«Після побиття «Беркут» забрав у нас навіть пігулки від кашлю…»

Ми — у лікарняній палаті, де лежить заручник режиму Януковича. Біля нього — принесений сестрою ноутбук, з якого стежить за останніми подіями. Розмовляє повільно, кожне слово дається із труднощами. Кинувся б на допомогу Майдану, але не може — ледве стоїть на ногах. У Михайла — забій мозку, відбиті лопатки, шрами на обличчі, розвернутий у другий бік палець на руці, сліди побоїв по всьому тілу, купа інших «автографів» від круків-«беркутівців»…

Михайло хотів стати професійним музикантом. Останні три місяці змушений був відкласти улюблену скрипку. Поїхав на Майдан, як тільки почув про його перший розгін, на початку грудня. Лише раз на тиждень навідувався додому, аби переодягнутися. На Майдані його прикомандирували до польової кухні — колов дрова, чистив картоплю, розносив мітингувальникам їжу. Ввечері чергував на Майдані. А в останній час все частіше «сачкував» з кухні і йшов на барикади...

Того січневого дня Михайло з друзями поїхали за периметр Майдану по дрова. Надійшла інформація, що машина з ними чи то перевернулася, чи то її не пропускають силовики. Хотіли перевантажити ці дрова на своє «рено» — без палива у 20-градусні морози Майдану ну ніяк…

Їхали по вулиці Харківській. Раптом побачили велике скупчення підозрілих машин. З них почали вибігати «беркути». Майданівці зрозуміли, що то — пастка. Водій «рено» почав розвертатися, у цей час силовики стали бити кийками по машині. Один з них із помпової рушниці вистрілив у переднє колесо.

Незважаючи на це, водій намагався відірватися від погоні, їхав у напрямку рятівного Майдану. У погоню за майданівцями кинулися «беркути» на своєму транспорті без номерів. Били бортами у бік, намагаючись скинути «рено» у кювет. До погоні підключився джип із озброєними силовиками. Від третього його удару «рено» викинуло на паркан. У той час «беркути» (їх в автобусах було чоловік 70) виривають двері у перекинутої машини з майданівцями, нещадно б’ючи, викидають їх надвір. А там за беззахисних хлопців беруться інші супостати. Безбожно матюкаючись, б’ють кийками і копають по голові, по плечах, руках-ногах. Від побоїв Михайло знепритомнів…

Побитих майданівців, як дрова, кинули в автобуси і повезли у Маріїнський парк, поблизу Верховної Ради. Забрали з кишень всі речі — телефон, записник, гаманець з грішми. Навіть пігулки від грипу і кашлю. Знявши з хлопців верхній одяг, в одній кофтині у 15-градусний мороз викинули на землю, головою у сніг. Якщо хтось пробував протестувати чи сказати про біль, відповідали: «Нам — по х…!». І били знову. Запитували, звідки приїхали. Дізнавшись, що з Галичини, глузливо додавали: «Почєму тєпєрь нє пойотє свої пєсні?». Силовики змушували полонених виконувати їхній улюблений «блатняк». Хлопці мовчали. І «беркути» знову їх били…

Лежали хлопці на промерзлому снігу десь годину. Потім їх повантажили в автобус. Повезли в Оболонський райвідділ міліції, зробили фото, неначе «зекам». Слідчий років 25-ти ставив ті ж запитання, що «беркути»: «Чого ти сюди приїхав?». Михайло відповів: «Захищати своє право».

Після допиту Михайло повторно знепритомнів. Лікаря не викликали. Лише після втручання адвоката прибули медики. Від побаченого вони жахнулися…

Бачу, наша розмова Михайлу дається тяжко. Він підійшов до вікна хапнути свіжого повітря. У цей момент на підвіконня злетілися голуби. Побачивши їх, Михайло по-дитячому усміхнувся — чи не вперше з початку цієї кривавої зими…