Передплатити

Україну накриває нова хвиля Covid-19

Точилися розмови про те, що повториться торішній сценарій – показники захворюваності повільно зростатимуть і досягнуть піку приблизно у листопаді


Фото ААМС

Проте через поширення нової версії коронавірусу «Дельта» все сталося швидше, ніж очікувалося. А на тлі низьких показників вакцинації видається, що ця осінь для українців також не буде легкою.

Найактуальніші питання про Covid-19 і вакцинацію від нього в Україні та світі в ефі­рі Українського центру здоров’я на сторінці організації у Facebook обговорили виконавчий ди­ректор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський та співзасновник УЦЗ, ме­дичний аналітик Павло Ковто­нюк.

Гліб Вишлінський

Г. В. У тих країнах, де були спалахи «Дельти», захворюва­ність раптово і сильно зроста­ла, але й швидко спадала.

Павло Ковто­нюк

П. К. У нас відбувається те саме. Просто у нас це з випадків погано видно, бо у нас порівняно з попередніми хвилями традиційно нічого не змінилося у частині ви­явлення (хворих і безсимптомних носіїв. — Авт.). Але можемо роби­ти висновки з госпіталізацій, а цей показник швидко зростає і вже перетнув позначку 2000 на день. Це багато. Невдовзі й смертність почне зростати. Ці показники за­вжди йдуть один за одним: спочат­ку випадки, потім — госпіталізації і вже за ними — смерті. Не можемо сказати, скільки випадків «Дельти» у нас є загалом серед того вірусу, який циркулює. Тому швидкість (поширення інфекції. — Авт.) пе­редбачити складно, як і те, коли буде пік. Але очевидно, що це саме «Дельта» спровокує швидкий ріст захворюваності, і вже цього тижня (27 вересня — 3 жовтня. — Авт.) по 1000—2000 буде додаватися що­дня. Ось таке нас чекає, тому го­туймося переходити у кольорові зони.

Г. В. Буде відмінність по регіонах і навіть по населених пунктах залежно від рівня вак­цинації? Щодо того, скільки людей вже перехворіло, «роз­бивки» по регіонах немає, але знаємо, що Київ найкраще вак­цинований з усіх регіонів. Якщо подивитися на відсоток заван­таженості ліжок, оснащених киснем, то у Києві він щодня зростає на 0,5−1%, і зараз там завантажено 20%. Порівняно з весняною хвилею показник завантаженості ліжок зростав швидше. Якщо такі темпи збе­режуться, то Києву, щоб дійти до «червоної» зони, потрібно буде 45 днів. А минулої весни вся хвиля тривала трохи більше як місяць.

П. К. Побачимо, як буде. Ніх­то цього точно передбачити не може. Роблю ставку, що це відбу­ватиметься швидше й різко. З по­неділка по п’ятницю (27 вересня — 1 жовтня. — Авт.) лікарні почнуть дуже швидко заповнюватися.

Я вже це казав не раз і скажу знову: навіть якщо ми візьмемо до уваги, скільки людей перехворіло і скільки людей вакцинувалося в Україні, ми не зможемо спрогнозу­вати, як буде відбуватися цей спа­лах. Подивімося на США, Ізраїль, Велику Британію, інші країни — там навіть маленький відсоток людей, які не перехворіли і не були вакци­новані, дали цей спалах. «Дельта» настільки швидко поширюється серед населення, яке не вакци­новане і не перехворіло, що і цієї кількості вистачає, аби організува­ти спалах по цілій країні. Можливо, наступної хвилі, яка буде наступної весни, чи коли там, цей фактор уже зможе відігравати якусь роль, а зараз ні.

Г. В. Чи є ймовірність, що цієї хвилі до лікарень потраплятиме більше дітей?

П. К. Минулого тижня я слухав цікаві дебати двох американських фахівців на тему, чи є обов’язкова вакцинація порушенням прав. Це, до речі, окрема цікава тема. Один із них — клініцист, який працює у лікарні. Він говорив, що навіть ві­зуально видно, як багато хворих дітей цієї хвилі. Чому так? Не тому, що «Дельта» особливо вражає ді­тей, а тому що діти не вакцинують­ся. Смертність серед дітей дуже низька — менше за 0,1%. Але навіть якщо помре кількадесят дітей, це — не дрібниця. Це важливо.

Г. В. 56% українців, опитаних Фондом «Демократичні ініціа­тиви», сказали, що вони не пла­нують вакцинуватися.

П. К. Мене ошелешила не стільки ця величезна цифра, як те, що вона не змінюється з бе­резня. У березні у нас було два дослідження: одне показало 51%, друге — 61%. Нічого не змінюється. Перший висновок, який я роблю (я це постійно повторював), — наша вакцинальна кампанія йде пога­но не через те, що немає вакцин. Вакцини є! Другий висновок: у нас щось не те відбувається з комуні­каціями. Не можу знецінювати те, що уряд намагається робити. Але у плані комунікації — все доволі па­сивно.

