«Своєрідні „приватні військові компанії“ під патронатом проросійської церкви діють і в Україні…»

Те, що в українському суспільстві обговорюють принаймні останні десять років, нарешті сталося: Верховна Рада почала процес делегітимізації релігійних організацій, пов’язаних із країною-агресором. Народний депутат Роман Лозинський із цього приводу емоційно написав: «ФСБ у рясах», яке називає себе церквою, буде заборонено". Такий крок передбачає відповідний законопроєкт, за який 267 парламентаріїв проголосували поки що у першому читанні. Розгляд питання проходив складно, у сесійній залі вирували емоції, дехто декого брав «за барки», ледь не дійшло до кулачних боїв. Тим, хто збирався голосувати «за», противники радикальних санкцій погрожували «карою Божою». Всі розуміли, кого найперше стосуватиметься майбутній закон — так званої Української православної церкви, яка, попри свою гучну назву, давно позиціонує себе у нерозривній єдності з московським патріархатом, довела це словами і справами. У тому числі - під час воєнного стану. Власне, прихильники цієї структури з депутатськими значками і вчиняли бучу — мовляв, іде наступ на свободу совісті. Долю документа легко могла би вирішити одна лише фракція президента, яка представляє більшість. Але чимало «слуг» влаштували обструкцію, чим, по суті, виказали симпатію до структури, яку законодавці збираються заборонити. Серед тих, хто не голосував у «СН» з цього питання — одіозні Бужанський, Куницький, Гетьманцев. А також, що дуже дивно, доволі поміркований Жан Беленюк… Чи вистачить мужності в українських політиків прибрати п’яту колону, одягнуту у ряси? Про це розмовляємо із доктором філософських наук, відомим релігієзнавцем Петром Кралюком.

— Як людину, яка давно і жорстко критикує проросійськи налаштовану УПЦ, новина з парламенту мала би вас потішити…

— На цей законопроєкт багато хто че­кав, у тому числі я. Але у мене нема ілюзій: зважаючи на особливості нашої судової влади, а також на деякі юридичні нюанси, реалізувати його положення буде склад­но. Хтозна, чи вдасться ухвалити його у другому читанні. Ми стоїмо лише на по­чатку згортання діяльності мережі росій­ської православної церкви в Україні. При­пускаю, що на теренах західних областей України, а також у центрі цей процес відбу­ватиметься відносно швидко і ефективно. Але у мене є великі сумніви, що вдасться його належним чином налагодити на сході. Бо виникатимуть питання про зняття релі­гійних громад із реєстрації, про ліквідацію їхньої власності, майна. Не виключаю, що знайдуться народні депутати, які звернуть­ся до Конституційного Суду щодо некон­ституційності цього закону. Будемо споді­ватися, що у КС таке подання відхилять, і цей закон почне діяти.

— Політолог Костянтин Матвієнко за­значає: «Навіть якщо закон ухвалять, він нічим не загрожуватиме проросійській УПЦ — бо доведеться забороняти через суд кожну із майже 10 тисяч юридич­них осіб, що і являють собою рпц в нашій країні»… У чому цей законопроєкт не­досконалий, де він створює лазівки для тих, проти кого буде застосований?

— Не буду критикувати цей документ, бо і до інших законів можна виставляти багато претензій. Але визнаю: я бачив його дещо іншим. Головне, що він є і дає можливості припинити діяльність мережі рпц в Україні. Все залежатиме від того, як цей закон ви­конуватиме місцева влада.

— А мені здається, що найперше ба­гато залежить від влади центральної, від її політичної волі. На початку вели­кої війни спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук заявляв, що заборона УПЦ, яку пов’язують з російською право­славною церквою — «не на часі». А кіль­ка тижнів тому Стефанчук стверджував, що голосів для голосування за заборо­ну УПЦ забракне… Спікер не відчуває настроїв у суспільстві, не читає новин із СБУ про обшуки у храмах УПЦ і знайдені там проросійські матеріали, про російський паспорт глави УПЦ митро­полита Онуфрія? Він не чув рішення су­дів про притягнення до відповідальнос­ті священників-колабораціоністів?..

— Маєте рацію — керівник парламенту на початку широкомасштабного вторгення заявляв, що не треба порушувати питання про заборону релігійних організацій, цен­три яких знаходяться на теренах держави-агресора. Мовляв, це питання слід відтер­мінувати до закінчення війни. Це не тільки позиція Руслана Стефанчука, такою вона була і в інших представників влади. Зараз вона дещо змінилася. Наші «верхи» пого­джуються з тим, що треба щось робити з відверто проросійськими релігійними ор­ганізаціями (за великим рахунком, йдеть­ся не тільки про УПЦ, а й про деякі дрібні стуктури).

