«Найважче з усіх слів, фраза яка належить свідкові захисту: „[потерпіла] хотіла цього сама, розуміла, що з нею роблять, і цьому не противилась“, — сказано про малолітню дитину…»

«Суд визнав винним обвинуваченого та призначив покарання 15 років позбавлення волі. Цивільний позов потерпілої про відшкодування моральної шкоди задоволено повністю, стягнуто 1,5 млн. грн., — написав на своїй сторінці у Фейсбуці адвокат Олег Іванов. — Обвинуваченому заборонено діяльність, пов’язану з дітьми, на 3 роки.

Батько ґвалтував, розбещував доньку, виготовляв за її участю дитячу порнографію…".

Нагадаю, «ВЗ» писав про цю резонансну справу. Публікація від 18.05.2023 р. має назву: «Об'єм дитячої порнографії, яка була у нього в комп’ютері, мене шокував!».

Батько-протодиякон Андрій Бурдик роками розбещував свою доньку.

Своєї провини обвинувачений так і не визнав. Справу розглядатиме Апеляційний суд у Львівській області.

«Завершився розгляд справи, який тривав три з половиною роки, — розповів у соцмережах адвокат Олег Іванов. — У справі проведено понад 50 судових засідань.

Захист наполягав на тому, що зґвалтування і сексуальне насильство не доведені, бо ґрунтуються лише на показаннях потерпілої.

Біологічних слідів і медичних експертиз немає. Потерпіла обмовила батька з помсти та матеріальної зацікавленості.

Суд відхилив доводи: показання потерпілої послідовні, чіткі й конкретні, підтверджені показаннями свідків-психологів, висновком судово-психіатричної експертизи та письмовими доказами, а зібрати біологічні сліди через роки після злочинів об'єктивно неможливо.

Визнання провини обвинуваченого — лише у розпусних діях, з вимогою звільнити від відповідальності за спливом строків давності за всіма епізодами 2009−2013 років.

Суд визнав позицію про давність безпідставною.

Також захист наполягав, що докази недопустимі: обшук проводив не той слідчий, якому надано дозвіл. Суд відхилив: за усталеною практикою Верховного Суду дозвіл на обшук надається стороні обвинувачення, а не конкретній посадовій особі.

Ще один спосіб маніпуляції захисту: метадані файлів з виготовленою дитячою порнографією могли бути змінені, бо диск підключали без блокіратора запису, а програма перегляду не показала дані, які потім «з'явилися» в експерта.

Суд відхилив: побутовий переглядач не призначений для зчитування метаданих редактора фотографій, теоретична можливість запису не доводить факту змін.

Що засуджений пояснював з приводу обвинувачення:

— Про сотні фотографій оголеної доньки: «захоплювався фотографією і фотографував усе підряд».

— Про дитячу порнографію на дисках: «завантажував з Інтернету все „пакетами“ без розбору». Зберігав, «оскільки місця на носіях інформації йому не бракувало, причин видаляти її він не бачив, тим більше не вважав, що це протиправно».

Висновок суду про все це: «жодного разу не висловив найменшого каяття з приводу своїх дій стосовно своєї ж дитини, не висловив співчуття до потерпілої». Позицію обвинуваченого «розкаянням назвати неможливо».

Найважче з усіх слів, фраза яка належить свідкові захисту: «[потерпіла] хотіла цього сама, розуміла, що з нею роблять, і цьому не противилась» — сказано про малолітню дитину.

Мужність потерпілої зробила більше, ніж усі процесуальні документи разом узяті.

Вона носила в собі більшу частину життя: спершу роки мовчання, потім рішення заговорити, потім три з половиною роки процесу, де їй довелося свідчити про найважче, пережити експертизу, поліграф, впізнавати себе на тих фотографіях, чути, як батько називає її брехункою з матеріальним інтересом.

Сьогодні держава вголос, іменем України, сказала їй те, чого вона чекала: тобі вірять. Це було з тобою насправді. Винен він, а не ти.

Для людини, яка, вийшла з «нульової реальності» — без підтримки, емоційно зрадженою, — цей вирок повертає їй самоповагу. Вона, найімовірніше, готувала себе до розчарування — потерпілі від внутрішньосімейного насильства майже завжди готують. А отримала повну перемогу!".