Для потреб батальйону «Азов» забрали катер сина Януковича...

Лікар-хірург Костянтин Василькевич з Львівської лікарні швидкої медичної допомоги рятував героїв Майдану у найстрашніші дні: оперував мало не голими руками, просто на підлозі. Тепер взяв відпустку за свій рахунок, щоб воювати та одночасно очолювати медичну службу у батальйоні спеціального призначення МВС “Азов”. Приїхавши додому під час короткострокового звільнення, розповів кореспонденту “ВЗ” про ситуацію на сході.

Виконавши свою місію під Бердянськом, батальйон передислокувався до Маріуполя. Костянтин Юрійович згадує, що місцеві не хотіли з ними розлучатися: «Ви — наші захисники! Коли ви тут — нам спокійніше...», — казали люди. За словами лікаря, більшість східняків категорично проти сепаратизму та тероризму.

“Вони — у становищі заручників, які чекають на звільнення. Думка про те, що жителі Східної України спровокували війну, й тепер хлопці з заходу змушені через них гинути, — зрадницька, адже ці люди — наші співгромадяни!” — вважає пан Костянтин.

Місцеві викривають засідки сепаратистів і доповідають про них військовим з батальйону. Вороги полюбляють ховатися у підвалах та на горищах. Таким чином вдалося взяти у полон чимало сепаратистів: їх відправляють до Києва.

Один із поранених з нашого батальйону — боєць з Вінниці, уродженець Молдови. Хлопець постраждав від вибуху гранати. Його оперували з приводу розриву печінки. Довелося вирізати вени з ноги, щоб зробити протез для плеча: таким чином хірург врятував руку бійця. Оскільки молодий чоловік отримав опік верхньої третини правого стегна, чекає пересадки шкіри.

Усі бійці, які після поранень мають можливість ходити та тримати у руках зброю, не відлежуються на лікарняних ліжках — рвуться до бою. Батальйон сформовано виключно з добровольців. Ці люди знають, для чого прийшли на війну, тож не уникають небезпеки. Недарма кажуть, що один боягуз тягне за собою всіх решту... Бійці, які взялися за зброю з власної волі, не мають психологічних проблем та страху. Кажуть, моторошно лише на початку: потім виявляється, що все не так страшно, як показують по телевізору. Від домашніх багато хто приховує свій героїзм: рідні бійців вважають, що вони у відряд­женні.

Серед воїнів — не лише українці. До складу батальйону входять також італієць, три шведи та... семеро людей з Російської Федерації. Вони змінили свої паспорти на українські.

Костянтин Василькевич каже, що медична служба батальйону забезпечена усім необхідним. Східняки постійно передавали гроші для батальйону, ліки для поранених. Хоча бійці задоволені харчуванням, їм постійно привозять солодощі, сезонні овочі, фрукти та ягоди. Лікар згадує жінку, яка продавала креветки на березі моря: жодного разу не оминала бійців — завжди пригощала делікатесом.

Щодо військового при-­

ладдя — ситуація гірша. Бійці мають тільки стрілкову техніку, потребують танків і бронетранспортерів. Для користування батальйону забрали катер з дачі сина Януковича. Бронежилетів вистачає лише для тих, хто бере участь у бойових діях.

“Наші вороги не мають наміру йти на компроміс!” — вважає лікар. На його думку, перекрити кордон практично нереально, тож єдиний вихід — воювати до кінця.