Чи буде місцева влада у цьому питан­ні орієнтуватися на владу верховну? У ни­зах намагатимуться вловлювати настрої у центрі. Але нині настрої такі, щоб все-таки обмежити діяльність російської право­славної церкви в Україні. Якби не було та­ких настроїв, у парламенті за відповідний закон не проголосували б. До речі, він уже пів року лежить у Верховній Раді, чекаю­чи свого ухвалення. Час настав. Сподіваю­ся, ця тенденція зберігатиметься, і місцева влада так чи інакше підтримуватиме обме­ження релігійних структур, які орієнтують­ся на країну-агресора. Не знаю, наскільки це робитиметься щиро. Я стежу за реакці­єю рівненської влади — і бачу, що її поведін­ка у новій ситуації змінилася. Якщо раніше обласна рада була проти того, щоб обмеж­увати діяльність УПЦ на території області, то тепер там стали великими патріотами, виступають за те, щоб такі обмеження за­стосовувати. Те саме стосується і виконав­чої влади.

А от щодо влади судової - тут у мене є чимало запитань. У середовищі Феміди і у правоохоронних органах є чимало симпа­тиків УПЦ. Свого часу ця структура дуже активно працювала з правоохоронцями, нагороджувала їх своїми орденами. «Пра­цювали» в УПЦ також із суддями. Такі ва­желі там використовуватимуть і надалі. Не виключаю, що розпочнуться різного роду судові позови після заборони релігійних організацій, вилучення їхнього майна. До­пускаю, що «вшановані» УПЦ судді, право­охоронці допомагатимуть їй, щоб зберегти цю структуру.

— Напевно, в УПЦ апелюватимиуть і до Венеційської комісії з прав людини, заявлятимуть про дискримінацію…

— Звичайно, це вони робитимуть. Я більш ніж упевнений, що на міжнародній арені знайдуться політичні структури і релі­гійні організації, які їх підтримають. У тому числі - і в Європейському Союзі.

— У президентській фракції «Слуга народу» нараховується 242 народні де­путати. Законопроєкт, який стосується УПЦ, підтримали 175 «слуг», один утри­мався. Решта голосування проігнору­вали. Що це означає?

— Будемо говорити об'єктивно: жодної монобільшості у нашому парламенті не іс­нує. У складі фракції «Слуга народу» є дуже різні депутати, далеко не однакової полі­тичної орієнтації. Вони зайшли у Верхо­вну Раду під відомим брендом, який у 2019 році був дуже популярним. Люди були лад­ні голосувати за «Слугу народу», навіть не знаючи, що вона собою являє, які у неї пла­ни і що ці люди можуть. Я не раз стикався з такими фактами. Навіть на нашому вибор­чому окрузі громадяни проголосували за такого собі Романа Іванісова, який взагалі не жив у нашій області. Наскільки я знаю, зараз він перебуває за кордоном, у парла­менті не працює…

— Це той самий Іванісов, який сидів у тюрмі за зґвалтування!

— Так, в його біографії було виявлено і такі факти. Що найцікавіше, коли напере­додні тих виборів проводили соцопитуван­ня, то виявилося, що місцеві жителі готові віддати голоси за кандидата від «Слуги на­роду», навіть не знаючи, що це за людина. Подібна ситуація була в інших округах.

Зараз «Слуга народу» має те що має: у фракції є частина людей, які, по суті, ві­дійшли від президента. Тож не дивно, що частина депутатів проігнорувала його просьби (щодо голосування за «релігій­ний» законопроєкт. — І. Ф.). До того ж тре­ба мати на увазі, що частина їх зорієнто­вана на свій електорат. Наприклад, двоє нардепів із Чернівецької області, обрані від «Слуги народу», не підтримали законопро­єкт, який ми з вами обговорюємо. Як це не дивно, у Чернівецькій області найбільше прихильників московського патріархату — навіть не у Харківській, Сумській чи якійсь іншій східній області. Я був здивований цим фактом: західноукраїнська область — і така масова підтримка проросійської церкви!

Депутати сподіваються, що коли підуть на наступні вибори, виборці з належністю до УПЦ їх підтримають. Те саме стосуєть­ся одного з нардепів від Одеської області, де залишаються сильними позиції москов­ського патріархату. Політики навіть із про­президентської сили враховують ці момен­ти, прагматично намагаючись забезпечити своє політичне майбутнє.

— Законопроєкт не підтримали «уламки» колишньої проросійської ОПЗЖ — депутатські групи із пафос­ними назвами «Відновлення України» (три депутати проголосували проти, один утримався), «Платформа за жит­тя і мир» (лише один — за, 11 — проти). З початку великої війни ці групи «пере­взулися» і, як правило, голосують в уні­сон зі «слугами». Чому цього разу вони не були одностайними з ними?