Г. В. Наші політичні лідери й досі вважають, що вакцинація від коронавірусної інфекції — це токсична тема, і що не треба сваритися з «антиваксами».

П. К. Наш уряд взагалі не лю­бить ні з ким сваритися і вдаватися до заходів, які когось не влаштову­ють. Офіційні особи міністерства, будучи людьми зі сфери громад­ського здоров’я, професіоналами своєї справи (що міністр, що голо­вний санітарний лікар), ніколи не упускають нагоди сказати, що вак­цинація — добровільна. Вона до­бровільна, ок. Але навіщо це треба так наполегливо, так нав’язливо повторювати? Я це чую як месидж людям, які не хочуть вакцинува­тися: «Не переживайте, якщо не хочете, то можете не вакцинувати­ся». Ні. Так не можна казати, тому що як ви з цими 56% людей, які скептичні, які не підуть вакцину­ватися, будете досягати якихось цифр? Все, треба бути твердими. Треба сказати: «Ми вакцинуємося. Крапка. Як вам допомогти?». Тоб­то ми не обговорюємо те, що ми вакцинуємося. А в Україні ми це чомусь обговорюємо… Мене дуже бісить цей наратив «я перехворів». Не тому, що я заперечую, що якщо людина перехворіла, у неї немає імунітету. Є і, можливо, він навіть сильніший, ніж у людини, яка вак­цинована, але не хворіла. Є ізра­їльське дослідження, яким нам по­стійно перед очима розмахують, і яке, до речі, є препринтом (чор­новим варіантом дослідницького тексту. — Авт.). Але припустимо, що воно правильне, що у людей, які перехворіли, імунітет кращий. Однак у мене завжди виникає пи­тання: навіщо ви про це говорите? Чого ви хочете цим добитися? Ок, перехворіти допомагає і вакцина допомагає. Який наступний крок? Половина населення не перехво­ріла і не вакцинована. Далі що? А далі нічого. Люди зупиняються на цьому і використовують це як евфемізм для своєї антивакци­наторської позиції. Наче фіговим листочком прикривають своє ан­тивакцинаторство.

З тих дебатів, які я слухав, ді­знався, що те саме відбувається й у США. Один із експертів висту­пав за те, що вакцинація повинна бути обов’язковою, і це не є пору­шенням прав, а інший захищав по­зицію, що це є порушенням прав. Але замість того, аби казати, що це — порушення прав, він постій­но повертався до аргументу, що люди, які перехворіли, не повинні вакцинуватися. Ок, не повинні. За­були. Що робити з тими, хто не пе­рехворів і не вакцинований? Про­водити обов’язкову вакцинацію? І тут починається: «Е, це складно». Я вважаю, що так, треба проводи­ти, і міністр повинен сказати «так» та допомогти бізнесу це зроби­ти. «Область перейшла у „жовту“, „помаранчеву“, „червону“ зону, але у вас 80% штату вакциновано? Можете працювати». Але як я вак­циную 80% штату, якщо уряд по­стійно говорить: «Це — добровіль­но, ми не наполягаємо». Як мені це зробити?!

Г. В. Українські власники біз­несу і керівники можуть сказати працівникові: «Або ти вакцину­єшся, або ми знайдемо, за що тебе звільнити».

П. К. Вони вже так намагають­ся казати, але у них не виходить. Наприклад, міський голова Іва­но-Франківська хотів зобов’язати держслужбовців вакцинуватися, і що? З’явилися суди, уповноваже­ний з прав людини. Свої основні права наші люди не дуже часто за­хищають, а якісь такі дивні права вони дуже люблять захищати.

Г. В. Візьмімо, до прикладу, заклади культури. Система зро­зуміла. Якщо ти приймаєш всіх глядачів, то зайнято може бути лише половина місць. Якщо у тебе вакциновано 80% праців­ників, можеш заповнити весь зал, але це повинні бути або глядачі з Covid-сертифікатами (тими, які підтверджують той факт, що людина отримала хоча б одну дозу вакцини, чого буде достатньо у «жовтій» зоні), або підтвердженням, що лю­дина перехворіла (згідно з по­становою Кабміну, це повинно бути інтегровано у «Дію», але поки що не інтегровано), або негативним результатом ПЛР-тестування, дійсним протягом наступних 72 годин (у «Дію» також не інтегрований). Бізнес повинен прийняти для себе рі­шення, за якою моделлю він працює. Те ж саме стосується проведення масових заходів. Школи — це взагалі окрема тема для розмови.

П. К. Зима стала несподіван­кою для комунальників, а навчаль­ний рік — для освітян (усміхається). Багато директорів шкіл кажуть, що вони не перейдуть на дистанцій­не навчання, а просто не будуть працювати. Класно. Зарплату пла­тять. Навіщо паритися?

