«Кервавилось серденько, не тихло на хвилину, бо в Бережанах кидав коханую дівчину…»

А її акорди запрограмувати як музичні позивні, котрі щодня звучали би з ратуші цього гарного містечка. «Давно пора!» — чули ми у відповідь від шанувальників нашої історії і культури.

Був нагороджений «срібною медаллю з короною на стрічці звитяги»

Дослідники національно-визвольної боротьби шукають все, що пов’язано зі «стрілецькою» сторінкою нашої минувшини. У тому числі з’ясовують подробиці написання згаданої ліричної пісні, яку було створено у жовтні 1916 року. Прототипом її героїні, про яку у тексті сказано «моє Олятко», була гімназійна вчителька з Бережан Ольга Бородайко. А в образі «хорунжого Осипа» поет-композитор Купчинський увічнив свого бойового товариша — січовика Осипа Теліщака. У стрілецьких документах зазначено, що Осип (за іншими даними — Йосип) народився у бойківському місті Турці на Львівщині, він начебто був сином місцевого священника. Проте з деяких архівних світлин можна зрозуміти, що цей український вояка тісно пов’язаний з Надвірною на Івано-Франківщині…

Щоб дійти істини, телефонуємо своїм колегам, ветеранам журналістики — редактору часопису «Бойківщина» (м. Турка) Василю Васильківу і редактору «Народної волі» (м. Надвірна) Івану Гриджуку, які свої райони знають краще за всіх. Пана Василя наше повідомлення застало зненацька, з його слів, про Осипа Теліщака у Турці нічого не чули, тут «не ходове» таке прізвище. Зрештою, старожили не пригадують і такого священника.

А от пан Іван зрадів, що у Львові зацікавилися його земляком, розповів, що про стрільця Осипа не раз розповідала його «районка». А для отримання більшої інформації порадив звернутися до члена Національної спілки краєзнавців Ігоря Андруняка.

— Шукаючи відомості про свого діда, — розповів пан Ігор кореспонденту «Високого Замку», — я дізнався, що Осип Теліщак був призваний у лави січових стрільців разом з іншим надвірнянцем — Лесем Гринішаком, який згодом став керівником стрілецького хору, директором фронтового театру Української Галицької Армії. З нашого міста у стрільці ці хлопці пішли першими…

— То Осип Теліщак походить таки з Надвірної?

— Ні! Він вроджений на Львівщині. А потім жив у нас на Гуцульщині, у Надвірній, у своєї сестри, дружини місцевого священника Олексія Гаврилюка, який служив у нас з 1912-го по 1920 р. Із 1914 року отець Гаврилюк був у Надвірній деканом. Швидше за все, відтоді Осип Теліщак переїхав до його сім'ї. Турботою про брата займалася сестра, їмость. Могила отця Гаврилюка — на старому цвинтарі Надвірної, що на вулиці Соборній…

Пан Ігор розповів нам, що «хорунжий Осип» у складі «двадцятки» ходив у тил ворога у розвідку. Воював з противником за Синовідсько, гору Ключ, гору Маківку, за місто Болехів, село Вікторів. Брав участь у бойових діях над річкою Стрипою, що на Тернопільщині. За виявлену мужність і відвагу під час боїв проти росіян був нагороджений «срібною медаллю з короною на стрічці звитяги».

«Його не можна було не любити…»

Надвірнянський краєзнавець знайшов і опублікував теплі спомини Романа Купчинського про свого бойового побратима і друга Осипа Теліщака (як і про багатьох інших «усусусів»). Ось фрагмент цієї оповіді поета-композитора:

«…Серед моїх добрих знайомих займає одно з перших місць Йосип, а як тоді і потім ще довго-довго писалося і казалося — Осип Теліщак. Не тому має одно з перших місць, що я з ним спеціяльно добре жив, а тому, що його не можна було не любити. Ввічливий, готовий все прийти з поміччю, веселий і єдиний до товариства. Належав до штабу полку, разом з ад’ютантом, чет. Василем Панчаком, хор. Євгеном Ясеницьким і підхор. Павлом Теодоровичем, «шефом» полкової жандармерії. Командантові полку Грицеві Коссакові дуже часто сідала муха на ніс — Теліщак знаменито вмів ті мухи зганяти. Анекдотами, а то й різними витівками. В Тудинці над Стрипою, де ми ближче запізналися, було розмірно спокійно, то й товариське життя плило досить рвучко.

На Новий рік зібралося в Команді полку більше товариство. Під кінець вечері Теліщак витягнув коробку т. зв. «помадок», усі аж ахнули. Отаман взяв перший, хтось там другий, а я поспішився на третього. А після мене розхопили і по дві навіть. Отаманові припав камінчик в шоколяді, а мені кусень цибулі…

Ходили ми разом вперед і назад, але де б ми не спинились — Теліщак закохувався зараз у якійсь дівчині, а то й у двох. Про це свідчить стрілецька пісня «Як з Бережан до кадри…».

Не минув його третій ворог наших визвольних змагань. Взимі 1919 на 1920 р. захворів у Чотирикутнику Смерти на тиф і помер у лічниці в Жмеринці. Коли друзі приїхали його поховати, то мусіли розкинути кількадесят вояцьких трупів, заки його знайшли…"

Куранти на костелі можуть заграти «Боже великий, єдиний…»

Думаю, так само прискіпливо, як надвірнянський краєзнавець Ігор Андруняк, збиратимуть автобіографічні дані про січового стрільця Йосипа/Осипа Теліщака і у Турці. Підказкою їм можуть стати старі церковні книги, де повинні зберігатися записи про цього, народженого 8 лютого 1894 року, майбутнього воїна. У церковних архівах повинні бути відомості і про його батька, місцевого пароха Теліщака. А може, біля якоїсь із церков знайдеться могила цього священника. Є до чого докласти рук місцевим пошуковцям!

Поки що не відома реакція бережанської влади і місцевих культурологів на нашу пропозицію «увічнити» пісню «Як з Бережан до кадри…» У місті над Золотою Липою багато творчих, креативних людей, які повертають із забуття, дають друге життя тому, що заслуговує на пам’ять Думаю, і цього разу вони приємно здивують.

Тим часом після нашої попередньої публікації з оригінальною пропозицією до автора цих рядків звернувся бережанський підприємець Ростислав Музичка. Він один з тих, хто у Бережанах доклався до передачі для парафії Пратулинських мучеників Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ майнового комплексу колишнього монастиря бернардинів, який, наче середньовічний замок, височіє над містом. У колишньому монастирі, який колись перебував на балансі виправної установи, вже розпочали благоустрій. Ростислав загорівся ідеєю, щоб із сигнатурки цієї культової споруди (це найвища точка у Бережанах) куранти періодично награвали якусь гарну українську мелодію. Скажімо, наш національний духовний гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни…»

Обговорюють цей цікавий задум із місцевим священником. Уже контактували і з львівським фахівцем Олексієм Бурнаєвим, який виготовляє, встановлює і реставрує вежові годинники, куранти та жакмари (механічні фігури).

А поштовх до появи цього проєкту дала наша згадка про закоханого січового стрільця з Турки-Надвірної Йосипа-Осипа Теліщака, який під час боїв на Бережанщині так до безтями закохався у місцеву красуню, що стрілецький поет-композитор Роман Купчинський не міг не написати легендарної пісні…