«Нормандська» нічия?

За останні рік-два важко назвати подію, всеукраїнські масшта­би уваги до якої зашкалювали б так, як це було після анонсу «нормандської» зустрічі у Пари­жі. Востаннє під таким прицілом були хіба що сенсаційні результа­ти президентських і парламент­ських виборів. Але за шквалом емоцій і вони, мабуть, поступа­ються градусу надій, страхів й очікувань, які супроводжували «паризький саміт чотирьох». «Безпорадний Зе! президент — капітуляція — третій Май­дан», — вибудовували ланцюг гіпотетичної зради одні. «Не­форматний політик Зеленський — дискомфорт для Путіна — шанс переламати ситуацію на користь України», — мантрами навіювали перемогу інші. То чия взяла? З чим повернувся з Парижа Воло­димир Зеленський? Чиї очікуван­ня виправдав — тих, хто відводив йому роль «хлопчика для биття», чи тих, хто намагався розгледіти у ньому неприємний «нежданчик» для Путіна?

Коли учасники «норманд­ської зустрічі» один за одним з’являлися у дворі Єлисейсько­го палацу, найменші деталі, ви­хоплені з телевізійної картинки, складалися в емоційний пазл. Ось президент Франції Еману­ель Макрон зустрічає обіймами і «поцілунком щоками» німецьку канцлерку Анґелу Меркель. А це вже — значно стриманіше вітан­ня президента Володимира Зе­ленського: нібито дружнє, але водночас із нотками зверхнос­ті, поплескування українського гостя по плечу. Поява Путіна — і знову «поцілунок щоками»… Ро­сійський правитель, для якого офіційні графіки не писані, цього разу лише на десять хвилин за­пізнився — якщо хороший знак, то для кого?.. А там що: «раша"-журналістка сходу атакувала Зе­ленського провокативним за­питанням, чи прилетить він до Москви на святкування 9 Трав­ня, як це збирається зробити Макрон. Спланований випад із розрахунком на те, щоб вивести Зе! президента з рівноваги пе­ред початком переговорів?.. До спільної зустрічі за круглим сто­лом заплановані короткі «пар­ні» раунди: Макрон зустрінеться із Зеленським, Меркель — із Пу­тіним, далі — обміняються пара­ми. Що прочитується за таким розкладом?.. Навіть у послідов­ності прапорів починали ввижа­тися зашифровані натяки. Біля французького стяга у залі пере­говорів — саме російський три­колор: черговий паризький ре­веранс для Путіна?..

Поки забобонні глядачі «чи­тали» знаки, інші взялися «роз­шифровувати» список учас­ників української делегації з майже півтора десятка пріз­вищ. Якщо присутність у ньо­му міністра енергетики Олексія Оржеля та виконавчого дирек­тора «Нафтогазу» Юрія Вітрен­ка мала однозначне пояснення (на полях «Нормандії» обгово­рюватимуть і газове питання), то у версіях про включення до складу делегації керівника пре­зидентського Офісу Андрія Бог­дана та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова комен­татори губилися. Були, зокре­ма, припущення, що Богдана оформили у список не стільки як «радника-підказника» на пе­реговорах, скільки задля мо­ральної сатисфакції: у Сполуче­ні Штати, на сесію Генасамблеї ООН його не взяли (щоб не дра­тувати американців «тінню Ко­ломойського»), тож компенсу­вали цю богданівську травму Парижем. Щодо Авакова — одні розцінили його появу у скла­ді офіційної делегації як свід­чення того, що керманичу МВС вдалося навіяти Банковій свою політичну цінність. Інші потрак­тували його присутність у спис­ку як своєрідний тролінг Путіна: зважаючи на те, що для Кремля Аваков — «шкідливий елемент», проти якого навіть кримінальну справу порушили.

Якщо «тролінг Аваковим» і справді мав місце, то Путіну за­лишалося дути губки мовчки. Бо ж у самого ще не така «фішечка» у делегації спливла — Владис­лав Сурков, помічник Путіна, і за сумісництвом — «кремлівський куратор ДНР-ЛНР». Цей одіоз­ний персонаж засвітився на па­ризькому саміті попри те, що він — у санкційному списку ЄС, і в’їзд на територію Євросоюзу йому заборонений. Але, воче­видь, для Суркова знову зроби­ли «в'їзний» виняток — як це вже було під час попередньої «нор­мандської» зустрічі, у Берліні у жовтні 2016-го.