— Ці депутати досі пов’язані з москов­ським патріархатом — їхні виборці теж пред­ставляють цю релігійну структуру. Коли я написав у соцмережах пост з приводу їх­нього голосування, серед тих, хто відреагу­вав, була досить освічена людина, кандидат наук. Він сказав, що десь 5−7 млн українців є прихильниками московського патріархату. Як на мене, це перебільшення. Але не тре­ба відкидати того факту, що в Україні зали­шаються не тисячі, а мільйони прихильників російської церкви. Інше питання: наскільки висока ця прихильність, наскільки вони го­тові обстоювати рпц. Ми бачимо, що масо­вих протестів зараз немає. Але все-таки та­ких людей чимало. Цього року, наприклад, вони організували паломництво до Поча­ївської лаври. Це робилося організовано, кілька тисяч людей зуміли зібрати.

— Які наслідки може мати заборо­на УПЦ? Чи не спробують у цій струк­турі організувати щось на кшталт «пра­вославної самооборони»? Приклади є. Преса пише про приватні військові ком­панії у росії під патронатом рпц…

— Такі своєрідні «приватні військові ком­панії» під патронатом проросійської церк­ви діяли і діють і у нас, в Україні. Заїдьте у Почаївську лавру, у деякі інші монастирі - ви побачите там різного роду «козачків», які здійснюють охорону цих об'єктів. Є у мо­настирях своєрідні бойові групи, знаю, як їх формували і далі формують. Подекуди принцип їх створення нагадує роботу сум­нозвісної російської пвк «вагнер», в яку на­бирали вчорашніх «зеків». Низка православ­них монастирів московського патріархату формувала свою монашеську братію із ко­лишніх ув’язнених, які вийшли на волю. Тут є проблема. Людина, яка відсиділа у тюр­мі навіть за невеликий злочин, опинившись на волі, не має можливості нормально адап­туватися до нового життя, влаштуватися на роботу. І цим користуються монастирі мос­ковського патріархату — вони беруть цих лю­дей до себе, ці люди стають ченцями. І коли треба організувати якесь захоплення церк­ви чи влаштувати бійку — монахів ведуть у потрібні місця, вони відпрацьовують нада­ний їм притулок. І з цим треба рахуватися. Поза тим, я думаю, що українське суспіль­ство вже дозріло до того, щоб розібратися з такими «віруючими». Є врешті-решт СБУ, поліція, інші силові органи, які мали би ста­вити ці незаконні структури на місце.

— Були повідомлення, що під час об­шуків у монастирях УПЦ правоохорон­ці знаходили у монахів паспорти із двоголовим орлом. Чи не могли це бути російські диверсанти?

— Якщо говорити про клір російської православної церкви, різного роду ченців, у тому числі - черниць, серед них є чимало прямих чи опосередкованих агентів росій­ських спецслужб, що вони мають російські паспорти. Для багатьох не було секретом те, що вищі ієрархи УПЦ носять російські паспорти, вони також отримували у москві російські нагороди. І на це у нас роками за­кривали очі. У мене виникає питання: де тоді була наша славна влада? Вона толеру­вала це. На багато різних урочистостей, у школи, в армію обов’язково запрошували священників рпц, вони виступали там, бла­гословляли українців і владу. Хіба не було відомо, що ці люди служать росії?

У структурах УПЦ достатньо російської агентури, і це вже не є секретом Поліши­неля. Ці люди мають російське прикрит­тя, щоб у випадку чого втекти до себе… Їх не забудуть — бо «росія своіх нє бросаєт»… Вони ще згодяться. Такі побоювання не­безпідставні: низка таких диверсантів осі­ла в росії, наші органи віддавали таких ди­версантів під час обмінів. Ось зараз будуть судити одіозного Богуслаєва — він теж був ревним прихильником московського па­тріархату. Він теж сподівався, що його об­міняють, писав відповідну заяву… Будуть судити і колишнього настоятеля Києво-Пе­черської лаври Павла Лебедя. Він та інші діячі, зокрема митрополит Онуфрій, теж мали російські паспорти…

А тим часом…

Служба безпеки України заверши­ла розслідування і направила до суду об­винувальний акт щодо настоятеля Києво-Печерської лаври Павла (відомий у народі як «Паша-Мерседес»), який причетний до підривної діяльності проти України. Його обвинувачують за двома статтями Кри­мінального кодексу України: ч. 2 ст. 161 (порушення рівноправності громадян за­лежно від їхніх релігійних переконань, вчи­нене службовою особою повторно); ч. 3 ст. 436−2 (виправдовування, визнання право­мірною, заперечення збройної агресії рф проти України, вчинене службовою особою повторно).

Санкції статей передбачають до 8 ро­ків позбавлення волі з конфіскацією май­на. Митрополит неодноразово публічно заперечував існування України як суверен­ної держави. Також він називав російську збройну агресію проти України «громадян­ським конфліктом».