«На вулиці Театральній є центр соціальних служб: там різні види допомоги». — «Що ти брешеш, гроші давай!»

Я з поїзда, уся у своїх думках, і вже через кілька секунд скидаю йому … 800 грн. Він каже: «Давайте я вас наберу, коли буду вдома, відправлю вам гроші». І починає набирати мій номер… Не пускає гудок, а дивиться на мене і уй… бує…

А я йду по вулиці і не можу зрозуміти, що це тільки що зі мною відбулося?".

«У мене були кошти на допомогу, але я не вірю людям з вулиці»

І це далеко не поодинокі випадки у Львові… Останнім часом кількість тих, хто просить на вулиці гроші, збільшилася. Часто ці люди одягнені у військову форму. Нещодавно біля церкви на Привокзальній чоловік у військовій формі просив у жінки не гроші, а їжу…

Можна помітити, що жебраки синхронно з’являються на світлофорах… У центрі часто просять гроші на квиток додому… А в автобусах — на лікування дитини.

Львівська фотографиня та мандрівниця Наталія Вовк написала у соцмережах:

«Люблю Львів. Але не люблю людей, які просять гроші по вулицях. Щойно сталася свіжа неоднозначна історія.

Підійшла до мене в центрі старша жінка з милицями, дуже настирно просила у мене гроші. Я їй кажу: «Ось поруч на вулиці Театральній є центр соціальних служб: там різні види допомоги». Вона каже: «Що ти брешеш, немає там нічого! Гроші давай!». Фиркнула і послала мене…

Тобто їй колишній заступник директора центру соціальних служб сказав, де можна отримати комплексну допомогу — але людина не прийняла інформацію.

В мене були кошти на допомогу, але я не вірю людям з вулиці. Так само як скринькам в магазинах… Багато років в благодійності навчили мене, що це переважно шахраї. Хоча тій бабусі певно треба було дати гроші… Може дійсно біда? Чи не треба? Що скажете?".

Я зателефонувала до Наталії, аби детальніше її розпитати про вуличних шахраїв.

Ось що вона розповіла:

«У Львові дуже мало соціальної реклами. Люди не знають, де можна отримати ту чи іншу допомогу в державних службах»

— Свого часу я працювала заступником директора з розвитку в міському центрі соціальних служб у Львові, — каже Наталія Вовк. — Там я проходила багато різних навчань.

Однією із тем на навчанні були благодійні скриньки. Їх можна побачити у супермаркетах, з ними ходять по вулиці, стоять на світлофорах… Зазвичай, ці скриньки ніде не обліковуються. І навіть, якщо вони з QR-кодом, можуть бути шахрайськими. Тобто це 50 на 50. Це така благодійна рулетка. Ти кидаєш гроші, і не знаєш, чи вони йдуть на користь справи, чи ні.

Як це простежити? Під моїм постом про жебрацтво на вулицях міста було багато різних коментарів, і хтось написав: «Я кидаю гроші, і мені байдуже чи це шахрайство чи ні. Бо сказано „і нехай ліва рука не знає, що робить права“. Я дала пожертву. А хто організував шахрайство — це вже не моя справа…».

Чи правильним є такий підхід? На мою думку, він сприяє неусвідомленості та маніпуляціям шахраїв.

З іншого боку, зараз в країні війна. Є чесні волонтери, які ставлять скриньки і дійсно збирають гроші для ЗСУ. Це все залежить від репутації та від рівня порядності. У такому випадку люди довіряють цим волонтерам і тому не бояться донатити на армію. Отже, скриньки для благодійності бувають різними.

Я помітила таку закономірність: якщо ти людину фотографуєш і вона не тікає, а готова розповідати усі деталі, це означає, що люди збирають кошти на добру справу.

Якщо людина тікає, закриває обличчя — швидше за все перед вами шахрай! Людина, якій не має що приховувати — буде відкрита з вами.

Можна, звісно, сказати, що не усі люблять публічність. Але якщо людина вийшла на вулиці міста просити гроші, то вона автоматично стає публічною.

Загалом, у Львові дуже мало соціальної реклами. Люди не знають, де можна отримати ту чи іншу допомогу в державних службах. Це питання до Львівської міської ради. На мою думку, це велика прогалина.

До прикладу, я знаю, що опікуни людей з інвалідністю, отримують мізерну соціальну допомогу. Близько 6−8 тисяч грн на місяць. Вижити двом людям на ці кошти надзвичайно складно.

Є люди, які виходять просити на вулицю, інші у житті цього не зроблять. Вони у відчаї. Можуть хіба що звернутися до друзів, чи знайомих по допомогу. Наприклад, попросити знайти додатковий заробіток. Це якщо людина має можливість працювати дистанційно. Звісно, літнім людям це зробити складно. У них немає необхідних навичок.

А є люди, які жебракують і маніпулюють своєю інвалідністю. Тому розрізнити кому дійсно потрібна допомога, а хто вирішив на цьому заробляти, насправді дуже складно…

У пості я розповіла про людину, яка дійсно літня, має інвалідність, але те, що вона говорила, вказує на те, що це може бути шахрайство…

Якщо ви хочете комусь допомогти, треба про все розпитати. І якщо людина вам спокійно пояснить ситуацію, у якій вона опинилася, можливо, їй потрібні ліки, чи продукти, тоді ви зрозумієте її наміри.

Часто людей з інвалідністю змушують займатися шахрайством. Людина, наприклад, виходить на милицях на вулицю, жебракує, і отримує за це свій відсоток… Такі люди, звісно, мають «дах». І коли ви починаєте з такою людиною спілкуватися, вона агресує… Зрозуміло, що це шахрайство. Це взагалі не про милостиню. Це бізнес на наївних емпатичних людях.