Хто – тонну цементу, хто – шістсот вареників
На базі Львівської психлікарні створюють реабілітаційний центр для воїнів АТО
Хлопці, що захищали Донецький аеропорт, розвантажують цеглу разом з волонтерами та лікарем-реабілітологом Андрієм Посікірою. Цю цеглу подарував благодійник, як і інші матеріали, призначені для реабілітаційного центру для воїнів АТО. Зовсім недавно майбутнє закинутого клубу Львівської обласної психіатричної лікарні не викликало сумнівів — поступова руйнація. Активісти громадської організації “Білі берети. Волонтери” перетворюють його на сучасний Центр реабілітації. Допомагають їм у цьому й ті, заради кого усе це робиться: хлопці, що повернулися із зони воєнних дій з психологічними та психічними проблемами.
Відомо: поганий настрій, депресію і камінь з душі знімає фізична робота. Бійці АТО, що лікуються у психіатричній лікарні, намагаються подолати наслідки посттравматичного синдрому, депресії, хронічне безсоння, нав’язливі стани та інші недуги — охоче беруться до будівельних робіт, згадавши “довоєнні” спеціальності. Хто стіни шпатлює, хто допомагає майстрові робити стяжку підлоги, хто вікна вставляє. Після роботи хлопці тут же грають у настільний теніс чи вправляються на спортивних тренажерах.
Лікар-реабілітолог, співголова громадської організації “Білі берети. Волонтери” Андрій Посікіра показує напіввідремонтовані кімнати центру й натхненно розповідає: тут стоятимуть масажні столи. Тут — гідромасажні ванни. Це — тренажерна, перші тренажери віддали люди, дізнавшись про потреби на сторінці організації на Фейсбуці... Буде кімната відпочинку з комп’ютерами, Інтернетом та книжками.
Провели електрику, зробили нову підлогу, вставили двадцять два вікна та кілька дверей. Вхідні двері допомагав встановлювати 70-річний батько Андрія... У душових кабінках вже є бойлери та сантехніка. Усе, що мають волонтери, дають люди. Від будматеріалів та пральної машини — до одягу та постелі...
На лікуванні у психлікарні перебуває близько півсотні фронтовиків. Траплялися періоди, коли їх було удвічі-утричі більше. “Цими днями відбувається часткова демобілізація, тому почали поступати нові пацієнти. Тридцять відсотків хлопців, що зараз повертаються додому із зони, потребують психологічної або психіатричної допомоги”, — каже Андрій Посікіра. Середній вік пацієнтів — 25 років. Дехто був не готовий до психологічних проблем, до того, що їм доведеться пережити на фронті...
“Айдарівець” Руслан — киянин, вчитель, зараз лікується у Львові. Йому належить ідея розмалювати глухий мур навпроти входу до центру реабілітації. Руслан зробив ескізи для фахових художників: у цій панорамі мають бути і Небесна сотня, і зруйновані домівки сходу, і “Гради”, і кіборги...
Коли почали поступати перші хлопці зі сходу, їх розміщали у загальні палати до психічно хворих. Спеціальних ліків не було. На харчування виділяли десять гривень на день. Фронтовиків почали збирати до спільних палат, щоб трималися разом. Дотепер у багатьох немає нормальних матраців, хоча їм потрібні ортопедичні, бо у багатьох травмовані спини. Люди принесли постелі, подушки, ковдри, матраци, одяг. Узялися годувати бійців. Від початку листопада, за словами лікаря, їх годують гарячими обідами у приватному кафе на території лікарні.
Мені показують стелажі з овочами та крупами, ящики з закрутками, холодильники з м’ясом та яйцями. Усі звіти про те, хто і скільки привіз-передав, Андрій та його помічники розміщають на своїй сторінці у Фейсбуку. Часом, каже Андрій, заледве встигає написати про якусь потребу, скажімо, про те, що треба цемент, як вже телефонують...
Отримали з Італії багато лимонів, залишили трохи собі, решту хлопці, посідавши за стіл, порізали, пересипали цукром, поскладали у ємності — й відправили побратимам на фронт.
Волонтерки Тетяна і Наталка перебирали одяг, сушили, розкладали його на купки. Приходила дівчина з косметичної фірми, роздивилася, що тут і як — й заходилася мити шваброю підлогу у туалетах та душових...
Ольга, на вигляд студентка, несе у палату обід в одноразовому посуді — для свого чоловіка. Він щойно поступив до лікарні. Боєць родом з Донбасу, волонтери йому придбали необхідні ліки, деякі мали з гуманітарки. Зараз у Львові його батьки з Донецька, живуть у невістки...
Бійці крок за кроком повертаються до себе. Дуже багато у тому, щоб вони відновилися, залежить від кожного з нас, від того, як ми їх тут зустрінемо. Нещодавно, коли у Львові стояли довжелезні черги до реліквії у соборі Cв.Юра, для хлопців з психіатричної лікарні люди зробили (для поранених з госпіталю теж) коридор. Коли кричали “Герої!” — на їхніх очах були сльози. Розуміння, підтримка — це те, що потрібно їм найбільше. Ось допомога одного лише дня: господині з Лопатина і Радехова зібрали для хлопців 350 яєць, напекли хліба, передали мішок цибулі і три мішки картоплі. Громада села Мурованого приготувала сім пластикових відер — 600 вареників з сиром. І сметану до них...
Фоторепортаж про створення центру реабілітації дивіться тут
