Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Влада злякалася американських „ревізорів“. Тому й пішли гучні звільнення…»

Але головним рушієм радикальних кадрових змін став колосальний запит суспільства на справедливість, вважає політолог Ігор Рейтерович

Звільнений з уряду за корупцію заступник міністра розвитку громад і територій Василь Лозинський перебуває під цілодобовим домашнім арештом. Слідство звинувачує його в отриманні хабара у сумі 400 тисяч доларів.
Звільнений з уряду за корупцію заступник міністра розвитку громад і територій Василь Лозинський перебуває під цілодобовим домашнім арештом. Слідство звинувачує його в отриманні хабара у сумі 400 тисяч доларів.

Українці пам’ятають зливу «добровільних» відставок, примусових звільнень, судових арештів, відкритих кримінальних проваджень, яка пройшлася по кабінетах високопосадовців кілька днів тому. Своїх крісел позбулися клерки Офісу президента, Генпрокуратури, голови обласних адміністрацій, заступники міністрів, керівники військових підрозділів, податкової, митниці та інших структур. Підозри щодо корупційних діянь отримали деякі члени парламенту. Чергова порція санкцій проти носіїв влади очікувалася після засідання РНБО України у понеділок, 13 лютого. Такої інтенсивності «чисток» за правління Володимира Зеленського раніше не спостерігалося. Що за цим стоїть? Тверда воля, усвідомлена лінія вищого політичного керівництва держави чи якась імпульсивність, епізодичність, вимушена реакція на «поради несторонніх»? Відповіді на ці питання шукаємо у розмові із керівником політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігорем Рейтеровичем.

Ігор Рейтерович
Ігор Рейтерович

— У цієї історії три основні причини, — каже експерт. — З од­ного боку, йдеться про реакцію на факти реальної корупційної діяльності, які вже неможливо було приховувати, оскільки про них дізналися журналісти, гро­мадськість. Ця піраміда зрос­тала, було зрозуміло, що рано чи пізно вона розвалиться. І для того, щоб не поховала під со­бою представників влади, вирі­шили діяти певною мірою на ви­передження.

Друга причина пов’язана з деякими заявами наших захід­них партнерів. Ці заяви не сто­сувалися військової допомоги, яку отримуємо від них, — жодних претензій щодо її використання у них немає. Але наші союзники не раз підкреслювали: війна не є індульгенцією проти бороть­би із корупцією — цю бороть­бу треба вести постійно, карати винних. І потрібно завершувати обіцяні реформи.

А основна причина енергійні­ших дій влади — у колосальному запиті суспільства на справед­ливість. Останнім часом він по­силився ще більше. І той неглас­ний суспільний договір, який було укладено між громадяна­ми та владою після початку по­вномасштабної війни — тримає­мо оборону країни разом і поки що не звертаємо уваги на речі, які раніше були неприпустими­ми, — добіг свого кінця. Стало­ся це з вини влади, бо виявило­ся, що багато її представників не тільки не забули про свої ко­рупційні діяння, а стали чинити їх у ще більших масштабах. А під час війни це сприймається зо­всім по-іншому.

В Офісі президента, де від­стежують суспільні настрої, по­бачили, що хвиля невдоволення наростає, що вона може змес­ти всю верхівку разом із ними. Тому й запустили механізм від­ставок, щоб показати свою ре­акцію на реальні проблеми.

— Перед своїм походом у президенти Зеленський зви­нувачував попередню коман­ду у «зароблянні на війні», у «торгівлі на крові». Нинішні оргвисновки значною мірою теж перегукуються з цими те­мами. Чому нова влада стає на старі граблі?

— Коли до влади приходять люди, не дуже компетентні у дер­жавному управлінні, публічній політиці, перед ними відкрива­ються два шляхи. Перший: наби­вати собі ґулі, робити помилки, але при цьому намагатися збуду­вати ефективну, прозору демо­кратичну систему. І другий шлях — осідлати старі корупційні прак­тики, використовувати їх зі ще більшим розмахом, сподіваю­чись перенести фокус суспільної уваги на попередників. Мені зда­ється, що друга тенденція почала розвиватися з 2019 року, а зараз вийшла на фінішну пряму. Зна­чна частина новопризначених кадрів вирішила жити за принци­пом «після нас хоч потоп!». Опе­раційний код деяких представ­ників нашої політичної «еліти» залишається, на жаль, саме та­ким — і впливає на всі процеси. У тому числі під час війни.

— Крім уже «відставлених», громадські активісти, пре­са називають інших одіозних осіб у владі, зокрема Татаро­ва…

— Олег Татаров мав би бути першим у черзі на вихід. Але за однією із версій (і я до неї десь схиляюся), всі оці масові «чист­ки» було інспіровано невели­кою групою людей, серед яких був і сам Татаров, — щоб відвер­нути увагу суспільства від себе. Його прізвище звучало, але че­рез те, що виявили скандальні речі у тому ж Міноборони, фокус суспільної уваги змістився туди. Татарова президент звільняти не буде, принаймні зараз. З тієї простої причини, що це вигля­датиме як певний його прогин під цей суспільний тиск. Зелен­ський і до війни на нього не дуже піддавався.

Рано чи пізно Татаров піде зі своєї посади. Але я дуже сум­ніваюся, що його звільнять за якимись наведеннями з право­охоронних органів. Більше того, він ще піде у ці органи працю­вати на якійсь посаді. Для пре­зидента Татаров — людина зро­зуміла. Зеленський ще раніше казав, що до Татарова у нього немає жодних зауважень, мов­ляв, він — ефективний мене­джер, яких бракує у державно­му управлінні. За словами глави держави, багато справ проти Татарова роздуто…

— Усунення із посади місь­кого голови Чернігова Атро­шенка — це теж боротьба з ко­рупцією?

