Борислав живе, як на газовій бочці...

Ця трагедія сталася 29 квітня 1972 року. У підвалі двоповерхового будинку №12 на вулиці Володимира Великого в Бориславі стався потужний вибух газу. Рвонуло так, що аж у розташованому за 40 кілометрів від міста нафтовиків Стрию почули. Жертвами вибуху стали 18 чоловік.

ТОДІ МАСШТАБИ екологічного лиха, як і причини, що призвели до трагедії, намагалася з’ясувати державна комісія Ради Міністрів УРСР. Пошук винних успіхом не увінчався. Комісія висловила припущення, що причиною вибуху могла стати або електрична іскорка, яка спалахує, коли хтось натискає на вимикач, або запалений сірник… Цього було достатньо, аби вибухнула пекельна газова суміш, яка до підвалу просочилася із розташованих поблизу будинку старих нафтових шурфів. Зважаючи на силу-силенну закинутих шурфів на території міста, науковці забили на сполох.

«Тоді, — розповідає теперішній міський голова Борислава Володимир Фірман, — до наших екологічних проблем поставилися серйозно. Багато було зроблено для дегазації всієї території міста. Але людська пам’ять коротка”...

Другий Чорнобиль

Яка зараз екологічна ситуація в Бориславі? Небезпечна. По суті, місто живе, як на газовій бочці. Усі знають, що існують підземні газові міграції на території міста. Бориславці називають своє місто другим Чорнобилем. Люди не можуть зрозуміти одного — чому держава так мляво реагує на загрозливу ситуацію? Чекають, поки повториться трагедія 40-річної давнини? Міська влада та громада вже багато років домагаються, щоб місто визнали зоною екологічного лиха. Новий статус дозволив би застосовувати системний підхід до вирішення проблем охорони здоров’я, водопостачання, шкільної освіти …

Проблеми Борислава не лише у загазованості. Років з п’ять обіцяють виділити кошти на відновлення зруйнованого під час повені влітку 2008 року мосту на вулиці Героїв ОУН-УПА. Ця споруда — стратегічна. Її призначення полягає і в тому, щоб «розвантажити» центр міста від великогабаритного вантажного транспорту Бориславнафтогазу. Великотоннажна техніка нафтовиків руйнує не тільки дорожнє покриття, а й... підземні комунікації. На окремих ділянках дороги загрозливо просідають. Тріскають бетонні каналізаційні колектори, сипляться проіржавілі труби.

Так живе сьогодні місто, де уперше в Європі розпочато промисловий видобуток нафти, де на початку XIX століття свої бізнесові представництва мали такі світові акули нафтового бізнесу, як Джон Рокфеллер та Альфред Нобель. Зареєструвалося в Бориславі і «Брітіш Петролеум». Цілий світ стежив за подіями у Галицькій Каліфорнії, як називали колись Борислав.

Люди живуть у страху

Борислав, як і 40 років тому, масштабно потерпає від загазованості. Люди живуть у страху. Торік неподалік місця, де 40 років тому стався вибух, знову рвонуло. Сталася НП на вулиці Довженка неподалік однієї з нафтових качалок. Обійшлося без жертв. Якби нафтогазова суміш прорвалася назовні не на незабудованій місцевості, а на кількадесят метрів лівіше — там, де багатоповерховий житловий будинок стоїть… Волосся дибки стає від таких припущень.

Згадаймо недавній вибух на шахті «Комсомольська». Там рівень загазованості становив 4,8%. У Бориславі ж сьогодні є місця, де загазованість перевищує 6%. Коли про це довідався головуючий на всеукраїнській екологічній нараді в Бориславі заступник міністра з екології та природних ресурсів Дмитро Мормуля, у нього округлилися очі. Пообіцяв домогтися зміни кількох ключових положень у законодавчих актах, які дотепер закривали доступ приватним підприємцям до участі у дегазаційних роботах. Перший з них — відмова структурного підрозділу Укрнафти, НГВУ “Бориславнафтогаз” залишати за собою право участі в роботах із дегазації розташованих за межами гірничого відводу свердловин. Крім того, Дмитро Мормуля пообіцяв добитися відміни рентної плати для підприємств та підприємців, які братимуть участь в дегазаційних роботах на всій території нафтового родовища, оскільки працюватимуть на закинутих свердловинах. Це не нафтовидобуток, де рентна плата — обов’язкова.

Колись нафту відрами вичерпували...

Колись нафту в Бориславі вичерпували відрами. Міщани не знали, що робити з ропою. І не тільки з ропою. Нафту переробляли з єдиною метою — аби видобути гас. На усі інші нафтопродукти, у тому числі й бензин, попиту не було. Його зливали по фосах і потічках. Бориславська земля на багато метрів вглиб просякнута нафтою.

