Екс-розвідник КДБ Юрій ШВЕЦЬ: “Путін, який робить підтяжку обличчя, розв'яже ядерну війну? У нього від страху ботокс потече”

Уродженець України, колишній офіцер Першого головного управління КДБ СРСР, випускник Інституту зовнішньої розвідки імені Андропова, а тепер американський фінансовий аналітик Юрій Швець у 1980-х, у розпал "холодної війни", був розвідником у США. Працював під прикриттям кореспондента Телеграфної агенції Радянського Союзу (ТАРС).

1990-го Швець звільнився зі служби, через три роки емігрував до США, де випустив книгу "Вашингтонська резидентура: моє життя шпигуна КДБ в Америці". Останні 18 років очолює американську фірму зі збору інформації та оцінки комерційних ризиків компаній, що планують вести багатомільйонний бізнес — як на території колишнього СРСР, так і по всьому світу, включаючи Латинську Америку, Африку та Азію.

Юрій Швець — один з ключових свідків на публічних слуханнях у Лондоні справи про вбивство колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка. Саме Швець допоміг Литвиненку зібрати й проаналізувати досьє на Віктора Іванова — соратника Володимира Путіна, директора Федеральної служби Російської Федерації з контролю за обігом наркотиків. У досьє була зібрана інформація про зв'язки Путіна та Іванова з Тамбовською організованою злочинною групою, яка в 1990-х роках займалася наркоторгівлею і відмиванням грошей одного з найбільших колумбійських наркокартелів. Згідно з матеріалами британського слідства, саме Швець і Литвиненко зірвали бізнес-угоду однією з провідних європейських корпорацій з РФ, від якої Іванов нібито планував особисто отримати великий "відкат".

— Правда, що ви вчилися разом з Володимиром Путіним у Червонопрапорному імені Андропова інституті КДБ СРСР?

— Ця інформація з'явилася в травні 2001 року на сайті Служби зовнішньої розвідки РФ. У матеріалі йшлося, що я зрадник, бо віщаю викривальні речі про КДБ, а в дужках було вказано: "На початку 80-х Юрій Швець був однокурсником Володимира Путіна по Академії КДБ".

— Може, шум піднявся тому, що ви занадто багато знаєте про минуле Путіна-розвідника?

— Путін ніколи не працював у розвідці.

— Але в офіційній біографії президента РФ зазначено, що він служив контррозвідником у Ленінграді (нині Санкт-Петербург), а після — в Німецькій Демократичній Республіці (НДР).

— Після закінчення Інституту Андропова Путіна відіслали в територіальні органи — управління КДБ по Ленінграду й Ленінградській області. Це надзвичайно важливо для розуміння Who is mister Putin? і того, що зараз відбувається з Росією.

Потрапити в Червонопрапорний імені Андропова інститут КДБ СРСР було дуже складно. Але якщо вже потрапив, то з імовірністю 99,9% тебе скерують у розвідку... Зі мною вчилися хлопці з Ленінграда, вони потрапили в Перше головне управління КДБ, що відповідало за зовнішню розвідку, а Путін — ні.

— Чому?

— У розвідку потрапляли не тільки Джеймси Бонди, таких по пальцях перерахувати можна було. Основна маса співробітників Першого головного управління КДБ — це люди з досить середніми аналітичними здібностями та адекватними психологічними характеристиками. Ключове слово — "середній". Те, що Путіна скерували не в розвідку, а в ленінградське управління КДБ, означає, що на тлі товаришів по службі його здібності були нижче середнього.

Під час навчання в Москві Путін як іногородній жив на закритому об'єкті, який розташовувався за межами міста, глибоко в лісі і був обнесений високим парканом. Майбутній президент РФ перебував там 24 години на добу, сім днів на тиждень протягом майже року. В Інституті Андропова не тільки навчали, а й вивчали самих студентів, щоб зрозуміти: підходять вони для роботи в розвідці чи ні? Студента Путіна за рік вивчили так, як цього не зробить жодна лабораторія в світі. Фігурально висловлюючись, його просвітили всіма можливими рентгенами і вивернули хутром всередину. І як наслідок, скерували працювати в Ленінградську область.

— Але в Радянському Союзі другим за значимістю містом, після Москви, був саме Ленінград. Чому ви так зневажливо відгукуєтеся про службу в північній столиці?

