Прем’єр – Яценюк, а уряд – Порошенка?

«2 грудня, 20.05. Коаліційне дитя з’явилося на світ переношеним. Стан породіллі — стабільно сумнівний». Такий запис напрошується до медичної картки коаліції після затяжного вівторкового засідання парламенту, на якому коаліційна п’ятірка нарешті розродилася новим урядом. «Перейми» тривали місяць. Та найкритичнішою стала остання доба перед анонсованою датою народження нового Кабміну. Були навіть побоювання, що пологи нікому буде приймати — рук не вистачить. «Акушери», мовляв, ніяк домовитися не можуть, хто головний і кому більший гонорар (урядовими портфелями) належиться. Хай зі скрипом, але домовилися. Не обійшлося ні без сюрпризів, ні без скандалів.

Напередодні вирішального засідання Верховної Ради коаліціанти ледь не всенощну влаштували, аби остаточно портфельне питання втрясти. Пристрасті так зашкалювали, що ще трохи, і до звинувачень у «палацовому перевороті» дійшло б. Он у «Самопомочі» як бідкалися, запеленгувавши підозрілі нічні тілорухи під спікерським кабінетом (нардеп Ганна Гопко усім у Facebook розповіла, що особисто бачила під приймальнею Гройсмана колишніх регіоналів).

Коаліційні фракції то разом збиралися, то знову розходилися. Поки вже за опівніч не відбулася «кадрова» зустріч на найвищому рівні — Порошенко-Яценюк. Але і вона остаточно не прояснила ситуацію щодо «портфельних» домовленостей. Вже наступного ранку поповзли чутки, що голосування за новий уряд може і не відбутися. Мовляв, чергова заковика з’явилася — розподіл парламентських комітетів. Одні кивали на надмірні апетити молодших «братів» по коаліції (найбільше дісталося «Самопомочі», якій приписали претензії на вісім депутатських комітетів, плюс — крісло віце-спікера). Інші посилалися на тертя між коаліціонерами через розбіжності щодо опозиційної пайки: віддавати чи ні головні крісла у комітетах позакоаліційним фракціям і групам.

Навіть коли перед відкриттям вечірнього засідання парламенту координатор коаліції Юрій Луценко продемонстрував журналістам кандидатський список на міністрів (під грифом «погоджено коаліцією»), впевненості у результативному завершенні коаліціади не особливо додалося.

І ось — перші голосування, за міністрів з так званої президентської квоти. 351 і 347 «за» (відповідно) на користь старих-нових керманичів Міністерства закордонних справ і Міноборони Павла Клімкіна та Степана Полторака. Після такого результату на парламентському табло могло здатися, що далі процес піде як по маслу. Але виступи з трибуни і репліки у залі знову посіяли сумніви. Поки у Блоці Порошенка нахвалювали майбутній Кабмін як збірну технократів, під куполом збиралися хмари над найскандальнішим дітищем творців другого уряду Яценюка — Міністерством інформаційної політики. Точніше, майбутнім міністерством, бо його ще навіть не створили.

Звідки ноги ростуть, неважко здогадатися. Міністерство із загадковими функціями «замельдували» під президентського кума Юрія Стеця. Така «щедрість» навіть у порошенківській фракції міні-бунт викликала (головно — серед вихідців з журналістики). Не кажучи вже про решту коаліціонерів. Незгідні озвучували пропозиції винести «Мінправди» (як охрестили майбутню парафію Стеця) за рамки пакетного голосування. А дехто наполягав взагалі відмовитися від рішення «пакетом» і голосувати за кожну кандидатуру на міністерські крісла окремо.

На додачу до Мінінформації і Стеця «антипакетні» настрої підігрів «колоритний» висуванець «вилоносної» партії Ляшка на посаду віце-прем’єра Валерій Вощевський. Запитання виникли не лише до його біографії (зокрема, на посаді голови «Укравтодору»), а й до громадянства. Від мальтійського паспорта Вощевський з парламентської трибуни відхрестився. А ось з «автодорівським» минулим так просто не вийшло. Його в офіційному життєписі Вощевського «припечатали». У брошурі з біографіями кандидатів на міністерські посади, яку депутатам роздали перед голосуванням, так і написано: «Намагався вкрасти ДП «ШРБУ (шляхове ремонтно-будівельне управління. — «ВЗ») №100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Була порушена кримінальна справа». Після «кориди», яку влаштував у сесійній залі Олег Ляшко, вимагаючи розслідувати, хто ж вчинив таку «провокацію проти Вощевського», виправдовуватися довелося вже спікеру Володимиру Гройсману: будемо, мовляв, розбиратися...

Та спершу з урядом розібралися. Склад Кабміну проголосували пакетом (288 «за»), і тут же привели новоспечений Кабмін до присяги. Ось тільки для прем’єра Арсенія Яценюка клятвений «диктант» з парламентської трибуни точно святом не був. У битві титанів за крісла в уряді «фронтовики» не отримали навіть того, на що сподівалися. Посади міністра внутрішніх справ і керманича Мін’юсту відвоювали. А ось заповітним Мінфіном і бажаним Міністерством соцполітики довелося поступитися «порошенківцям». Фінальний результат двобою за міністерські посади: 10:4 не на користь Яценюка. По одному кріслу дісталося «Самопомочі» і Радикальній партії. «Батьківщині» перепало два. Вділили щедрий бонус і групі Єремеєва — Міністерство інфраструктури.

