У Севастополі прославляють «Беркут», який тепер хоче бути «незалежним», тобто муніципальним

В Україні «Беркут був розпущений». Але за «заслуги» Севастопольському підрозділу залишили попередню українську назву, і зробили регіональним підрозділом як «жандарма», а пізніше ввели до складу поліції, потім «Росгвардії».

Кримські ЗМІ пишуть, що «це чудова нагода подякувати його співробітникам за все, чим їм зобов'язаний Севастополь». Наказ про створення цього спецпідрозділу (на той час у складі МВС України) було видано 16 січня 1992 року. Тоді ніхто й уявити не міг, яку роль він зіграє в історії міста.

Чим Севастополь зобов’язаний «Беркуту», служба новин ForPost вирішила з’ясувати в бесіді з його колишнім командиром Сергієм Колбіним, який пізніше був обраний депутатом міських «Законодавчих зборів», а потім призначений сенатором Ради Федерації Росії від Севастополя.

Свою службу в «Беркуті» за часів України Сергій Колбін називає «цікавими історіями»

В 90-х це була боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі «у районі Херсона та Маріуполя», а також «полювання» в Севастополі на членів ОЗУ з Камчатки, які промишляли «перепродажем до країн Азії червонокнижних мисливських птахів сімейства соколиних».

Серед «заслуг» - робота проти «західних друзів», тобто, як він каже, «візитів представників усіляких націоналістичних організацій, які намагалися тут влаштувати свою ходу або взяти під контроль об'єкти інфраструктури, що забезпечують навігацію суден». Це явне перебільшення своїх «заслуг», оскільки «націоналістичні організації» навряд чи причетні до контролю інфраструктури.

Найохочіше Сергій Колбін розповідає про те, як місцеві силові структури протидіяли переходу в підпорядкування України гідрографічної служби після розподілу Чорноморського флоту.

Перехід Сергія Колбіна на службу в «Беркуті» збігся із подіями «помаранчевої революції». Севастопольські «беркутівці» були відряджені до Києва, а завданням Колбіна стало їхнє забезпечення продуктами, спецзасобами та теплими речами. Тому заслуг Колбіна в подіях з участю «беркутівців» мало. І лише після повернення з Києва командир Ігор Салтан подав заяву про відхід на пенсію, а Сергію Колбіну було запропоновано його замінити. І тільки після цього на нього звалилася вся «слава».

Севастопольський «Беркут» без ніякого героїзму захищав зсередини будівлю адміністрації президента Януковича. Але головне, про що вони дбали – це кинути Київ і якось добратися додому, до Севастополя. Для цього вони забрали та вивезли з лікарень усіх поранених бійців.

Він свідомо перевищує рівень небезпеки та малює більш драматичну картинку, щоб показати свою «мужність»: «Ті, хто провозив наших хлопців, ризикували життям. Напруження пристрастей вже було таким, що на будь-якому блокпосту їх могли розстріляти без суду та слідства… Ми тоді були поза законом, у нас бачили головне зло…». Тим не менше, їдучи з Києва, кримські «беркутівці» затесалися в загальну колону, що складалася з «беркутівців» із Херсона, Одеси та Миколаєва, і так без пригод доїхали до Криму.

Колбін розповідає, що «вільно зітхнути бійці змогли, лише в'їхавши на території півострова»

На урочисту зустріч вони й не сподівалися, але «на шляху до Севастополя мені зателефонував Олександр Володимирович Новіков і попросив заїхати на площу Нахімова. Я відмовився – сказав, що бійці вимотані до краю, та й вигляд у нас не парадний: усі чорні, брудні, закопчені, багато хто в обгорілій формі. Але він мене переконав, розповів, що нас зустрічає все місто. Я говорю: та нас СБУ там же й заарештує! Але на Нахімова було стільки людей, що зробити щось проти нас ніхто не наважився б…» Зрозуміло, що метою такої зустрічі було бажання севастопольських заколотників отримати під своє начало хоч якийсь силовий підрозділ.