Уже на етапі «парних перего­ворів» стало зрозуміло: розмо­ви про те, що паризький саміт буде коротким і радше декора­тивним (бо все, мовляв, було заздалегідь погоджено і випи­сано у наперед підготовлено­му комюніке), дуже перебіль­шені. Паркетний вихід четвірки (після перемовин за зачинени­ми дверима) відбувся з більш ніж годинним запізненням. Ат­мосфера була далекою від па­радно-позірної. Кілька кадрів для камер, і жодних, навіть об­тічних заяв. Усе — наче у німому кіно. А замість титрів — міміка і рухи головних персонажів. Ма­крон ніби витискав зі себе при­вітну усмішку «господаря цьо­го дому». Меркель виглядала втомленою. Зеленському пога­но вдавалося приховати розгу­бленість і хвилювання (ледь на путінське крісло не сів, пив воду, вовтузився за столом). На бо­токсному обличчі Путіна про­глядався мікс роздратованості і смутку. Уникав прямих поглядів, опускаючи очі або втупившись «у нікуди». Путінська печаль, схоже, була продиктована не лише атмосферою паризького саміту. Напередодні «норманд­ського» візиту в очільника Крем­ля чорні смуги одна за іншою повалили. Загострення відно­син з Німеччиною через підозру в причетності російських спец­служб до вбивства у Берліні ко­лишнього чеченського польо­вого командира, громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі (по­дробиці — на стор. 11). Далі — «свиня» від білоруського «баць­ки», який поїхав з переговорів про створення союзної держа­ви, гримнувши дверима. І наре­шті — убивча для Путіна звістка про рішення Всесвітнього анти­допінгового агентства на чоти­ри роки відсторонити Росію від участі в Олімпіадах та чемпіона­тах світу.

Поки учасники «Нормандії» засідали у форматі чотирьох, по інший бік зачинених дверей чекали відповіді, коли ж відбу­деться запланований у рамках паризького саміту тет-а-тет Зе­ленського з Путіним. Інформа­ція змінювалася. Спершу го­ворили про зустріч двох після завершення спільних перегово­рів і брифінгу. Такий розклад ви­кликав певний мандраж у тих, хто наслухався коментарів про путінську «тактику виснажен­ня» та до останнього сумнівався у можливостях недосвідчено­го Зе! президента протистояти «штучкам» битого КДБшника. Мовляв, після виснажливих пе­реговорів у форматі чотирьох Путін «дочавить» незагартова­ного Зеленського, витиснувши з нього неприйнятні для України поступки.

Але побоювання про «убив­чу всеношну» не справдили­ся. «Приват» Зеленського з Пу­тіним організували у проміжку між зустріччю четвірки за пе­реговорним столом та її про­довженням у форматі робочої вечері. Розмова віч-на-віч не тривала і півгодини, а далі до переговорів долучилися пред­ставники української та росій­ської делегацій.

Під кінець зустрічі просочи­лася інсайдерська інформація про те, що на перемовинах із Зеленським Путін танком на­пирав на закріпленні особли­вого статусу Донбасу в україн­ській Конституції. Зеленський відповів категоричним «ні». Водночас обстоював позицію, що вибори на Донбасі не мо­жуть відбутися до виведення військ та повного відновлення Україною контролю на кордо­ні. На що вже Путін уперся ро­гом, киваючи на мінські домов­леності, де спершу прописані вибори, а потім — контроль над кордоном. Цю ж мантру очіль­ник Кремля повторив на спіль­ному підсумковому брифін­гу (який замість анонсованої 22-ї години за київським ча­сом розпочався о пів на першу ночі), заявивши, що перегляд одного пункту «Мінська» потяг­не за собою інші зміни — аж до того, що усі домовленості мо­жуть розвалитися.

