Керувати Палацом мистецтв Левку Ваньковичу «комфортно»?

Чомусь так стається, що Львівський палац мистецтв в усі часи опиняється в епіцентрі того чи іншого скандалу. Здебільшого пристрасті вирують довкола кандидатури на посаду генерального директора цього комунального закладу. І в усі часи, за будь-якої влади вона завжди протягувала на посаду гендиректора «свого» кандидата…

Нагадаємо, після того, як попередній гендиректор Юрій Візняк з невідомих причин склав свої повноваження (офі­ційно — через закінчення п’ятирічного контракту), Львівська обласна рада про­штовхнула на посаду керівника Палацу мистецтв свого висуванця — Левка Вань­ковича. Він не мав трирічного стажу ро­боти у сфері культури, що було базовою вимогою для всіх учасників конкурсу на посаду керівника Палацу. Та, попри це, Ваньковича допустили до конкурсу.

Інші кандидати (Ярослав Бринь, Кате­рина Кеньо та Олександр Лабецький) цій та іншим вимогам законодавства відпо­відали. Чому б не обрати з них? Нинішня ситуація з «обранням» Левка Ваньковича за рівнем волюнтаризму перевершила усі попередні прецеденти… Як наслідок, уже на другому засіданні конкурсної ко­місії троє претендентів (Кеньо, Лабець­кий і Бринь) подали заяви про зняття з конкурсу. Лабецький і Кеньо також по­дали позови до суду, аби спростувати рі­шення комісії про допуск Ваньковича до другого туру конкурсу. І на довершення саму конкурсну комісію покинули четве­ро з дев’яти членів комісії…

Але це ні на що не вплинуло — конкурс­на комісія ухвалила рішення визнати пе­реможцем конкурсу Левка Ваньковича та рекомендувати Управлінню майном спільної власності Львівської облради укласти з ним контракт на п’ять років.

Як розповів тоді «ВЗ» депутат ЛОР Святослав Шеремета (один із опозицій­них членів комісії, який склав із себе по­вноваження), відбулося грубе порушен­ня законодавства. Комісія з п’яти членів не мала права проводити засідання: не було кворуму, мало бути щонайменше шість членів комісії. П’ять членів не мали юридичних підстав голосувати за кадро­ве рішення. Це питання буде розгляда­тися на найближчій сесії Львівської облради, де йому буде надано відповідну оцінку.

«Блокпост» під кабінетом чиновника

Чи комфортно буде тепер Левку Вань­ковичу працювати гендиректором Па­лацу мистецтв? Іще до конкурсу колек­тив Палацу на своїх зборах висловився на підтримку Олександра Лабецького на посаду гендиректора. А після першо­го туру конкурсу пішли критичні статті у ЗМІ, не менш критичні заяви народних депутатів, громадськості… Аби отримати відповідь на запитання щодо «комфорт­ної» роботи, журналістка «ВЗ» телефо­нувала до Левка Ваньковича, але він не брав слухавки. Довелося «фізично» піти до Палацу мистецтв, аби порозмовляти з паном гендиректором.

Але зробити це виявилося нелегко. Секретарка у приймальні сказала, що пан Ванькович зараз дуже зайнятий, і з ним треба було домовлятися попере­дньо… Але ж конкурс завершився лише у п’ятницю, тому домовитися протягом кінця п’ятниці, а також у суботу і неділю, виявилося би неабияким квестом! Легше було прийти у понеділок зранку.

Як з’ясувалося, пан Ванькович саме в той час мав конфіденційну розмову з го­ловою правління ЛОО Національної спіл­ки художників України Ігорем Гавришке­вичем. До речі, і у пана Гавришкевича я також хотіла взяти коментар. Хотіла по­чекати у приймальні, але секретарка на­полегливо попросила мене чекати поза її межами. Довелося шукати якийсь сті­лець і влаштовувати «блокпост» у кори­дорі навпроти кабінету гендиректора…

Такого у своїй журналістській прак­тиці, та й у практиці колег, не пригадую. Та ось нарешті з кабінету вийшов Ігор Гавришкевич, який люб’язно погодив­ся дати коментарі. Під час нашої розмо­ви з приймальні вийшла секретарка, за­чинила своїм ключем двері (а відповідно, і свого шефа всередині!) і кудись пішла.

«Сама процедура відбулася недемократично»

«Як оцінюєте конкурс на посаду ген­директора Палацу?» — запитала я Ігоря Гавришкевича.

«Виникає багато запитань: якщо чет­веро членів оголосили, що вони вибува­ють з комісії, то треба було на це зверну­ти увагу, бо виходить, що комісія була не в повному складі, — розповів пан Ігор. — Згідно з рекомендаціями, комісія повинна мати не менше шести членів. Чи був кворум? Питання… Треба було не поспі­шати, звернути увагу на пропозиції пе­ренести засідання комісії. Керівник у Па­лаці, звичайно, потрібний. Не кажу, що кандидатура того, за кого проголосували — найгірша чи найкраща. Я про саму про­цедуру, яка відбулася недемократично. Не треба боятися розмовляти з тим, хто в опозиції. Навіть якщо би конкурс пере­несли, щось за цей час врегульовували — цього не треба боятися. Просто треба розглядати питання, не зважаючи на по­літичні моменти. Бо які би не були полі­тичні протистояння, якщо це політичні сили одного політичного полюсу, тобто правого, а не лівого, то вони між собою мають порозумітися, тим більше у час війни. Якщо цього не було, значить, були якісь причини, які їх ще більше розколю­ють. А цього у час війни не повинно бути! І над цим має думати керівництво».

Порозмовлявши з паном Гавришке­вичем, я залишилася чекати під дверима пана Ваньковича. Нарешті і він вийшов з кабінету. Але навідріз відмовився приді­лити хоча б кілька хвилин відповіді на за­питання «Високого Замку». «Я зараз пра­цюю з документами і не маю часу з вами спілкуватися. Напишіть мені запитання і перешліть, і я ввечері вам на них відпо­вім», — холодно відповів Левко Ванько­вич.

— Пане Левку, а вам комфортно пра­цювати в таких умовах? Адже і колектив висловився не за вас, і конкурс, де ви пе­ремогли, відбувся у незаконний спосіб?

— Мені комфортно працювати! А от вам, бачу, некомфортно працювати, раз ви не могли домовитися попередньо, — прочитав він мені нотацію, зачинив две­рі на ключ і пішов.

Запитання я написала пану Ванькови­чу на Вайбер. Але ні того дня ввечері, як обіцяв, ні наступного зранку відповіді на них не отримала.