— Ні. Мер Чернігова вчи­нив адміністративне порушен­ня (надав службовий автомо­біль для перевезення дружини за кордон. — І. Ф.) Він не при­ховував своєї вини, визнав факт порушення. І готовий був за це відповісти. Згідно з чинним за­конодавством, найсуворішою мірою покарання за це адмін­порушення є штраф. Коли ж суддя у суто адміністративній справі відстороняє Атрошен­ка на рік від займаної посади із формулюванням «з метою при­кладу для інших міських голів», — то зрозуміло, що йдеться не про право, а про політику. Вона відверта і брутальна, є зазіхан­ням на місцеве самоврядуван­ня. Самі жителі вирішують, кого їм обрати мером — Кличка, Са­дового, Філатова, Сухомлина чи когось іншого. Вони можуть не подобатися центральній вла­ді. Але якщо їх обрала місцева громада і вони не вчинили пра­вопорушень, за які закон перед­бачає відсторонення від влади, цього робити не можна. Істо­рія з Атрошенком — це про те, як центральна влада обмежила права місцевого самоврядуван­ня. Через це у майбутньому ма­тиме колосальні проблеми. Нам цю непривабливу історію зга­дуватимуть на кожному кроці, коли постане питання про вико­нання Україною Хартії місцевого самоврядування, а відтак — про нашу інтеграцію з Євросоюзом. В Офісі президента вважають, що вдасться якось пробігти між крапельками дощу, що на це ніх­то не зверне уваги.

— Антикорупційні органи, які зараз себе активно про­являють, діють самостійно? Будуть вони такими ж напо­легливими до кінця чи вияв­ляться обмеженими дзвінка­ми впливових осіб?

— Історія з НАБУ поки що не зрозуміла — бо ще не маємо офіційного керівника цієї орга­нізації. Щойно з’явиться, мож­на буде зробити висновок, на­скільки він незалежний. САП не є публічною, але, наскільки мені відомо, з певними спра­вами працює досить активно. І має непогану комунікацію з офі­сом генерального прокурора. А там біля керма стоїть люди­на від влади, тож якихось про­блем у неї немає. НАБУ — це тро­хи інша ситуація. Мені здається, що там залишатимуться достат­ньо незалежними, в тому чис­лі відкриватимуть справи, яки­ми не будуть задоволені в Офісі президента. До НАБУ зверну­та значна увага наших західних партнерів, які виділяють кошти на українські реформи і гово­рять про незалежність цієї ін­ституції як про одну із ключових умов нашої євроінтеграції. Тому поставити на чолі НАБУ «свою» людину Офісу президента буде складніше.

Є один маркер, за яким зро­зуміємо, наскільки ці органи бу­дуть незалежними: відкриють вони чи не відкриють криміналь­ні справи проти деяких колишніх функціонерів Офісу президента, які пішли у відставку? Якщо не відкриють, то неминуче до НАБУ виникне питання: як же у вас нема жодних зауважень до їхньої діяльності, якщо ще до війни цих осіб супроводжувала велика кількість скандалів — починаючи від ковідного фонду, «Великого будівництва» і закінчуючи інши­ми проєктами? Тому йдеться про відповідний тест антикорупцій­них органів. Незабаром дізнає­мося, чи вони його склали.

— Ви згадували про наших західних партнерів. Наскіль­ки точним є судження, що тим, образно кажучи, сірни­ком, який підпалив вибухо­ву корупційну суміш, стала саме жорстка реакція наших друзів, які дали «копняка» на­шій владі? Мовляв, рухайте­ся нарешті, хлопці, працюй­те!

— Я думаю, що цей чинник був важливим. Відповідні сигнали, звичайно, йшли. Але за значу­щістю на першому місці все-таки були вимоги нашого суспіль­ства. І на Банковій зрозуміли, що корупційні справи, як-от у Мініс­терстві оборони, можуть зіграти негативну роль у наданні нам зо­внішньої допомоги. Тим більше, за ці скандали вхопилися і росі­яни, намагаються їх роздмухати, заявляють, що всю допомогу із Заходу у нас розкрадають. Отож певний «копняк» від наших захід­них партнерів був. Більшою мі­рою, він був пов’язаний із судо­вою реформою, але потягнув всі інші справи. «Копняк» буде ще більшим, якщо резонансні спра­ви поховають, їх ніхто не рухати­ме. Ось це головна проблема. Гарно почали — не менш гарно треба закінчити. Цим закінчен­ням мають бути достатньо швид­кі рішення суду — принаймні з пи­тань, які мають відношення до РНБО.

— Як на мене, ще одним маркером щодо стану бороть­би з корупцією в Україні ста­ло створення у США аудитор­ських, інспекційних інституцій, які перевірятимуть у нас по­тенційні шахрайства, марно­тратства, зловживання…

— Історія з цими аудиторами — перш за все, внутрішньоаме­риканська справа. Частина там­тешніх республіканців, а з них — частина трампістів, постій­но «качають» цю тему, кажуть, що уряд США дуже багато дає Україні, а немає гарантій, що ко­шти ідуть туди, куди треба. Щоб закрити рота трампістам, демо­крати вирішили перехопити іні­ціативу і створили ці органи.

Сполучені Штати — це демо­кратія. Там є різні точки зору на підтримку України. І влада на це реагує, надсилаючи до нас аудиторів, які робитимуть ви­сновки: були зловживання чи ні? Сподіваюся, що вони нічо­го крамольного у нас не зна­йдуть. В іншому випадку це було б дуже погано для України.

Влада все ж злякалася — бо їдуть ревізори. І тому активізу­вала свою антикорупційну ро­боту. Вирішила: краще самі по­рушимо справи, ніж про наші проблеми мають сказати нам західні партнери.

Схожі новини