— Управління держбезпеки по Ленінграду і Ленінградській області було типовим провінційним офісом КДБ, який нічим не відрізнявся від управління КДБ у, скажімо, Жмеринці або Бердичеві. Співробітники повинні були ловити іноземних шпигунів і вербувати своїх, але насправді нічим подібним не займалися, тому що у всьому світі не було стільки шпигунів, скільки в СРСР було територіальних "управ" КДБ. Тож у Ленінграді розвідник Путін займався фігньою: розгрібав кляузи студентів на професорів, кляузи професорів на ректорів тощо.

— Проте 1985 року майбутнього президента РФ скерували на роботу до Східної Німеччини, де, згідно з офіційною біографією, "він проходив службу в територіальній розвідточці у Дрездені, під прикриттям посади директора Будинку дружби СРСР-НДР".

— У НДР не було резидентури КДБ і, згідно з наказом, Комітет держбезпеки не вів розвідувальну діяльність на території соціалістичних країн, особливо в НДР, яка була однією з найбільш дружніх радянському режиму. У східних німців була власна чудова агентурна розвідка, головне було їй не заважати, вони самі виконували всю роботу і доповідали в Москву.

Резидентура — це конспіративний підрозділ розвідки однієї держави на території іншої. У НДР нічого подібного не було, а було офіційне представництво КДБ у Берліні, Дрездені і, по-моєму, ще в одному місті. Навіщо? За часів СРСР виїзд за кордон був справжньою подією для будь-якого радянського громадянина. І КДБ влаштовував для співробітників територіальних підрозділів це "свято життя". Офіцера КДБ відправляли на кілька років в НДР, де він коптив небо і повертався на батьківщину з німецьким фотоапаратом з лінзою "Карл Цайс" і зі столовим сервізом "Мадонна". Ці дві стандартні речі були практично єдиним результатом його "розвіддіяльності" в НДР.

Тим самим займався і Путін. У його обов'язки директора Будинку дружби СРСР-НДР входило накрити “поляну” для високопоставлених товаришів з Москви, нагодувати, напоїти, отоварити в місцевих магазинах, знову накрити поляну, завантажити бездушні тіла в літак і відправити назад до Москви. От і вся розвідробота Путіна в НДР.

— Ви наполягаєте, що у Путіна часів служби в КДБ і здібності були нижче середнього, і справжньої розвідкою він ніколи не займався...

— Це не я наполягаю, а його справжня, а не фейкова професійна біографія. Сам факт, що Путіна після Інституту Андропова відправили назад до Ленінграда — це однозначний діагноз. Під час навчання його вивчали десятки викладачів і професійних інструкторів, кожен з яких по закінченню навчання писав на випускників відповідну характеристику. Я бачив деякі з цих характеристик — це аналітичні дослідження, приголомшливі за глибиною опису інтелектуальних і психологічних здібностей об'єкта. Між іншим, знаєте, як багато про людину говорить його прізвисько? У КДБ Путіна називали Недопалком, після — Блідої Міллію, зараз — Ботоксом.

— В Україні у російського президента теж є прізвисько...

— (Сміється). Знаю, Путін — ла-ла-ла! Великі російські полководці, які воювали в Криму з Османською імперією, отримали від імператриці Катерини красиві приставки до прізвищ: Суворов-Римникський, Румянцев-Задунайський, Потьомкін-Таврійський. А Путін за свою минулорічну кримську операцію отримав красномовну приставку Х...ло.

Я спілкувався з людьми, які добре знали Путіна задовго до його президентства. Усі відзначали, що крім досить посередніх інтелектуальних здібностей він вирізнявся надзвичайною закомплексованістю. Путіна буквально вбивав власний маленький зріст, комплекс меншовартості мав відбиток у всій його фігурі і на обличчі. Таку людину не можна було посилати розвідником за кордон, тому що у нього на обличчі було написано: "Завербуйте мене!". Він тому в КДБ пішов і дзюдо зайнявся, щоб якось компенсувати комплекс меншовартості. Не знаю, як у спорті, але в КДБ у нього точно не склалося...

— Наскільки висока ймовірність, що Путін натисне ядерну кнопку?

— Нульова. Я професійно займався військово-стратегічною проблематикою в розпал "холодної війни" між СРСР і США, коли небезпека ядерної війни реально існувала. Що означає почати ядерну війну? Треба завдати першого удару, мета якого — знищити максимальну кількість установок ракет наземного базування противника. А коли у відповідь полетять ракети, що залишилися, їх необхідно збити своїми засобами ракетної оборони. СРСР ніколи не мав потенціалу першого ядерного удару, Росія — тим більше.

