлізмами» переклад статті турецького видання, справжній сенс якої полягав лише у тому, що «в 1783 році Росія незаконно забрала Крим…». Але це правда, яку Росія сама знає, і від якої ніде дітися…

Насправді ж, раніше на спільній прес-конференції з українським колегою Зеленським президент Туреччини Тайїп Ердоган заявив, що Анкара не визнає Крим російським регіоном і «підтримує територіальну цілісність України». І тільки. Однак, у відповідь на такі слова, виступаючи на Валдайському форумі, Президент Росії Володимир Путін заявив, що думка Ердогана про приналежність Криму для нього не є важливою. Він, як завжди послався на військову силу: «Інтереси Росії на даній ділянці надійно захищені», -запевнив Путін. Більше того, Путін додав: «Що стосується якихось устремлінь з приводу Криму: я цього не знаю. Мені це не цікаво, тому що інтереси Росії надійно захищені. І в цьому ви можете ні на секунду не сумніватися». Тобто наміри Ердогана самому Путіну з усією його розвідкою невідомі, а от «зливні бачки» роблять вигляд, що їм добре відомі навіть сни Ердогана, і на цьому вони будують цілі фейкові концепції…

Кримські журналісти добре пам’ятають, що саме так діяла Росія і в 90-х роках, коли намагалась прикрити свої наміри захопити Крим. Про них вони мовчали, а зате на всіх інформаційних платформах публікували коментарі, в яких говорилося, що меджліс намагається «віддати Крим Туреччині», що «Туреччина зазіхає на Крим», тощо. Хоча про приналежність Криму Росії цілодобово трубили з кожної праски, і особливо старався мер Москви Лужков, а про приналежність Криму до Туреччини ні сам меджліс, ні хто-небудь з чиновників чи політичних діячів самої Туреччини ніде і ніколи не заявляв. Турецькі державні органи не прийняли жодного документа в той час, як Держдума приймала постанову «про російську приналежність Севастополя». Тому крик про загрозу Криму та Україні з боку Туреччини був лише «димовою завісою» для прикриття реальних зусиль Москви щодо анексії Криму. І ще навіть і в 2014 році поодинокі голоси трубили не тільки про загрозу Криму з боку міфічних «бандерівців», які нібито «йдуть на Крим», але і про «посягання Туреччини».

Що говорять документи

Про міфічні «загрози з боку Туреччини» перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар сказала, що це «класичний приклад маніпулятивних технологій Російської Федерації». Старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Грушевського Національної академії наук України Владислав Грибовський в ефірі «Крим. Реалії» розповів, чому при розмовах про сучасну долю півострова посилання Росії на договори двохсотлітньої давності є надуманими:

«Уже немає тієї Російської імперії і тієї Османської імперії, які укладали між собою угоди в кінці XVIII століття. Є Турецька республіка, яка сформувалася в 1920-і роки, є Російська Федерація, що утворилася у 1991 році, а значить, двосторонні договори двохсотлітньої давності залишилися даниною історії. Зараз про них згадують лише у контексті якоїсь політичної маніпуляції. Сучасний світ не тягне за собою всю спадщину часів підкорення Криму, зараз ситуація абсолютно інша, але хтось може вибірково використовувати історичні дані. Якщо вдаватися у подробиці, то сама Катерина Друга на початку 1783 року говорила про анексію Криму як про те, щоб «схопити чуже». Вона знала, що мова йде про незалежну державу — Кримське ханство, причому Російська імперія була ініціатором і гарантом його «незалежності».

Сьогодні Росія просто використовує старі методи. Пам’ятаю, у 90-ті роки комуніст № 1 Криму Леонід Грач запевняв журналістів, що у Кючук-Карнаджийському договорі є стаття про те, що якщо Крим колись стане незалежним, то він має бути повернутий Російській Федерації. Всі кинулись читати текст того договору, але згаданої норми, звісно, не знайшли. Грач, м'яко кажучи, вводив людей в оману.

Владислав Грибовський зазначає, що в 1783 році Росія, по суті, порушила умови, які сама продиктувала Османської імперії в рамках Кючук-Кайнарджийського миру 1773 року і Айналов-Кавакської конвенції 1779 року.

«В останній стаття третя чітко встановлює, що з Криму виводяться всі війська і не можуть бути введені туди ні в якому разі, оскільки Кримське ханство визнається незалежною державою. Однак, використовуючи юридичні лазівки — наприклад, те, що на півострові перебували фортеці Керч і Єнікале під російським прапором — російські війська в результаті увійшли до Криму і окупували його. Це було приводом для нової війни з Туреччиною в 1787—1791 роках. Звичайно ж, мова йде про маніпуляції, причому Росія змогла „схопити чуже“, тільки тому, що один із стратегічних партнерів Османської імперії, Королівство Франція, знаходилося в дуже поганому стані напередодні революції. Через це в світі не було дипломатичного протистояння Російській імперії, тому вона спокійно змогла захопити Крим. Втім, у Стамбулі протягом всього XIX століття пам'ятали про це…»

На думку глави «Кримськотатарського ресурсного центру» Ескендера Бариєва, ця інформаційна провокація свідчить про те, що в Росії наростає протистояння Москви та офіційної Анкари. Він каже: «Росії дуже не подобається недавня зустріч президентів України і Туреччини, за підсумками якої вони домовилися посилити співпрацю по лінії військово-промислового комплексу. Туреччина помітно зробила крок вперед у цій області, і Росію це лякає. Ще в 2014 році Турецька республіка проголосувала за територіальну цілісність України в ООН і системно підтримує всі резолюції Генасамблеї щодо порушень прав людини в Криму, щодо мілітаризації півострова. При кожній нагоді президент Ердоган публічно заявляє, що Крим є частиною України. Так що всі ці вкидання виникають тому, що є певна лінія протистояння між Туреччиною і Росією: і в Лівії, і в Сирії, і в Нагірному Карабасі…»

Заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов заявив в ефірі радіо «Крим.Реалії», що «це далеко не перший випадок, коли росіяни приписують Туреччини претензії на територію України. Ще до окупації Криму приблизно раз на три роки виникали розмови про те, що Україна нібито не може захистити Крим від Туреччини, і їй потрібно звертатися до Росії. Навіть у Херсонській області цілеспрямовано поширювали російські чутки про те, що кримські татари нібито претендують на автономію на цій території для створення турецького плацдарму. Коли Росії здається, що україно-турецьке співробітництво виходить на новий рівень, підключається її пропаганда. Сам по собі Крим, як військова база, в яку його перетворила Росія, істотно змінює стратегічний баланс в Чорному морі. Якщо не довіряти заявам президента Ердогана, то, з огляду на те, що він показав себе дуже прагматичним політиком, Крим навіть теоретично не може входити в його плани». Сергій Данилов вважає, що в будь-якому випадку звільнення українських територій — це справа України, хоча ми завжди будемо вітати політико-дипломатичну допомогу.

Турецький політолог Тогрул Ісмаїл у цій дискусії стверджує, що ідеї щодо будь-якого контролю Туреччини над Кримом залишаються маргінальними навіть всередині країни. «Ще при утворенні Турецької республіки було прийнято таке поняття, як „національні території“, куди Крим не входить. У відносинах з Україною Туреччина дотримується міжнародних норм, визнає територіальну цілісність України і завжди повторює це на вищому рівні — це не подобається російській стороні…»

Отже, ця історія ще зайвий раз показує, що Росія на міжнародній арені залишається підступним та нечесним гравцем. І тому не тільки договори з нею, але й її слова теж не варті паперу, на якому вони викладені.