Є така професія — людей захищати

На традиційне журналістське запитання, чому саме цю професію обрав, адвокат Тарас Зубач (на фото) відповів з усмішкою: “Бо нічим іншим займатися не навчився”. Насправді син відомого адвоката Арама Чліянца гідно продовжує справу батька, очолюючи професійне об’єднання “Адвокатське бюро “Чліянц”. Напередодні Дня адвокатури України, який відзначається 19 грудня, “ВЗ” поцікавився у Тараса, чим професія адвоката приваблює новоспечених юристів та наскільки реальна адвокатська практика виправдовує ці мрії...

— Тарасе, чи важко випускникові юридичного факультету отримати адвокатське посвідчення?

— Прийнятий у липні цього року Закон “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” ускладнив процедуру вступу в адвокатський цех. Раніше, щоб стати адвокатом, слід було отримати вищу юридичну освіту, набути кілька років юридичної практики, здати заліки в кваліфікаційно-дисциплінарній комісії та скласти присягу адвоката. Зараз перед складенням присяги майбутній адвокат має протягом шести місяців попрацювати стажером адвоката. Його шеф після цього має скласти звіт про оцінку стажування та скерувати його раді адвокатів регіону. Після цього рада приймає рішення або про видачу свідоцтва адвоката, або ж про продовження стажування ще на три місяці.

— Чимало діючих адвокатів у минулому працювали в силових структурах. Чи можуть люди, які звикли звинувачувати, стати професійними захисниками?

— Чи не весь колишній склад “шістки”, управління боротьби з оргзлочинністю обласної міліції, зараз займається адвокатською діяльністю. Ці корифеї слідства легко “вписалися” в адвокатське поле. Їм принаймні було легше здобувати нову професію, ніж, скажімо, вчорашнім випускникам юридичних факультетів. Молодим адвокатам, знаю по собі, особливо важко працювати перші п’ять років. Коли про тебе ніхто не знає, отож маєш шукати клієнтів, ледь не тикаючи візитівки всім, кого побачив у наручниках.

Та розмови про те, що адвокати — це якась малочисельна закрита каста, дуже перебільшені. Набагато вигідніше, отож і складніше, стати нотаріусом, бо цей вид діяльності має певні квоти, чи суддею.

— Під час професійної діяльності вам доводиться здебільшого мати відповідні стосунки з далеко не кращими представниками людства...

— Адвокатом, переконаний, має бути глибоко віруюча людина. Захищаючи звинуваченого, не можна забувати, що ваш підзахисний зламав комусь життя. За деякі справи свідомо не беруся. Лише один раз, скажімо, взявся захищати ґвалтівника. Лише через те, що тоді був мало кому відомим молодим адвокатом, отож не мав широкого вибору в клієнтурі.

З роками зрозумів, що між захисником та його підзахисним мають скластися відповідні стосунки. Підзахисний має розуміти, що адвокатові, як лікареві чи священику, має викласти все — щоб той призначив правильне “лікування”.

Стосунки адвоката та його клієнта завжди були чи найголовнішою проблемою нашої професії. Буває, скажімо, що в суді першої інстанції захист програє процес. Я в таких випадках завжди готовий йти до останнього — звертатися у вищі судові інстанції, апелювати врешті-решт до Європейського суду. Та чимало звинувачених після винесення вироку судом першої інстанції опускають руки та відмовляються від подальшої боротьби за свою долю. А коли людина сама не бажає собі допомогти, адвокат безсилий.

Новий Закон “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” спростив наші стосунки із підзахисними. Раніше, якщо адвокат брався за справу, він не міг від неї відійти, якщо від його послуг не відмовлявся підзахисний. У новому законі вказано, що адвокат може припинити свою участь у справі, якщо його підзахисний обрав для захисту свою, протилежну від адвокатської стратегію захисту.

— Як складаються стосунки адвокатів з правоохоронцями? Чи не перешкоджають вони адвокатам?

— Бували випадки, коли “зелені” міліціонери перешкоджали адвокатам брати участь у певних слідчих діях. Та досвідчений слідчий міліції, навпаки, вітатиме участь адвоката у, скажімо, обшуку. Адже присутність захисника на певних діях пізніше на суді доводить, що слідство проводилося законно.

— Чим, на вашу думку, професія адвоката приваблює молодих випускників юридичних факультетів. Бажанням заробити “грубі гроші?..

— Почнемо з таких “принад” нашої професії, як ненормований робочий день. Адвоката можуть розбудити вночі, щоб він негайно виїхав на обшук. До того ж, якщо судді чи працівники прокуратури отримують порівняно високу пенсію, то адвокатові про це доводиться лише міряти.

Є у нашій професії і плюси, яких не дасть жодна інша юридична професія. Адвокат — “сам собі режисер”, сам собі — керівник. Від нього ніхто не вимагатиме певних показників у роботі, ніхто не контролюватиме, не наказуватиме, коли йти у відпустку. Та якщо людина працює адвокатом за покликанням, вона відмовиться від заздалегідь запланованого відпочинку на лижному курорті чи на морі заради цікавого судового процесу.

Мій батько, Арам Якович Чліянц, пам’ятаю, йшов працювати в офіс навіть у вихідні. Іноді вночі, напередодні судового процесу, йому щось спадало на думку, і він сідав за друкарську машинку (комп’ютерів тоді не було) та щось друкував, заважаючи всім спати.

— Кого легше захищати: жінок чи чоловіків?

— Адвокати більше спілкуються не так із підзахисними, як з їхніми родичами. З жінками, зізнаюся, працювати важче. Іноді навіть матері підсудних поводяться дивно. Ніби й піклуються про своїх дітей, що сидять у СІЗО, та для багатьох жінок судовий процес стає “виставою одної акторки”. Вони навіть спеціально напередодні процесу йдуть у перукарню, роблять манікюр. А в судовій залі роблять усе, щоб привернути увагу учасників процесу не до відповідних доказів захисту, а до власної персони.

— Нещодавно почав діяти новий Кримінально-процесуальний кодекс. Відчули його дію на собі адвокати?

— Новим кодексом передбачена змагальність сторін. Адвокати, зокрема, отримали право збирати докази. Раніше захисник мав право хіба що клопотати під час слідства про проведення додаткових експертиз. Найчастіше слідчі такі клопотання відхиляли. Зараз у судах працюють слідчі-судді, які вирішують всі питання, пов’язані з проведенням досудового слідства: дають дозвіл на арешт, проведення обшуку, розголошення банківської таємниці. Отож адвокати отримали змогу одразу звертатися до суду зі своїми вимогами.

— Які процеси закарбувалися у вашій пам’яті через свою неординарність?

— Починаючи адвокатську діяльність, допомагав батькові захищати двох уродженців Білорусі, які звинувачувалися у вбивстві депутата Закарпатської облради Токарева. Коли процес завершувався, почав діяти мораторій на смертну кару. Натомість таке покарання як довічне ув’язнення ще не внесли у Кримінальний кодекс. Кілерам тоді пощастило. Через цю правову колізію їх засудили на 15 років ув’язнення.

— У вас за спиною чимало процесів. А як бути початківцю, який програв свою першу справу? Чи не травмує його такий початок адвокатської діяльності?

— Програш першої справи справді може стати серйозною моральною травмою для молодого адвоката. У мене був стажер, якому доручив справу про розірвання шлюбу. Хлопчина перед судовим процесом забув подати до суду оригінал свідоцтва про шлюб, чим зірвав процес. Бачили б ви, як він переживав! Та після такої помилки слід зробити певні висновки і надалі вперто працювати.