... Критично важливий чинник для прийняття рішення "Завдавати чи ні ядерного удару?" — наскільки точно твоя ракета влучить у ціль. Радянські, а зараз російські ракети відрізняються поганою точністю. Більше того, про реальну точність влучання не знає ніхто, бо величезний вплив на траєкторію польоту ракети мають атмосферні особливості тієї зони, якою вона слідує до цілі... Якщо ядерний удар буде завдаватися, то ракети полетять найкоротшою траєкторією, тобто через Північний полюс. І куди вони в підсумку залетять — взагалі ніхто не знає, бо таких випробувань ще не було.

Навіть якщо Путін остаточно збожеволіє і вирішить натиснути ядерну кнопку, товариші швидко його поправлять і все йому пояснять. Президент РФ взагалі мало чого розуміє в цих речах. У документальному фільмі "Крим. Шлях на Батьківщину" Путін хвалиться, як "налякав" есмінець США в Чорному морі: мовляв, ми розгорнули комплекс берегової оборони і відкрили його для супутників, щоб американці побачили і жахнулися... Але чомусь ніхто не пояснив Путіну маленьку деталь: дальність стрільби російського комплексу — 250 км, а дальність польоту крилатих ракет з американського есмінця — 2,5 тисячі (!) км. Якщо почнеться серйозна війна, комплекси, які російський лідер понатикав у Криму, будуть знесені шостим флотом США зі Середземного моря, навіть не заходячи в Чорне море.

Крім технічної сторони питання, є і психологічна. Ви серйозно думаєте, що людина, яка щорічно зникає з публічного простору на 7-10 днів, щоб зробити собі фейсліфт (підтяжку обличчя) і накачати себе ботоксом, здатна розв'язати ядерну війну? Адже від ядерного удару ботокс розплавиться, потече від страху... Щоб натиснути ядерну кнопку, треба бути одержимим маніакальною ідеєю, а Путін раб лише двох цілком земних бажань: продовжити життя до безкінечності й назавжди залишитися при владі. Ви звернули увагу на важливу деталь на зустрічі в Мінську?

— Про яку конкретно ви говорите?

— Початок переговорів, Меркель, Олланд, Порошенко і Путін входять у зал. Лукашенко сам усіх розсаджує. Раптом до президента Білорусі підскакує російський лідер і мало не з рук вириває конкретний стілець. Знаєте, чому? Тому що висота стільця — найважливіший фактор нинішньої зовнішньої політики РФ. Стілець повинен бути високим, щоб Путін не виглядав коротуном. Одночасно стілець не повинен бути занадто високим, щоб ніжки президента РФ не бовталися в повітрі. Підготовка стільця для Путіна — найважливіше завдання перед кожною його появою на публіці, цей стілець готують заздалегідь. А тут Лукашенко через незнання комусь іншому "заповітний" стілець пропонує. Трохи Мінські переговори не зірвав. А ви говорите "червону кнопку натиснути". Я вас благаю!..

—...Путін зважиться на широкомасштабне військовий наступ на Україну?

— У розвідці та аналітиці важливі деталі, я їх не знаю, але бачу дві серйозні речі. По-перше, концентрація російських військ на кордоні з Україною вже позамежна. Тримати без діла таку кількість людей не можна, вони розкладаються і перетворюються на небезпечну для самої Росії силу.

 З іншого боку, РФ вкрай необхідно, щоб Захід зняв з неї санкції і не ввів нові. Нещодавно прем'єр-міністр Дмитро Медведєв стогнав, доповідаючи про стан справ у країні. Якщо Путін зважиться на наступ, економіка Росії не витримає нових санкцій. Але треба враховувати фактор "територіального управління КДБ", яскравим представником якого є Путін. Як казав покійний Березовський: "Важко прогнозувати логіку ідіотів"... Зараз доля Росії значн ою мірою залежить від президента США. Підписавши всього два папірці, без жодних ядерних ударів Обама може занурити РФ в передінфарктний стан.

— Можна з цього місця докладніше?

 - Перше: найбільші нафтові монополії вже тиснуть на Обаму, вимагаючи зняти обмеження на експорт американської сирої нафти, він поки  що пручається, але надія є. Якщо Обама підпише цей папір, світові ціни на нафту впадуть.