Щодо недоторканності мін­ських домовленостей висло­вилася і Меркель. Тільки з ак­центами, які не збігаються з путінськими. «Є питання, чи цей документ („мінські уго­ди“. — „ВЗ“) закам’янілий, чи його можливо змінювати. Адже є певні пропозиції президен­та Зеленського щодо його змі­ни. Сподіваємося, що цей до­кумент знову буде гнучким, і що він буде оживлений», — заявила канцлерка Німеччини.

Три крапки у цьому питанні за­лишаються щонайменше до на­ступної зустрічі у «нормандсько­му» форматі, яку орієнтовно запланували на квітень. Які ж до­мовленості закріпили спільною заявою після паризького саміту? Повне припинення вогню до кінця нинішнього року. Обмін утримува­ними особами у форматі «всіх на всіх» до 31 грудня (щоправда, піз­ніше президент Зеленський уточ­нив, що ця дата стосується лише першого етапу обміну, результа­том якого має стати повернення 72 українців, ув’язнених «у підвалах» «ЛНР» і «ДНР»). Розведення військ ще на трьох ділянках до березня 2020-го (де саме, мають погоди­ти на переговорах Тристоронньої контактної групи у Мінську; Ро­сія наполягала на розведенні по всій лінії розмежування). Розши­рення мандата спостережної мі­сії ОБСЄ: для її представників по­годили можливість спостерігати за ситуацією на Донбасі цілодо­бово. Що це означає на практи­ці, пояснив головред «Європей­ської правди» Сергій Сидоренко: «Зараз ОБСЄшники спостеріга­ють за обстрілами лише у світлий час доби. Це робить їхні звіти мало пов’язаними із реальністю, адже бойовики, як правило, ведуть об­стріли українських позицій уно­чі. Однак досі в ОБСЄ не вдавало­ся домовитися про те, щоб надати моніторам дозвіл на нічне патру­лювання. Якщо Путін виконає цей пункт (до слова, це «якщо» зави­сло над усіма пунктами досягну­тих у Парижі домовленостей. — «ВЗ») і Росія перестане блокувати зміну правил роботи місії, ситуа­ція на Донбасі може принципово змінитися. Приміром, оголоше­ні перемир’я (принаймні у період, коли вони потрібні Росії) стануть повноцінними, а не лише «денни­ми».

Що буде із так званим зако­ном про особливий статус Дон­басу й імплементацією «форму­ли Штайнмаєра»? Тимчасовий закон, чинність якого спливає 31 грудня, мають продовжити ще на рік. Як заявив президент Зеленський, про вмонтування у нього «формули Штайнмаєра» не йдеться. Такий варіант готові розглядати лише тоді, коли бу­дуть помітні конкретні «кроки з наближення до деескалації».

Перефразовуючи відомий ви­слів з прив’язкою до підсумків французької зустрічі, одне мож­на сказати напевно: побачити «нормандський» Париж і не по­ховати себе, перетнувши черво­ні лінії, президентові Зеленському вдалося. Він окреслив принци­пи, через які не готовий пересту­пити. «Перше — це неможливість федералізації. Україна — унітар­на держава, це незмінна стаття Конституції та непорушний прин­цип існування держави. Друге — неможливість будь-кого вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України, яка є неза­лежною, самостійною, демокра­тичною державою. Вектор розви­тку обиратиме виключно її народ. Третє — неможливість компромісів з врегулювання ситуації на сході України через поступки територі­ями у межах міжнародно визначе­них кордонів. Для кожного україн­ця і Донбас, і Крим — це Україна», — заявив Зеленський у Парижі.

Зради не сталося (це визна­ли й ті, хто закидав президенто­ві капітулянтські настрої, органі­зовуючи попереджувальні акції «Ні — капітуляції!»). Але й про пе­ремогу зарано казати. «Давай­те говорити, що нічия», — підсу­мував «Нормандію» президент. На чию користь «розмочиться» нічийний рахунок, проясниться вже найближчими днями. І пер­шим маркером стануть не пи­тання щодо врегулювання си­туації на Донбасі, а результати газових переговорів, які начеб­то «розкоркували» у Парижі.