Рай на Землі

Напевно, ви також бачили цю заставку на робочому столі комп’ютера — білосніжний пісок, прозора вода кольору ніжної бірюзи, кольорові рибки, пальми і гамак, натягнутий між ними? Мабуть, думали, що це — фотошоп. Однак можу підтвердити — реальність на Мальдівах саме така. Якщо і є десь рай на Землі, то саме тут…

Аеропорт на... дерев’яному плоті посеред океану

Переліт з Відня тривав десять годин без пересадок. Різниця з київським часом — дві години. Однак якщо гадаєте, що Мале — столиця Мальдів, куди прилітають літаки з усього світу, що це — остаточний пункт призначення, то глибоко помиляєтесь. Наберіться терпіння і готуйтеся до ще двох пересадок та мандрівки автобусом і катером.

Після приземлення у Міжнародному аеропорту Мале пасажирів запросили до невеличкого автобуса і відвезли до внутрішнього аеропорту. Через дві години туристи пересіли у гелікоптер, розрахований на десятеро осіб. За годину гвинтокрил доправив їх до ще одного внутрішнього аеропорту країни, розміщеного... на дерев’яному плоті з бамбуку розміром 7х7 м, який “дрейфує”... посеред Індійського океану. Над «летовищем» гордо майорів напис: «Міжнародний аеропорт Філітейо». Філітейо — назва острова, до якого дісталися невеличким катером за півгодини.

Мальдіви — держава, що складається з кількох груп островів, розташованих поблизу екватора, за 600 км на південний захід від Шрі-Ланки. Тут живе 386 тисяч осіб, з них 120 тисяч — у столиці Мале.

Усі місцеві сповідують мусульманство. З кожним зможете порозумітися англійською. У Мальдівській Республіці дві державні мови — англійська і дівегі. Дві щоденні газети видаються державними мовами. Телебачення — також державне, але є ще супутникове — азійське та австралійське. У готелях туристи можуть переглядати і CNN, і Deutsche Welle.

Товари на експорт — риба, морепродукти і кокосові горіхи. Імпортують рис, борошно, олію і різноманітні промислові товари. Торгові партнери Мальдів — Таїланд, Шрі-Ланка, Японія та Південна Корея. Дохід на душу населення — дві тисячі доларів США (майже так само, як в Україні).

За час свого існування ця країна перебувала під впливом різних колоністів — португальців, голландців, французів і британців. Однак з 11 листопада 1965 року Мальдіви стали незалежною республікою.

Мальдівські готелі відрізняються від європейських. Тут немає хмарочосів чи навіть готелів на 5-6 поверхів, а є скромні дерев’яні бунгало, розраховані на 2-3 особи. Всередині — одне-два ліжка з москітною сіткою, стіл, крісло, дві тумбочки, шафа, телевізор, міні-бар і телефон. Душ і туалет — поруч, без даху, просто неба. Вода у душі нагрівається під сонцем. Економія! Кожен з таких будиночків має веранду з кількома кріслами, лежаками та матрацами.

Усі меблі виготовлені виключно з дерева. Звернула увагу, що прибиральник постійно тягав за собою величезний мішок для сміття — але не пластиковий, а… лляний. На Мальдівах ніколи не побачите пластикових пляшок — тільки скляні.

«Дерево життя»

Так на Мальдівах називають кокос. Мабуть, не знайдете у світі жодного дерева, яке можна було б використовувати так різнопланово, як кокосову пальму. Вона є другим за важливістю «пунктом» у мальдівській економіці.

З м’якоті кокоса особливим методом варіння отримують олію, яку використовують під час приготування їжі та експортують в інші країни. А ще мальдівці змащують нею човни.

Місцеві полюбляють пити до сніданку сік «тоді» (Toddy). Його отримують, надрізавши стебло пальмової квітки.

З пальмових гілок місцеві плетуть килимки і кошики, а шкаралупу стиглих кокосів використовують замість ложок і мисок. З пальмових гілок виготовляють також снасті і канати — цим мистецтвом мальдівці оволоділи давно, ще у XVI-XVII століттях.

Середньостатистична мальдівська сім’я з’їдає за тиждень 20-30 кокосових горіхів. На кожному острові в очах рябіє від великої кількості пальм. Кожне дерево дає 60-80 плодів на рік. Кокоси падають згори безперестанку, тому навіть пробігати під ними небезпечно.

На третій день перебування на острові Філітейо звернула увагу на те, що місцеві жителі, які прибирали сміття, штовхали перед собою невеличкі візки, куди складали кокоси, що впали з дерева. Виявляється, місцеві організували такий собі “міні-бізнес”. Беруть нестиглі кокосові горіхи, розбивають їх навпіл томагавком, виливають сік у склянки, а з молодої шкіри плоду майструють ложечки, якими можна виїдати білосніжний м’якуш кокоса. За 2-3 горіхи туристи платять їм по 1-2 долари (26-53 гривні).

Сервіс на Мальдівських островах — екстра-класу. Побувавши у 32 країнах, побачила і відчула, що такого розмаїття їжі, як тут, немає ніде. Туристам пропонують всі можливі види м’яса (крім свинини), рибу та морепродукти, численні види фруктів, а ще влаштовують тематичні вечори кухонь різних країн світу — індійської, мексиканської, тайської, іспанської… Всього й не перелічиш! Як правило, туристичні фірми пропонують варіанти, де «все включено». На це туристи частенько «ведуться» (на цю помилку звертають увагу навіть німецькомовні рекламні брошурки для туристів). На кожному з островів є бари і ресторани a la carte, де можна скуштувати вишукані страви європейської та азійської кухонь. Морепродукти потрапляють на стіл прямісінько з Індійського океану. Вечеря у такому закладі обійдеться від 80 доларів США на особу (тобто мінімум у 2100 гривень), а за пляшку вина доведеться заплатити щонайменше 40 доларів (1050 гривень). Тож варто брати путівку НВ — зі сніданком та вечерею. Пообідати можна й кокосами.

