«Успішні внутрішні реформи – найкраща гарантія майбутньої безпеки України»

До Львова днями завітав посол Канади в Україні Роман Ващук — перший етнічний українець на цій посаді. «ВЗ» почав розмову з паном Ващуком саме з цього.

— Моє походження типове для багатьох канадців — із Галичини, — розповів пан Роман. — Мій дідо був повітовим комендантом у Яворові під час вибуху повстання 1 листопада 1918-го, утворення ЗУНР.

Тож мені було дуже приємно побувати в Яворові 1 листопада цього року. Інший дід — з Франківщини. Він теж був січовим стрільцем. Обидва — учасники хвилі еміграції після Другої світової війни. Обидва були в таборах інтернованих осіб в Австрії та Німеччині, звідки емігрували в Канаду. Де я, власне, і народився — у Торонто 1962-го.

— Яку роль відіграє українська діаспора в Канаді?

— У Канаді 1,2 млн. осіб українського походження — на 35 мільйонів населення. Перші хвилі еміграції селилися компактно в лісостеповій смузі канадських прерій. Ця еміграція залишила конкретний матеріальний слід — церкви, народні доми... Вони визначають краєвиди канадського заходу. Ця діаспора повністю вросла в наш ґрунт і сприймає­ться як частина нашої історії та суспільного життя.

— Канада активно допомагає Україні. Крім сильної діаспори, які ще причини цієї підтримки?

— Наш прем’єр Стівен Гарпер та глава МЗС Джон Берд — прихильники чіткості та ясності. Зокрема, в закордонній політиці. Вони одразу вирішили сказати, хто агресор, а хто жертва в Україні. На саміті G20 у Брісбені Гарпер провів досить коротку розмову з Путіним. Він сказав йому одну фразу: «Забирайтеся геть з України!».

— Канада має спеціальну програму військової допомоги Україні…

— У ній передбачено 30 тисяч комплектів зимових курток і штанів для українських військових із наших стратегічних запасів. 70 тисяч пар спеціальних вологонепроникних чобіт. А ще — рукавиці, прилади нічного бачення, польовий шпиталь, засоби зв’язку, техніка для знаходження і знешкодження вибухових пристроїв тощо.

— Український уряд запросив для проведення реформ на міністерські посади іноземців. Чи не було схожого звернення до Оттави? І на скільки з новою владою діалог інтенсивніший, ніж з поперед­німи?

— Діалог — дуже інтенсивний. Здається, канадці розглядалися і в минулому як радники у реформуванні України. Маємо широку програму підтримки — дієвих радників, які вже включені у життя тих чи інших міністерств чи владних структур у Києві. Перші прохання в економічній сфері від новопризначеного міністра не забарилися — прийшли до нас 4 грудня. Якнайшвидше їх виконаємо.

— Чи бачите у нової влади бажання проводити реформи, а не лише говорити про них, як це часто було протягом минулих років?

— Наскільки можу судити, перебуваючи лише два місяці на посаді посла, то так. У цьому уряді якісно інший склад, ніж у попередніх. Там багато тих, хто має великий міжнародний досвід. Вони можуть проводити переговори з іноземними партнерами, вільно говорити і українською, і англійською мовами.

— Ви в Україні не вперше. Вже працювали у посольстві в Києві в 1994 — 1998 роках. Які зміни в країні зауважили?

— Це наче певний час не бачити чужої дитини, а потім зауважити, як вона виросла. Самі батьки зазвичай не бачать змін. Мені часто доводилося чути, що в Україні нічого не змінилося. Не згідний. Може, не все змінилося так, як багатьом хотілося б. Може, дещо навіть пішло на гірше: розшарування на багатих і бідних, труднощі для середнього класу. Але виросло нове покоління, яке вважає, що має право на гідне життя, яким само керує. Воно було одним із ключових рушіїв Майдану. Також вбачаю великий вплив українського ІТ-середовища. Ці люди вже живуть у західному глобальному світі. 20 років тому їх було мало, якщо взагалі були. Нині ж у Львові та Києві живуть десятки тисяч молодих осіб, інтегрованих у світову спільноту західного типу.

— Ви були послом у Сербії з 2011-го. Бачили трансформацію цієї країни через 10 років після розпаду Югославії. Чи проводили паралелі між розпадом Югославії та СРСР, небажанням Мілошевича відпускати сусідів із запізнілим небажанням Путіна приймати розпад Радянського Союзу?

— Справді, у Москві, з певним механізмом сповільненої дії, бачу пропаганду на межі шовінізму, яка була в Сербії. Відбувається таке ж «обробляння» населення та підбурювання до конфлікту. Це дуже подібно на те, що було в колишній Югославії. Але в Сербії тепер, попри жевріючі сентименти до «слов’янського світу» і Москви, знають, що їхнє майбутнє з Європою, 65% інвестицій — з ЄС. Серби воліють їздити на «Мерседесах», а не на «Ладах». Тож сучасний Белград тепер активно працює на покращення зв’язків із країнами колишньої Югославії.

Надіюся, конфлікт «в» та «навколо» України вдасться невдовзі мирно вирішити. Бачу для цього великі старання Києва і Заходу. А тоді вже можна буде всю увагу скерувати на внутрішні економічні та структурні зміни, яких найбільше потребує Україна. Новий український уряд вже за них взявся. Успішні внутрішні реформи — найкраща гарантія майбутньої безпеки України.

- Попри шкоду санкцій економіці РФ, останні заяви Путіна не демонструють його бажання відступати від агресивної політики щодо України. Чи існують на Заході запасні варіанти, як поводитися з Путіним і Росією?

— Такі структури безпеки, як НАТО, отримали друге дихання. Останні десятиліття Альянс розумів свою роль як експорта безпеки поза Європою. Зараз НАТО повернулося до початкової місії. Канада, наприклад, розмістила ескадрилью військових літаків в країнах Балтії — для патрулювання повітряного простору. Інші держави НАТО теж підсилюють обороноздатність. Нарощується присутність у Східній Європі. Альянс має бути готовим до можливих провокацій РФ. НАТО буде старатися підтримати обороноздатність України.

— У Канади теж є певні територіальні суперечки з Росією — щодо Арктики?

— Вони поки що картографічного характеру. Сподіваємося, що такими і залишаться. Наразі конфлікту між нами немає.

— Окрім чудової української, англійської і французької, володієте польською, російською і сербською. Маєте секрет щодо вивчення мов і ще якісь хобі?

— Головний секрет — бажання вчитися. Дехто вміє рахувати, дехто куховарити, а мені даються мови. Можете попросити, аби я щось переклав, але, будь ласка, не просіть мене що-небудь рахувати... Крім цього, люблю історію. Богу дякувати, її не бракує в країнах, де працюю. А в Україні вона не тільки читається, а й твориться.