Другий уряд Арсенія Яценюка

Віце-прем’єр-міністр — Валерій Вощевський (Радикальна партія)

Віце-прем’єр-міністр регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ — Геннадій Зубко (БПП)

Віце-прем’єр — міністр культури — В’ячеслав Кириленко («НФ»)

Міністр інфраструктури — Андрій Пивоварський (бонус для групи Єремеєва)

Міністр закордонних справ — Павло Клімкін (конституційна квота президента)

Міністр оборони — Степан Полторак (конституційна квота президента)

Міністр аграрної політики та продовольства — Олексій Павленко («Самопоміч»)

Міністр внутрішніх справ — Арсен Аваков («НФ»)

Міністр екології і природних ресурсів — Ігор Шевченко («Батьківщина»)

Міністр енергетики і вугільної промисловості — Володимир Демчишин (БПП)

Міністр молоді і спорту — Ігор Жданов («Батьківщина»)

Міністр освіти і науки — Сергій Квіт (БПП)

Міністр охорони здоров’я — Олександр Квіташвілі (БПП)

Міністр соцполітики — Павло Розенко (БПП)

Міністр фінансів — Наталія Яресько (БПП)

Міністр юстиції — Павло Петренко («НФ»)

Міністр інформаційної політики — Юрій Стець (БПП)

Міністр економічного розвитку і торгівлі — Айварас Абромавічус (БПП)

Міністр Кабінету Міністрів — Ганна Онищенко («НФ»)

«Міністерство правди — це повний Стець!»

Як оцінюють новий склад уряду експерти? Ось які думки висловили в інтерв’ю «ВЗ» політологи

Денис Богуш, Андрій Золотарьов та Євген Магда.

— Якщо послухати заяви спікерів коаліції, то уряд не за місяць зметикували, а за дві доби. Чому тоді стільки гуму тягнули?

Денис Богуш. Ціна, якою нинішня влада прийшла на зміну режиму Януковича, дуже висока. Ім’я їй — Небесна сотня. Будь-який серйозний прорахунок влади виведе людей на вулицю, її просто зметуть. Розуміючи це, політики, які прийшли до влади на хвилі Майдану, на публіку демонструють, що чесні і порядні. З іншого боку, їм теж хочеться «дерибану». Звідси — і кадрова політика, яка нічим не відрізняється від попередніх.

Очевидно, заминку у домовленості внесла і пропозиція Порошенка залучити в уряд іноземців. Решта коаліційних сил були не готові до цього. Ділили по-своєму, а тут...

Андрій Золотарьов. Політики досі діють, як і раніше: торги за лаштунками, політичні ігрища. Місяць після виборів торгувалися, у кого перемога більша. Тому стільки часу тривали коаліціада і формування уряду. Остаточним поштовхом до вирішення цього питання став візит в Україну віце-президента США Джо Байдена. Так збіглося, що й ідея про іноземців в уряді виникла відразу після приїзду американського гостя.

Євген Магда. Очевидно, причиною затяжної коаліціади був конфлікт між тими, хто намагався дотримуватися нових принципів, і тими, хто стоїть на принципах старих. Чия взяла, буде видно з роботи уряду. Я не прихильник швидких оцінок: треба дати Кабміну трохи попрацювати. Якщо дивитися по персоналіях, то, звичайно, оновлення уряду масштабне. Залишається сподіватися, що так буде не лише на словах.

— Чи виправдовує новий склад Кабміну вивіску, яку на нього повісили, — «уряд технократів»?

Денис Богуш. Ні. Оскільки більшість у нинішньому уряді — все-таки політики. Технократи — це люди, які не були у політиці, спеціалісти у конкретній галузі, які мають у резюме багато досягнень у сфері своєї діяльності. Звичайно, частина міністрів в уряді — компетентні, адекватні, вони на своїх місцях. А частина особисто для мене — під великим знаком питання.

Андрій Золотарьов. Не думаю. Безперечно, у цьому уряді є і професіонали. Але якщо подивитися, як формувався Кабмін, то бачимо все той же квотний принцип, від якого буцімто відмовилися. Політичний чинник домінує, а все інше — це намагання створити картинку. Думаю, вирішальними для Кабміну будуть перші три місяці. Як влучно висловився один з оглядачів, це «уряд опалювального сезону». Ближче до весни буде випробування на міцність і коаліції, і Кабміну.

— Були суперечки щодо затвердження складу уряду «пакетом». І не в останню чергу — через скандальне «Міністерство правди».

Денис Богуш. Рішення про пакетне голосування було правильним. Уряд — це команда прем’єра. Якби голосували за нього не як за команду, а по кожній кандидатурі окремо, тоді виходить, що відповідальність за кожного міністра брала б на себе Верховна Рада. Щодо Міністерства інформації. Очевидно, що інформаційна політика в умовах інформаційної війни у нас неадекватна і не відповідає реаліям. Змінювати ситуацію однозначно треба. Як? Якщо Міністерство інформації має займатися масштабними інформаційними кампаніями, контрпропагандою, то виникає питання: чи спроможні на це люди, які не змогли навіть собі промоцію зробити, підготувати позитивний ґрунт для сприйняття самої ідеї такого міністерства?

Андрій Золотарьов. Міністерство інформації — це нісенітниця і дурість. Є кум президента, а міністерства нема. Фактично під окрему людину створюють державне відомство. Створення міністерства, яке займатиметься пропагандою, — ознака тоталітарних режимів. У нацистській Німеччині було міністерство пропаганди, яке очолював доктор Геббельс. А у нас буде міністерство інформації, яке очолив Стець. Це повний Стець! Немає ні положення про міністерство, ні розуміння, чим воно буде займатися.

Євген Магда. Не певен, що в Україні потрібна така структура, як Міністерство інформаційної політики. Тим паче — на чолі з президентським кумом. На мій погляд, як людини, яка цікавиться проблемами гібридної війни, інформаційних воєн, це зіграє швидше проти України, ніж на її користь. Дай Боже, щоб я помилявся.