 Друге: експорт  скрапленого газу. Станом на січень 2015 на столі Обами лежало приблизно 100 заявок на експорт скрапленого газу з США, при цьому задоволено лише п'ять з них. Але на президента і тут тисне потужне лобі. Очікується, що через сім-вісім тижнів перша партія піде в Європу. Якщо будуть зняті обмеження на експорт американського скрапленого газу, світові ціни на нього теж впадуть.

 І в першому, і в другому випадку Кремлю кінець. Знаєте, в чому унікальність Росії? Нормальні країни  за сильної економіки завжди нормальні. Росія ж стає притомною у зовнішній політиці лише тоді, коли відчуває серйозні економічні проблеми. Як тільки в РФ з'являються зайві гроші, у Кремля їде дах: пацани забуваються і розставляють пальці віялом. Росія — країна нетрадиційної орієнтації, в тому сенсі, що в стратегічному плані в ній все робиться через одне місце. Якщо Захід не зніме санкції, через два роки Росія впаде.

У нафтових свердловинах, які зараз розробляє РФ, за оцінками різних фахівців, нафти залишилося приблизно на два роки. Нових родовищ у зв'язку із західними санкціями Росія розробляти не може. Таким чином, через два роки країна залишиться без нафти.

— Може, справа не в самій Росії, а в її нинішньому політичному керівництві?

 - Іноді мені здається, що Путін — агент зловісної світової закуліси, який отримав завдання раз і назавжди покінчити з Росією. Замість того, щоб налагоджувати нормальні відносини з тією ж Європою, експорт газу і нафти в як у становить левову частку російського бюджету, Путін почав собачитися із Заходом. Навіть у розпал "холодної війни" кремлівські старці ніколи не шантажували західні країни поставками нафти і газу. Ні-ко-ли. Оскільки навіть ідіот розуміє, що рубати сук, на якому сидиш, — це контрпродуктивно. А крики: мовляв, у ситуації з Україною НАТО сам винен, бо почав наближатися до російських кордонів. Це ж Путін відродив НАТО. До агресії Росії Альянс існував практично тільки на папері, зате тепер ожив. Путін вдерся в Україну нібито для того, щоб туди не увійшов НАТО. Але тепер солдати НАТО вже у Прибалтиці, на кордонах РФ. "Дарагие расеяне" повинні сказати за це спасибі Путіну.

 В СРСР наприкінці 1980-х, за два роки до серпневого путчу, нас перевели на аналітичну роботу. Ми збирали інформацію з усього Союзу, намагалися зрозуміти, що відбувається. Тоді я побачив чіткі ознаки швидкого розпаду держави. Ті ж ознаки я зараз бачу і в Росії. Путін багато чого зробив для того, щоб наступним президентом США став новий Рейган, і щоб політика стримування РФ надовго стала зовнішньополітичним курсом Вашингтона. В умовах глобалізації перетворитися на замкнутого в собі ізгоя — це означає перетворити РФ  на третьосортну державу або взагалі її знищити. Але Путін все робить для цього, оскільки вважає, що це єдиний спосіб для нього втриматися біля корита до гробової дошки.

— Якщо Путін піде, ворожість Росії до України припиниться?

 Ні. На жаль, це історична доля України, хто б не прийшов до влади в Кремлі. Росія не засвоїла найважливіш у аксіому: памперси і політиків потрібно міняти регулярно. Країна продовжує ходити у використаних памперсах, а всі, хто приходять в Кремль, намагаються залишитися там навічно, перетворюючи країну на болото. Це національна ідея і трагедія Росії, яка її погубить. Саме тому існування відкритої, демократичної та успішної України для Кремля як кістка в горлі.

 Хто прийде на зміну Путіну? Знов  ж таки, люди з "пітерської Жмеринки". Наприклад, колишній директор ФСБ, а зараз секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев. Він, як і Путін, працював у ленінградському управлінні КДБ, був фахівцем з організації полювання та риболовлі для керівництва. Такий "єгер" був практично в кожному управлінні КДБ, вивозив начальство на природу, накривав “поляну”, а зараз керує Радою безпеки. Але якщо на чолі зграї левів стоїть баран, то леви перетворюються на стадо баранів. Не важливо, скільки розумних людей у  російських структурах, якщо їх очолює Вова Путін.