«У разі вторгнення в Харкові буде другий Сталінград...»

Якщо карту України розфарбувати у вогняні кольори, то Донбас як найгарячіша точка буде червоним, а прилегла до нього Харківщина — помаранчевою. Політично-безпекова температура тут значно вища за середню по країні не лише через те, що область має 300-кілометровий кордон з Росією і такий же — із зоною АТО. Особлива Харківщина ще й тому, що кадило Революції гідності не викурило звідси нечистий дух режиму Допи і Гепи (як називають екс-губернатора Добкіна і харківського мера Кернеса). Того самого, прапором якого стала добкінська футболка з написом «Беркут» на тлі «колорадсько-регіонівської» символіки. А тут ще й соціологи Харківщині сумнівної слави додали, записавши її у найбільш неблагонадійні серед мирних регіонів. Результати дослідження, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), багатьох у ступор ввели. За ефективністю впливу російської пропаганди Харківщина зрівнялася з Донеччиною. Не менше шокують цифри, які характеризують ставлення жителів області до Майдану й антитерористичної операції. За даними КМІС, тих, хто вважає АТО каральною операцією проти населення Донбасу, на Харківщині — майже 57 відсотків. А Майдан як «боротьбу націоналістичних антиросійських сил за підтримки спецслужб Заходу» розцінює більш як половина жителів області. Намагаючись з’ясувати, чи справді на Харківщині такі плачевні настрої, «ВЗ» поспілкувався з харків’янами — журналістом і координатором харківського Євромайдану Володимиром Чистиліним та волонтеркою Катериною Чернявською.

Володимир ЧИСТИЛІН: «Бачити російський триколор над мерією хочуть не більше 10 відсотків харків’ян»

— Закоренілих сепаратистів у Харкові небагато, і широкої підтримки серед населення вони не мають. Люди бояться повторення того, що сталося на Донбасі. Кажуть: «Тільки б війни не було». 30 відсотків підтримували Євромайдан, виступають за європейську інтеграцію і проукраїнські в цілому. Є величезна кількість тих, кого можна назвати «ватою». Переважно це бюджетники, люди, так чи інакше залежні від влади. Вони бояться і мовчки чекають, що буде далі.

Картина була б дещо іншою, якби не інформаційна зашореність. Люди, які користуються Інтернетом, читають, аналізують, адекватно розуміють ситуацію. А коли чуєш розмови на ринку, у громадському транспорті, розумієш, що тут зовсім інші настрої. За часи Кернеса і Добкіна у Харкові були повністю знищені незалежні ЗМІ. Тільки після Революції гідності вдалося хоча б на крок зрушити з цієї мертвої точки. Але все одно інформаційна блокада відчувається. Як і колосальний вплив сил, які, я б не сказав, що проросійські, але точно не проукраїнські. Провідні місцеві канали належать Кернесу. Тут іде пропаганда «Опозиційного блоку». У Харкові безкоштовно роздають газету «Вести» (видання з російським пропагандистським душком. — «ВЗ»). А щоб купити журнал «Український тиждень», три дні бігав по місту і знайшов лише в одній книгарні. Україномовної літератури теж бракує.

— Харків називають столицею переселенців з Донбасу. Можливо, спілкування з цими людьми, їхні розповіді, історії змушують тих, хто ні вашим, ні нашим, замислитися про наслідки «ватяної» позиції?

— У нас 300 тисяч переселенців. У переважній більшості ці люди налаштовані проросійськи. Часто це — біженки з дітьми, чоловіки яких воюють у «ДНР» чи «ЛНР». Приїздять сюди, бо тут не стріляють. Але і ті, хто не пов’язаний з бойовиками, ображені на владу, бо залишилися без домівок, роботи, їм не виплачують грошей. Якщо біженцям дозволять голосувати тут, у Харкові, ситуація буде катастрофічна. Можна уявити, як вони проголосують.

— Але на минулих парламентських виборах харків’яни і без біженців активно голосували за «Опозиційний блок», «регіоналів»-мажоритарників.

— «Опозиційному блоку» Харківщина віддала 32 відсотки голосів. Ще вісім — за комуністів. Але більшість населення так чи інакше підтримала проукраїнські партії. У разі агресії путінському режиму тут особливо ні на кого буде спертися. Навіть більшість колишнього «регіонівського» електорату хоч і люто ненавидить нинішню владу, проте негативно ставиться до факту російського вторгнення в Україну.

— Застереження про те, що у Кремлі намагаються перетворити Харків на полігон для випробування невоєнних способів дестабілізації ситуації, небезпідставні?

— Є «Харківські партизани» (як вони себе називають), інші терористичні групи, які фінансуються з Росії і проходять підготовку в Бєлгороді. Будуть і далі диверсії, теракти. У Путіна розуміють, що Харків можна тероризувати у такий спосіб, періодично щось підривати, сіяти паніку, засилати провокаторів, роздувати соціальну напругу, вербувати бойовиків. Але взяти місто не вдасться. Про донбаський сценарій на Слобожанщині з самого початку не могло і мови бути. Ті, хто запитують, чому рік тому, маючи схожу ситуацію з Донецьком і Луганськом, Харків вдалося відстояти, не розуміють ментальності харків’ян. Тут інша історія, культура, життєвий устрій, генетичний код, взаємозв’язки між людьми, настрої. Хіба що у Москві можна було не розгледіти колосальної відмінності між жителем Донецька і Харкова. Харків не здасться. У разі вторгнення люди кістьми стануть (патріотів тут багато). У Харкові буде другий Сталінград.