Що б я зробив на місці уряду? Взяв би трудове законодавство, добре б його проаналізував і ска­зав би бізнесу: «Не бійся вима­гати від персоналу вакцинацію. Ось твої ризики з трудового за­конодавства: один, два, три. Ось тут ти не можеш переступити, але ось тут, тут і тут є способи уник­нення порушень прав, трудових спорів або суду». А до громадян я би звернувся зі словами, що ваш роботодавець буде просити вас вакцинуватися, і ми його підтри­маємо. Відкрито б про це сказав. Це б дуже допомогло. Уряд зараз грає проти роботодавця, коли роз­повідає про те, що «ми не наполя­гаємо, все добровільно» і т. ін.

Г. В. Але ж десь прописано, що за певних медичних станів людина не може працювати з іншими людьми?

П. К. Такого є дуже багато. Мій рідний брат — кухар, і у кухарів обов’язковою є вакцинація, про­філактичні огляди. Ти не можеш прийти на кухню, якщо є ризик, що можеш передати якусь інфекцію.

Це — абсолютно нормально. Це у багатьох сферах діє, але чо­мусь із Covid-19 це перетворюєть­ся на якийсь, як кажуть наші західні партнери, big deal. Я не бачу під­став для дискусії про псевдодемо­кратію або псевдоправа. Є багато прав, які порушує наша держава, і дискусії про це немає.

Г. В. Як світ зараз вакцину­ється від Covid-19?

П. К. У світі є велике розчару­вання: «Ми бігли, бігли, бігли, добі­гли до якихось суттєвих цифр вак­цинації, але Covid-19 у світі й далі є і далі „прилітає“ до нас у вигляді нових штамів». Всіх — у США, За­хідній Європі — дуже засмутило, що навіть з маленькими відсотками людей, які не вакциновані і не пе­рехворіли, «Дельта» по них удари­ла. Там почали порушувати питан­ня: «Друзі, може, не будемо далі грати у вакцинальний націоналізм, а нарешті подумаємо про те, як побороти Covid-19 у світі?». Шля­хом проб та помилок ми дійшли до того, що поки ми його не знищимо в усьому світі, жодна країна (навіть та, в якій вакцинованих найбільше) захищеною до кінця не буде. МВФ запропонував конкретний план: замість того, щоб витрачати все більше грошей на бустерні дози і ревакцинацію, тим країнам, які ма­ють кошти, краще інвестувати (за­гальна сума інвестицій становить 60 мільярдів доларів) у те, щоб довакцинувати весь світ до кінця 2021 року до 40%, а до кінця 2022 — до 60%. Мета — суперамбітна. Я уявляю, як вони будуть Україну до 40% довакциновувати. Чесно, не бачу зараз такого способу. Є ще, звісно, Африка, де значно нижчі показники.

Г. В. Багато країн є бідними і вірять у конспірологічні теорії. Їм можуть привезти літаками вакцину, а місцеві будуть каза­ти, що «нас хочуть убити, чипу­вати»…

П. К. Це ми про яку зараз країну говоримо? Та про нашу! У нас все так і відбувається. До речі, аф­риканські країни вакцинуються з ентузіазмом. Вони живуть з інфек­ційними хворобами — малярією, ВІЛом/СНІДом, туберкульозом. Їх привчили до вакцинації. У них є обмеження щодо кількості вакцин, персоналу, там пункти щеплень важко розгортати. Вакцинацію зараз гальмують такі країни, як наша, які ще не дуже розвинені, але вже не третій світ. Мені здаєть­ся, що ми вже вперлися у «скляну стелю». У нас уже кілька тижнів не росте кількість вакцинацій, а два тижні тому цей рівень упав. Двома дозами у нас вакциновано менш ніж 14% (за станом на 22 верес­ня, коли відбувся прямий ефір. — Авт.).

Буде технічна допомога, гроші, але ніхто не зможе за країну орга­нізувати пункти щеплень, логісти­ку і подолати скепсис. Тому пункти у торгових центрах — це добре, але треба йти далі. Треба робити вак­цинацію ще більш зручною, більш простою. Раджу уряду розглянути варіант проведення вакцинації в аптеках, щоб людина могла зайти в аптеку, купити ліки і вакцинува­тися.

Г. В.: Але це ж очевидно! Мало в якій країні є така щільна мережа аптек.

П. К. Для цього треба зважи­тися на такий крок, який західні країни чомусь не бояться робити, а ми боїмося довіряти більше мед­сестрам. Не треба, щоб всюди був лікар. Медсестер можна натрену­вати робити щеплення.

Г. В. Студентів-медиків.

П. К. Інтернів можна залучати. Їм не треба навіть робити щеплен­ня — достатньо просто бути при­сутніми. Є протокол, що робити з людиною, якщо у неї протягом 30 хвилин після вакцинації розвинув­ся певний стан. Ці стани — відомі. Що робити — відомо. Вакцинація — абсолютно стандартизована про­цедура. Це — не нейрохірургічна операція.

Читайте також: Львівщина — у «помаранчевій» зоні