І Колбін погодився на зраду та відразу почав діяти. Вже вранці 23 лютого він зустрівся з Олексієм Чалим. На ній ухвалювалися рішення щодо забезпечення охорони учасників майбутнього мітингу. Але Колбін злякався відповідальності і схитрив. На охорону мітингу були виставлені вже звільнені зі служби, цивільні ветерани «Беркута». У спортивних магазинах купили біти, в будівельних – каски. Але все це не знадобилося.

Вже 26 лютого «беркутівці» вирушили на північ Криму і встановили свої блокпости. Саме за наполяганням Сергія Колбіна було перекрито не дві дороги, а всі три, хоча добре знали, що казки про «загони бандерівців» не мали під собою нічого реального. Але зараз Колбін розповідає про «героїчний» опір: «були багаторазові візити людей у формі офіцерів країн НАТО. Вони називали себе співробітниками ОБСЄ, але ми у переговори з ними не вступали, оскільки довіри до них не було. Була й спроба провести через блокпости цілий караван автомобілів – нібито «Червоного хреста», який поспішав на допомогу українським військовим…».

Тут варто нагадати, що «колега» Колбіна, інший заступник командира «Беркута» Олександр Чередниченко, який в 2014 році перешкоджав в'їзду до Криму представників міжнародних організацій та працівників державних і правоохоронних органів України, організувавши перевірки документів на контрольно-пропускному пункті «Чонгар», уже постав перед судом.

Досудовим слідством встановлено, що Чередниченко, будучи громадянином України, погодився працювати в незаконно створеному органі окупаційної влади на посаді командира спеціального муніципального підрозділу «Беркут», заснованого незаконно обраним керівництвом міста. Чередниченко в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року дав вказівку особовому складу, який був озброєний табельною автоматичною вогнепальною зброєю, набоями та спецзасобами, залишити місце дислокації та прямувати на перешийок Чонгар на межі Криму та Херсонської області. Надалі Чередниченко забезпечив потрапляння на територію півострова озброєних осіб з незаконних формувань і перешкоджав тому, щоб до Криму в'їжджали представники міжнародних організацій, державних та правоохоронних органів України.

Проте Сергій Колбін розповідає, що зараз йому роботи ще більше, ніж при Україні. Нові «цікаві історії» полягають у тому, що «причини розслабитися у його співробітників, як і раніше, немає. Криміналітет (російський – авт.) нікуди не зник, а незрозумілих людей у місті стало не менше, а більше… Всі ми знаємо, який потік людей ринув у місто після 2014 року і початку подій на південному сході України. Людей різних: і порядних, і не дуже. Це не лише мирні біженці, а й кримінал та зброя. Звичайно, все це наклало відбиток на роботу правоохоронних органів. Співробітники севастопольського «Беркуту» виїжджають у відрядження на Північний Кавказ, забезпечують контрольно-пропускний режим між Ростовською областю, ДНР та ЛНР…» Підрозділ отримав транспорт, необхідне обмундирування та обладнання. Тут створено вибухотехнічний підрозділ.

За словами Сергія Колбіна «є й те, що затьмарює існування та ускладнює роботу. Якщо відразу після возз'єднання з Росією і в Севастополі, і в Республіці Крим були свої (муніципальні – авт.) підрозділи «Беркут», то їх підпорядкували спочатку російській поліції, а тепер «Росгвардії». Це рішення Сергій Колбін вважає великою помилкою: «Севастополь – окремий суб'єкт РФ зі своїм губернатором, своїми Законодавчими зборами (насправді Севастополь не є окремим суб’єктом РФ, разом з Кримом від підпорядкований Південному Федеральному округу – авт.), тому підрозділи силових структур тут мають бути окремі». Сенс його прагнень, здається, зрозумілий. Якщо підрозділ муніципальний, то воювати далі Криму не пошлють, а якщо федеральний – можуть послати і на Кавказ, і на Камчатку, і в Казахстан, а під старість хочеться вже спокою…

Читайте також: «Росія не надіслала усіх документів. Це дивує адвоката: чому немає жодних деталей справи?»