— У чому секрет політичної живучості Кернеса? Чому у Києві лише зараз за «славетного» харківського мера взялися?

— Моя особиста думка, що все ж таки були певні домовленості з Києвом, у тому числі, мабуть, і з главою президентської Адміністрації, харків’янином Борисом Ложкіним. Кернес пов’язаний з Коломойським. І вся ця історія з екс-губернатором Дніпропетровщини у принципі — на користь Харківщині, бо тепер позиції Кернеса у Києві послабшали. Насправді він є певним гарантом стабільності. У тому плані, що контролює тут усе. Це маленький Янукович, якому підпорядковуються і суди, і частково силовики, і повністю бюджетники. Які перспективи запроторити Кернеса за ґрати? Думаю, до 9 травня його серйозно не чіпатимуть. Бо у Харкові всі дуже бояться травневих подій (є інформація, що після Великодня активізуються проросійські сили, які принишкли, вичікуючи моменту). Якщо зараз Кернеса арештувати, наслідки можуть бути плачевними, враховуючи, що він зможе діяти через своїх людей. А вже ближче до літа справа проти Кернеса, думаю, активізується. І те, що її розгляд перенесли у Полтаву, — обнадійливий знак. Дзержинський суд у Харкові, який розглядав справу, повністю підконтрольний Кернесу. Це як Печерський суд у Києві.

— Наскільки люстрація торкнулася Харкова?

— На жаль, похвалитися особливо нічим. Влада майже та ж сама. Міська — повністю, обласна хіба що на рівні чиновників змінюється. Прийшов новий губернатор, намагається ситуацію переламати. Щодо міліції, то десь три чверті — це люди, які, якщо знадобиться, одягнуть георгіївські стрічки або розступляться, як це було рік тому, під час штурму Харківської ОДА. В СБУ проукраїнськи налаштованих — відсотків 30. І величезна кількість тих, хто хитається, вичікує, чия візьме. Добре, хоч маємо харків’ян у Києві — глава АП Борис Ложкін, міністр оборони Степан Полторак, керівник МВС Арсен Аваков. Вони вболівають за місто. Останні двоє так точно. Харків не здаватимуть.

Катерина ЧЕРНЯВСЬКА: «З добровольців у наших військкоматах довжелезні черги вишиковувалися»

— За освітою сама соціолог, але з цифрами щодо Харківщини, які оприлюднив КМІС, готова сперечатися (хоча з повагою ставлюся до цього інституту). По Харкову таких показників точно немає. У нас кожен третій є волонтером. Люди допомагають, хто чим може. Від харків’ян найменше можна чекати загрози щодо розхитування ситуації. Це найближча прифронтова зона: люди бояться, щоб ситуація, як на Донбасі, не перекинулася на Харківщину. У будь-якому разі картина набагато краща, ніж та, яка вимальовується з соціології. Мені навіть образливо, що про Харків таке негативне враження. У нас українське місто. Багато людей ходить у вишиванках — це вже тренд. Діти плетуть синьо-жовті фенічки, пишуть солдатам листи, малюнки передають. Якби це було нещиро, якби удома їх по-іншому вчили, це було б помітно.

У більшості люди усе правильно розуміють. Навіть зі спілкування з сусідами помітно, як настрої змінюються. Бабусі, які на лавочках біля під’їздів сидять, і ті починають розуміти, що нам треба не до Росії рухатися, а в Європу. Хочеться хоча б для дітей й онуків кращого життя. Звісно, є люди, які, куди вітер подує, туди і вони. Але замість того, щоб вважати їх абсолютним злом, з ними треба говорити, пояснювати їм. Потрібні альтернативні ЗМІ. У Харкові немає ЗМІ, який не належав би Кернесу і його команді. Більшості людей ніде брати об’єктивну інформацію.

Обнадіює те, що новим керівником міліції у Харкові призначили людину, патріотизм якої не викликає сумнівів. Це Андрій Крищенко, колишній начальник горлівської міліції, який під час торішніх подій захищав свій міськвідділ і не давав сепаратистам зняти український прапор. Це призначення — великий крок вперед, і, сподіваюся, воно дасть результат.

— Як Харків, область відреагували на мобілізацію?

— Під час другої хвилі мобілізації мій чоловік пішов до військкомату, щоб записатися добровольцем. Простояв у черзі майже сім годин, стільки добровольців було! Чоловіка не взяли (у нього невеличка фізична вада). Сказали: і так достатньо, чекайте. Четверта хвиля мобілізації теж з хорошими показниками пройшла. «Відмовників» майже не було.

— Якби зараз відбулися парламентські вибори, можете спрогнозувати, яким був би результат на Харківщині?

— Одна річ — Харків, інша — область. Села, люди там інші. Думаю, в області результати були б невтішними. Наскільки сам Харків зміг би витягнути ситуацію, не знаю. Хоча і по області бачу, що картина потихеньку змінюється. Наші хлопці, військові, які дислокуються у Чугуєві, розповідали, що, як тільки розмістилися там, такий супротив від населення відчували. Місцеві ж намалювали собі картинку, що це солдати-бандерівці прийшли і ледь не стріляти будуть. Але чим довше наші військові там, тим більше ситуація ламається. Люди зрозуміли, що це такі ж хлопці, як і їхні сини, чоловіки. І так само російською спілкуються. Тепер місцеві гостинці солдатам носять.