Утікала від війни. А від чоловіка-нелюда не втекла...

Бідолашна згоріла в орендованій квартирі. На перший погляд усе виглядало як нещасний випадок...

Настя виросла у бідній сім’ї і рано вискочила заміж. Об­ранець був заможним хлоп­цем, тож спочатку сімейне жит­тя нагадувало казку. Однак після народження доньки все полеті­ло шкереберть. Олії у вогонь під­ливала свекруха... Шлюб тріснув, пара розлучилася.

Анастасія з донькою опинила­ся віч-на-віч зі своїми проблема­ми. А потім зустріла киянина Дми­тра Трембача. Нове знайомство й кохання дало жінці надію. Хло­пець непогано заробляв – працю­вав на будівництві у Європі. Настя почувалася щасливою. Однак подруги не раз натякали, щоб була з Дмитром обережна, бо він, мов­ляв, якийсь неадекватний. “Та хо­роший він, – заперечувала Настя. – Водить мене в ресторани, ро­бить подарунки”…

Дівчина не помічала чи прихо­вувала зневажливе ставлення до себе. Чоловік міг нагрубити чи й шарпнути її при людях. Однак усе терпіла й за нове своє кохання три­малася. Навіть коли Дмитра оголо­сили в розшук через наркотики, не відвернулася від нього й допомо­гла чоловікові виїхати до Італії.

Настя віддала йому всі свої за­ощадження, – розповідають друзі Анастасії Бондаренко. – Так його рятувала. Спочатку навіть поїха­ла з ним, але невдовзі повернула­ся в Україну.

24 лютого почалася війна. На­стя довго не думала, що їй роби­ти далі, а зібрала дитину, спакува­ла валізи й 1 березня поїхала до Дмитра в Італію. Хотіла там у без­пеці перечекати війну.

Друзям важко згадувати остан­ні слова, які сказала їм Настя. На­магалася підтримувати стосунки, хоч Дмитрові це не подобалося. Коли чоловік був поруч, жінка не мала права розмовляти телефо­ном... Коли приймала вітання із 8 Березня, голос мала засмучений. Друзі допитувались, що ж сталося, але розповідати Анастасія не хоті­ла. Коли запитали, як справи, ко­ротко відповіла: “Та не так, як хоті­лося б”…

А потім мама Анастасії отри­мала на телефон страшну есе­меску: «Стерво, тепер ти їх довго не почуєш». Перепитала, що ста­лося з дочкою? Відповідь шокува­ла: «Я спалив Анастасію, можеш купити квіти на похорон»... Коли надійшло офіційне повідомлення про загибель українки, рідні Дми­тра запевняли, що він дивом вря­тувався, бо у той час з Настею не був. Але коли мама загиблої, пої­хавши в Італію, показала отримані повідомлення поліції, справу пе­рекваліфікували на умисне вбив­ство й затримали Дмитра.

Попередньо, все відбувалося так. Дмитро дуже ревнував Анас­тасію й часто піднімав на неї руку. Це в суді підтвердила 5-річна донька українки. У той день, коли жінка пішла в душ, Дмитро розлив на підлозі бензин і підпалив. Сам же разом з дитиною був в іншій частині квартири у безпеці. Коли стіна вогню й диму відрізала вихід Анастасії, убивця втік. На щастя, її донечка зуміла вибратися з квар­тири живою й постукала до сусі­дів. Відомо, що Дмитро Трембач намагався повернутися до Києва, однак його взяли під арешт. Спо­чатку вигадував байку про яко­гось коханця-убивцю, тоді – що це зробив хтось інший з українців. Але свідчення сусідів та малень­кої доньки загиблої підтверджу­ють, що у злочині винен саме він.

Читайте також: «Ніколи нічого не просила у Бога. У перший тиждень війни — попросила…»