«Я став Швейком, відколи народився»

Найближчим до України польським містом є Перемишль. Сюди, як правило, їдуть по товар люди з навколишніх українських сіл, які не чекають у кілометрових автомобільних чергах, щоб перетнути кордон у мостиських Шегинях, а користуються перевагами пішого переходу. Більшість туристів, які хочуть насолодитися архітектурними «родзинками» Польщі, проминають Перемишль і їдуть у великі міста. А дарма! Бо у цьому маленькому місті є що побачити і пізнати. Ну, хоча би перейтися вуличками міста з бравим вояком Швейком, як це зробили ми, група українських журналістів, на запрошення Польської Організації Туристичної.

Найголовніше, що настрою у подорожі не псує дорога. Сіла у Львові у поїзд і за якихось дві го­дини вже була на вокзалі у Перемишлі. Прикордонники обох країн під час руху поїзда перевірили документи — ніяких тобі черг, ніяких затримок! На вокзалі на нас чекав автобус, який і повіз нашу групу на зустріч зі Швейком. Зі сво­єї сторожової «каплиці» до нас вийшов усміхнений чоловік у повному «швейків­ському» обмундируванні. Та й на вигляд був точнісінько таким самим, як його описував Ярослав Гашек, — з почуттям гумору і чималим «пивним» животиком.

Якщо вірити тому, що написав Га­шек, то саме у Перемишлі Швейка засу­дили і мало не повісили за зраду. А все було через несерйозність вчинків браво­го солдата. Російський військовополоне­ний-утікач купався у ставку. Швейк хотів приміряти на себе обмундирування цьо­го чоловіка. Не довго думаючи, одягнув його уніформу. У такому вигляді Швей­ка і затримала жандармерія. Зрештою, Швейк уник шибениці, але отримав офі­ційну довідку, що він — ідіот.

Гід-Швейк розповідав нам усі ці «приколи», а потім роздав кожному «пе­репустку», що дозволяла вільно ходити усіма маршрутами Перемишля, якими колись ходив справжній герой Гашека, і яка дозволяла без проблем потрапи­ти на територію оборонної фортеці міс­та. «Якщо не маєте перепустки — не зможете зайти. У тих, що я вам видав, маєте записати прізвище, групу крові і пред’являти за першої вимоги жандар­мерії. Навіть у туалет перепустку тре­ба носити — жандарми можуть і туди за­йти. Зрозуміли?».

Дорогою запитую, як звати чоловіка. «А що, пані неуважно слухала мою роз­повідь? — примружив око і лукаво по­сміхнувся. — Швейк. Я — Йозеф Швейк» — «А відколи ви стали Швейком?» — не здаюся. — «Відколи народився!».

А й справді, чого причепилася до чо­ловіка з некоректними запитаннями? А Швейк все нам розповідає: про кіло­метри траси для велосипедистів у рам­ках Green Velo, про міст, з якого можна милуватися рікою Сян, і зробити фото з ним, справжнім Швейком, на згадку…

А потім ми поїхали ближче до кордо­ну між Україною і Польщею, де «Швейк від народження» вирішив показати нам один із найголовніших артилерійських фортів зовнішнього кільця австрійської фортеці «Перемишль».

Фортеця «Перемишль» досі ці­кавить і притягує істориків, аби відкривати її чергові таємни­ці. У час своєї величі і могутності вона складалася з двох кілець: зовнішнього (45 кілометрів) і внутрішнього (15). За наказом цісаря Франца Йосифа у 50-х роках ХІХ століття Перемишль став го­ловною фортецею Авcтро-Угорщини на сході, найдалі висунутим плацдармом оборони перед Росією. Перемиська фортеця, яку вороги намагалися захо­пити тричі, жодного разу не була здобу­та у боях. Горбиста місцевість карпат­ського передгір’я робила Перемишль ідеальним місцем для спорудження то­гочасного стандарту укріплень — сис­тема укріплених фортів, які прикривали один одного артилерійським вогнем на віддалі від одного до п’яти кілометрів.

Перемишль став третьою у Європі фортецею такого класу після Антвер­пена і Вердена. Тут у 1914−1915 роках перебував 128-тисячний гарнізон. За­раз тут бавляться у «войнушку» місцеві дітлахи, а понад сто років тому ці стіни стримували натиск 200-тисячної росій­ської армії. Російські війська тримали в облозі фортецю 130 днів.

Тепер форт під опікою «Товариства друзів бравого солдата Швейка». Зем­ляні вали, окопи, переходи між фортами добре збереглися.

Щоб зайти на територію фортеці, тре­ба дотримуватися правил безпеки і йти тільки тією стежкою, якою провадить Швейк. Бо на іншій прикордонники мо­жуть «скрутити», як порушників кордону. І обов’язково мати при собі перепустку.

Коли ми вийшли на найвищу гірку, по­бачили стовпчики, розфарбовані у бла­китно-жовті кольори. «Це вже ваша тери­торія», — сказав Швейк. За його словами, тут є стежки, про які знають тільки старо­жили, і якими можна зайти в гості до ро­дини в Україну «попити горілочки» на свя­та. Колись на Різдво так і ходили одні до одних у гості. Тепер це роблять цивілізо­вано — офіційно через кордон або через піший перехід, або машиною.

Швейка у Перемишлі дуже по­важають. Тут навіть є провулок солдата Швейка. Під час під­карпатського туристичного ярмарку, що відбувся 6 травня 2006 року, на про­вулку встановили табличку з назвою нової вулиці.

А через два роки на Ринковій площі встановили пам’ятник-лавку бравому солдату Швейку, який сидить на скрині з амуніцією. Автор постаменту — скуль­птор Яцек Старлінг, який народився у Перемишлі. Фігура добродушного лю­бителя пива світиться здалеку великим блискучим носом, який натирають «на щастя» туристи, коли сідають до зним­ки з бравим вояком і загадують бажан­ня.

Уже після екскурсії, щоб україн­ські журналісти могли сповна відчути свою належність до «швейкознавства» у Перемишлі, нас запросили на обід у ресторан з відповідною назвою «До­повідаю слухняно». На перше подава­ли зупку у бляшаних військових казан­ках. Не знаю, чи з такого смакував їжу сам Йозеф Швейк, але ми так апетитно «тріскали» ложками по тих бляшанках, що, мабуть, аж на вулицю було чути…

Усі фото авторки