У Мінську Порошенко і Путін розмовляли різними мовами...

Надії Петра Порошенка привезти із Мінська, із зустрічі у форматі ЄС — Україна — «Євразійська трійка», мир для Донбасу не справдилися. Результати двогодинних переговорів глави української держави з президентом Росії Володимиром Путіним виявилися більш ніж скромними. Президент України ціною великих зусиль умовив свого московського візаві розпочати консультації між начальниками генштабів обох країн і керівниками прикордонних служб про створення на спільному кордоні заслону, який унеможливив би проникнення на нашу територію найманців, зброї та військової техніки з Російської Федерації. Але не факт, що такий бар’єр створять. Порошенко порушив тему заручників, яких якнайшвидше треба звільнити з полону. Своєю чергою, начебто погодився на другий рейс “гуманітарної допомоги” з Росії. Президенти домовилися поновити перемовини щодо газових проблем, мінімізації наслідків для країн СНД від імплементації Угоди про асоціацію України і Євросоюзу (хоча той же Казахстан жодної кривди від нашої євроінтеграції не бачить). Ось, по суті, і все. А щодо зупинки кровопролиття у Донецьку, Луганську, за чим приїхав наш президент, — Путін вкотре зробив вигляд, що Росія не має жодного відношення до того, що нині коїться на Донбасі. Натякнув, що Київ повинен сам домовлятися з терористами...

В експертних колах панує скепсис щодо ефективності переговорів у столиці Білорусі. “Ми нічого не здобули у Мінську, — так підсумував візит Петра Порошенка директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. — Єдиний плюс у тому, що переговори розпочалися. Як вони ітимуть далі — це вже мистецтво дипломатії. З іншого боку, бачимо войовничі дії Росії, які є прямо протилежними її мирним словам...”.

Невеликими вважає шанси досягти швидкого миру на сході країни і політолог, директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко.

— Крига у наших відносинах з Росією, на жаль, не скресла, — сказав експерт в інтерв’ю “Високому Замку”. — Нічого надзвичайного у Мінську не сталося. Результати — у вигляді створення якихось тристоронніх комісій за участю ОБСЄ — це не рівень президентів. Такі питання могли б вирішити чиновники МЗС України і Росії. Відсутність меморандумів, спільних прес-конференцій за підсумками переговорів свідчить про те, що обидві сторони перебувають у дуже ворожих стосунках...

— Але відбувся особистий контакт президентів...

— Так, але ми не знаємо всього, про що говорили Путін і Порошенко за зачиненими дверима, не знаємо, наскільки сильно тримався глава нашої держави. Хоча це непогано, коли політики можуть особисто висловити один одному свою точку зору, обминувши “яструбів” і “голубів” у своєму оточенні. Найголовніше: не знаємо, яку стратегію задумав Путін. Якщо Порошенко відверто говорив “Я хочу миру!”, то Путін взагалі не торкався цієї теми. Вони говорили ніби різними мовами. Порошенко прагнув якихось умов для перемир’я, а Путін переводив стрілки, казав про повернення до переговорів щодо ціни газу для України. Про ситуацію на південному сході України спілкуватися йому не хотілося. Незважаючи на те, що там воюють російські військові частини, президент РФ вважає, що це — внутрішня справа України. Тобто гне свою стару лінію. Показує світові, що не піддається на санкції, що не вважає Україну рівною для себе у переговорах. Розмовляти може хіба що зі Сполученими Штатами чи ЄС...

Сподіваюся, у процесі переговорів тет-а-тет Порошенко знайшов якісь аргументи для Путіна. Поки що за підсумками зустрічі у Мінську плідних результатів домігся хіба що Євроазійський Союз, який уперше за всю свою маленьку історію був легалізований як суб’єкт міжнародних переговорів. Президенти Білорусі, Казахстану Лукашенко, Назарбаєв виступали як представники Митного союзу. Це — майбутній прообраз нової Російської імперії або СРСР-2. Тож поки що виграв Путін. Україна жодних серйозних успіхів у Мінську не досягла.

— Є великі сподівання на наступну зустріч президентів Росії та України у Стамбулі. Чи слід чекати там бодай невеличкого прогресу?

— Все залежатиме від наших успішних бойових дій чи поразок на східному фронті. Наші успіхи в АТО будуть нашим козирем.

— Кажуть, Путін хоче отримати від Порошенка гарантію, що Україна не вступатиме у НАТО...

— Це питання не під силу вирішити Порошенку, бо у нас — парламентсько-президентська республіка. Саме Верховна Рада і український народ вирішуватимуть, вступати чи не вступати нам у військові блоки. Порошенко не має повноважень щось обіцяти Путіну у зміні геополітичного вектора України...

Чекаю прогресу в іншому напрямку. Сполучені Штати уважно придивляються до українсько-російських переговорів, стежать за тим, наскільки Україна в особі президента Порошенка дотримуватиметься своїх національних інтересів. Не забувайте, що наш президент — олігарх, володіє власністю на 2 млрд. доларів. А це завжди великий мінус для політика. Прямо перед переговорами у Мінську Порошенко передав право продажу своїх активів швейцарській інвестиційній компанії Rothschild. “Зовсім випадково” свої активи у цій же банківсько-фінансовій групі тримає і президент Росії Путін. Цілком можливо, що розмова у столиці Білорусі стосувалася не тільки міжнародних, а й приватних справ президента Порошенка. Путін міг запропонувати для елементарного корумпування утричі більшу ціну, ніж вартують активи українського президента. І тим самим отримати прихованого союзника в Україні. Якщо пригадуєте, те саме Путін зробив з Януковичем: дав йому 3 млрд. доларів тільки за те, що той відмовився від підписання у Вільнюсі Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Тепер Україна віддає ці гроші...

Як досвідчений чекіст, Путін, звичайно ж, спробує, у першу чергу, завербувати свого співрозмовника. А вже потім говорити з ним про справи країни. Тож коли ви кажете про наступну зустріч у Стамбулі, Порошенко може “зовсім несподівано” дізнатися, що його активи непрямим способом скупила Росія чи той же Путін, з яким виявився сусідом у групі Rothschild. Важливо, щоб Порошенко зумів відділити свої особисті проблеми у продажу активів від проблем України. Надіюся, наш президент керуватиметься нашими національними інтересами...