Одна із найгостріших сьогоднішніх проблем — водопостачання. Збанкрутів КП «Бориславводоканал». Не в останню чергу через допущені минулими роками стратегічні помилки. Головна з них — відмова від колишніх водних ресурсів, розташованих у самому Бориславі 6-8 локальних водозаборів.

До початку «великої індустріалізації», як іронічно називають в Бориславі масштабне будівництво у 50-60-х роках минулого століття великих промислових підприємств, води з локальних водозаборів вистачало з лишком. Усе змінилося після того, як запрацювали підприємства-велетні. Довелося вишукувати нові резерви для забезпечення як потреб людей, так і промисловості водою. Було прийнято рішення побудувати новий водозабір у Рибнику на річці Стрий. Коли електроенергія коштувала копійки, нікому з проектантів не спало на думку звернути увагу на таку невідповідність, як перепад висот між розташованими у долині Бориславом та новозбудованим у Карпатах водозабором. Тепер, коли ціни на електроенергію нестримно повзуть догори, колишня «невідповідність» стала вирішальним аргументом банкрутства Бориславводоканалу. Уперше за багато років, відмовившись від методу «латання дірок» у водопостачанні, у Бориславі прийняли рішення відродити колишні локальні водозабори, повернути все на круги своя. Усі 12 великих підприємств наказали довго жити. Потреби у споживанні води зменшились у рази. Це якраз той випадок, коли нове — це добре забуте старе.

Швидко вдалося повернути до життя найбільший з водозаборів — «Ріпне». Із водою стало легше. Але проблема залишилась. Усе у водному господарстві міста, де десятиліттями нічого не робилося, тече-протікає, потребує заміни. Чи не найперше — мережа. Коли з Бухова, де стоять очисні споруди, з 310-метрової висоти водяний потік подається споживачам з міської долини — мережа не витримує тиску. Прориви для Борислава стали справжнім бичем. Виходять з ладу насоси й інше старе обладнання. Допотопне резервуарне господарство не виконує покладених на нього функцій. Куди не кинеш оком — скрізь занедбано. У Бориславі споживачі безбожно крадуть водоканалівську воду. Голова ліквідаційної комісії КП «Бориславводоканал» Ігор Дзебас схильний вважати, що його земляки-споживачі розплачуються лише за половину отриманої води.

Борислав хворіє…

У Бориславі живе 36,5 тис. людей. Більшість з них роботи не мають. У місті набагато вища захворюваність, ніж у сусідньому Трускавці. Там, де свого часу так полюбляв бувати та знаходив персонажів для своїх творів Іван Франко, сьогодні помирає вдвічі більше людей працездатного віку, ніж у місті «Нафтусі». Навіть із Червоноградом, де курортом і не пахне, не витримує Борислав конкуренції за показниками здоров’я. Наступ хвороб помітніше дається взнаки у середовищі працівників нафтовидобувної сфери. Йдеться про ураження ендокринної системи, розлад травлення, порушення обміну речовин. Значно частіше, ніж раніше, потерпають нафтовидобувники від цукрового діабету, прогресування хвороб органів дихання та інфекційних недуг. У місті є цілі не придатні для проживання мікрорайони. І річ не тільки у тому, що в тих зонах шурф на шурфі та звідусіль чути газом. Врешті-решт у Бориславі рідко де не дається взнаки «фірмовий» для міста запах сірководню. Річ ще й в аналізах води, ґрунту, повітря… Борислав хворіє. Нічого дивного в тому, що шкільна молодь (у Бориславі дев’ять загальноосвітніх шкіл. — О. Д.), як показало проведене Бориславською міською радою опитування, не хоче пов’язувати свою долю із рідним містом.

Мабуть, Борислав — чи не єдине на землі місто, де нафтовидобуток не сприяв процвітанню громади. Не збагатив тих, які тут народилися і з чиїх ділянок-городів видобуто сотні тисяч тонн «чорного золота». У 1908 році лише одна нафтова свердловина «Ойл сіті» давала на добу 150 цистерн тонн нафти. Через рік на Бориславському нафтовому родовищі видобуто 2 млн. тонн «чорного золота». На той час це становило 4% світової продукції! Починаючи із 1900 року, господарям, які продавали свої земельні ділянки для промислового видобутку нафти, крім астрономічної разової оплати, виплачувалось по 10-15% прибутку з кожної реалізованої тонни нафти. Якби у Бориславі розпоряджалися багатством своїх надр, хто б сьогодні чув про екологічні проблеми, відсталу медицину, допотопне водопостачання, депресивні зони-території міста, з якого втікає молодь. Бориславе, Бориславе… Хочеться плакати.