Більшість островів — безлюдні

До складу Мальдівської Республіки входить понад тисяча островів. На 203 із них живуть місцеві. Понад 100 відведені для відпочинку. Найменший острів вміщає 14 туристів, найбільший — 900. Інші острови безлюдні.

Величина острова вимірюється часом, протягом якого можна його обійти. Великий острів можна оглянути за годину, маленький — за 15 хвилин. Острів Філітейо обійшла за півгодини. Розрахований на відпочинок 250 туристів.

Природа на островах стандартна — тропічний ліс, кокосові пальми і пісок. Хто побачив хоч один з них, може уявити, як виглядають інші.

Порівняно з попередніми роками, коли під час спорудження будинків використовували переважно пальмове листя, сьогодні більш поширеним є кораловий камінь і навіть цегла. У типовому мальдівському будинку є житлове приміщення та, залежно від величини сім’ї, одна чи більше спалень. Мальдівці — єдиний народ у Південній Азії, що спить не на підлозі, а на ліжках.

Кухня розташована за межами будинку. У саду, де ростуть дерева папаї, хлібне дерево й кокосова пальма, неодмінним атрибутом є гамак.

За земельну ділянку розміром 30х15 м, обгороджену невеличким плотом, сім’я сплачує податок у державний бюджет.

Островом керує katibu — людина, яка є вихідцем з цього ж острова. Висуватися на цю посаду може тільки той кандидат, який досконало знає ісламське право.

Соціальна ієрархія на острові визначається залежно від того, чи має родина у власності традиційний човен — доні (Dhoni), який може вмістити 8-10 осіб. Таке судно використовується для риболовлі. Половину улову отримує власник доні. За годину рибалки виловлюють 200-600 скумбрій. Можуть упіймати рибу-меч і навіть акулу. Улов мальдівці варять, в’ялять, засолюють або вудять. Частину споживають самі, решта йде на експорт до Шрі-Ланки, Таїланду та Кореї. Тунець відправляють на місцевий завод, де його консервують. Виловлена риба також потрапляє на рефрижераторні кораблі, пришвартовані біля островів. Рибалки отримують готівкою 50% відпускної ціни. Решту виручки забирає уряд.

Харчуються мальдівці переважно рибою. Вуглеводи беруть з кокосового горіха, плодів хлібного дерева і коренеплодів. Їдять багато овочів, зелені, лимони та печінку риби.

Магія океану

На туристів, що прилітають сюди на відпочинок, чекають три позитивні моменти: неймовірно красиві і чисті пляжі, фантастичний підводний світ і, за винятком кількох мусонних місяців, приємна температура і тепла погода впродовж майже цілого року.

На острові можна зайнятися дайвінгом (під наглядом тренерів). Але найпростіше і найдешевше — взяти напрокат маску та ласти. Спостерігаючи за кольоровими рибами, скатами і невеличкими акулами, у воді можна простирчати півдня.

Улюблена розвага туристів — екскурсії на острови, заселені корінними жителями. Проте це можна зробити лише за наявності спеціального дозволу. За спонтанні відвідини на вас чекає кара у вигляді арешту.

Гайда у Мале, столицю Мальдів!

Причал із човнами, що прибувають з готельних островів, розташований на Маріна Драйв, поряд з причалом президента, який на Мальдівах наділений широкими колами повноважень. На рейді стоять щонайменше 20 вантажних суден міжнародного сполучення, що пливуть, зокрема, до Шрі-Ланки і Сінгапуру та обслуговують острови, розташовані далеко від Мале. Неподалік пристані — урядові будівлі.

Біля міністерських будівель припарковані мопеди — один із найпопулярніших видів транспорту на Мальдівах. Хоча авто у столиці також популярні (з 1972 року кількість автомобілів у Мале зросла з 10 до 15 тисяч).

Недалеко від парламенту можна побачити найбільшу святиню мальдівців — Medu Ziyarat, мавзолей святого, який у 1153 році проголосив у республіці іслам. Релігієзнавці досі сперечаються, був він персом чи марокканцем.

Hukuru Miskiy — найбільша і найважливіша мечеть країни. Перший її камінь закладено ще у ХІІ столітті, а сучасна будівля постала у 1656 році. Кімната для молитов виконана з різьбленого і пофарбованого дерева.

Пройшовши трохи далі, можна потрапити до Парку Султана, де розташований музей. Праворуч — Мечеть п’ятниці і мінарет. У музеї височить трон султана. В експозиції — крісла, на яких сиділи вельможі, моделі мальдівських човнів, олійні лампи, державні документи, старі фотографії, предмети, якими користувався сам султан.

Мечеть п’ятниці була збудована у 1984 році і є найбільшою мечеттю Мальдів. Вона — єдина в країні, яку, за винятком часу для молитов, можуть відвідати представники інших релігій.

Якщо захочете привезти зі собою щось «мальдівське», то можете купити простенькі мальдівські таблички-малюнки, виконані переважно чорною і червоною олійними фарбами на дереві. Можна придбати розмальовані попільнички або вази з дерева.

Популярним сувеніром є монети, що вийшли з обігу, — їх також можна придбати у сувенірній крамниці. А ось корали чи панцирі черепах привезти додому не вдасться.Такі «товари» строго охороняються законом. Якщо наважитеся на контрабанду — штраф неминучий.