Чому данці найщасливіші у світі?

Що знаємо про Данію? Що тут високі зарплати, високі податки і високі ціни на все. Данська мова видається нам непростою. «Це як говорити шведською, тільки із гарячою картоплиною у роті», — жарту­ють шведи. Медицина у Данії — така ж «безжалісна», як і у багатьох інших європейських країнах: якщо ви зламали ногу, «швидка» за вами не приїде — викликайте таксі. У Данії немає магазинів зі шторами та фіранками. Сонце не часто тішить цю північну країну, тож данці не завішу­ють вікна, зате часто їх миють (чисті вікна пропускають на 10% більше світла).

«У Данії — чудове літо. Го­ловне — не пропустити ці два дні», — жартують місцеві. Нестачу сонця компен­сують запаленими свічками, смачною їжею і теплими бесі­дами з рідними та друзями. Це ціла філософія, і вона має свою назву — «хюґґе».

70% данців у віці 18−24 років залишають батьківський дім, щоб жити власним життям. 70% підлітків віком від 13 до 17 років поєднують навчання з роботою. Починаючи зі 17 років, працюють майже всі. Робота вчить орга­нізованості та відповідальності — рисам, які притаманні данцям.

У рейтингах щастя, які що­року складає ООН, Данія тра­диційно займає лідерські міс­ця. Чому? Кореспонденти «ВЗ» розпитали про це самих данців: Флемінга Тогерсена, Єнса Йор­генсена, Ленне Фіне Єпсен, Брітту Крагеруп, Ханне Ларсен, Карла Еріка Фоверскова та Тор­кіла Крістенсена. Вони завітали до Українсько-Скандинавського Центру, аби познайомитися з українцями, що вивчають скан­динавські мови.

Про медицину

«У нас — високі податки, але кожна людина знає, на що дер­жава їх витрачає, — каже член Данської Гельсінської спілки Карл Ерік Фоверсков. — Частина грошей йде на медицину, тому медицина у Данії безкоштовна і високого рівня. Однак за дея­кі послуги доводиться платити, наприклад, стоматологічні (пла­тимо половину вартості і біль­ше) або за прийом у мануаль­ного терапевта. Якщо людина серйозно хвора, уряд покриває всі витрати на її лікування».

У Данії давно відбулася де­централізація, тож усі місцеві шпиталі фінансуються з міс­цевих податків. За ліки треба платити, але чим більше ліків потребує пацієнт, тим менший відсоток їх вартості сплачує. Якщо його медикаменти кошту­ють понад 2000 крон (близько 9 тисяч гривень), сплачує лише 50% їх вартості. Систему ме­дичного страхування ліквідува­ли ще у 70-х роках. Із того часу страховка є добровільною — її купують ті данці, які планують відвідувати приватних лікарів і лікуватися у приватних лікарнях.

«У державній клініці на при­йом можна чекати близько місяця, але ви гарантовано отримаєте медичну допомогу (звичайно, якщо не трапиться невідкладний випадок). Якщо не хочете так довго чекати, можете відвідати приватного лікаря в іншій європейській країні», — по­яснює член правління Асоціації Організації об’єднаних націй Флемінг Тогерсен.

Українці розуміють здоров’я як відсутність хвороб. Данці — як запас міцності, тому діти у Данії гуляють за будь-якої по­годи, їх ніхто не кутає. А дорослі спокійно сидять на асфальті, не боячись застудити нирки, і не приймають ліки, тільки-но щось заболить.

Про людей з інвалідністю

Держава створює всі умови, аби неповносправна людина могла працювати. Бо ж закрита у чотирьох стінах не приноси­тиме користь суспільству. Якщо це неможливо, наприклад, після перенесеного інсульту люди­ну паралізувало, до неї додому приходять соціальні працівники, які годують її, миють та надають іншу необхідну допомогу. Близь­кі не займаються доглядом важ­ких лежачих хворих. Для цього є навчені люди.

«В Україні людина на візку або незряча не може скорис­татися громадським транспор­том, оскільки не створено жод­них умов, щоб ці люди могли пересуватися без сторонньої допомоги. У Данії на станціях метро і вокзалах є ліфти, а персонал зобов’язаний допомагати людям з інвалідністю», — розпо­відає Карл Ерік Фоверсков.

«Однак не всі автобуси при­стосовані для перевезення не­повносправних», — визнають гості з Данії. Водночас у них іс­нує можливість 30−40 разів на рік скористатися спеціальним транспортом для перевезення інвалідів. Вартість проїзду до­рівнює вартості квитка у звичай­ному транспорті.

Про таємницю успіху

«Ми допомагаємо одне од­ному, все робимо разом, і всі наші справи базуються на дові­рі», — висуває свою версію Фле­мінг Тогерсен. Населення Данії — лише 5,6 млн. осіб. 78% данців довіряє своєму оточенню. Це — світовий рекорд. У більшості країн цей показник не переви­щує 25%.

«Усі політичні сили у Данії по­годжуються з усіма соціальними гарантіями, наприклад, із без­коштовними шпиталями. Влада завжди дослухається до своїх громадян. От, скажімо, вітрова енергетика. Це неурядові орга­нізації запропонували такий вид заробітку, а зараз це фактично основне джерело надходження валюти у Данію. Продаємо вітря­ки по всьому світу — від Китаю до США», — каже пан Фоверсков.

Політичні погляди у данців — різні, але курс розвитку дер­жави — один. «Це надто дорого — міняти його після кожних ви­борів, аби догодити більшості, яка потім знову стане опозиці­єю», — кажуть данці. А ще у Данії немає корупції.

«Ми не є такою багатою країною, як Росія чи Україна. Ви ма­єте величезні природні ресурси — вугілля, нафту, газ, срібло, зо­лото, тому й розслабилися! Ми, данці, мали тільки фермерство та рибальство, і лише у середині ХХ століття перейшли до промисловості. Все, що нам за­лишалося, — продавати знання. Данія активно розвиває галузь штучного інтелекту і робототех­ніки», — розповідає генеральний директор J&L Consulting Ltd Пі­тер Майєр-Рассмусен.

«Усе почалося з часів вікінгів, — кажуть данці. — Щоб вижива­ти, треба було бути розумним». Так-так, не шведи чи норвежці, а саме тихі, мирні, демократич­ні данці є прямими нащадками жорстоких вікінгів, які колись наводили жах на всю Західну Європу… ­