Як зараз виглядає Грибовицьке сміттєзвалище?
Журналістка «ВЗ» побувала на екологічній екскурсії, організованій у межах урбан-фестивалю «Майстерня міста»
На Грибовицькому сміттєзвалищі я востаннє була 2005 року. Тоді це була величезна гора найрізноманітніших відходів (загальна площа звалища — понад 38 га), сморід від якої починав бити в ніс ще за пів кілометра. Загалом цей полігон ТПВ функціонував з 1958 року. Сюди звозили несортоване сміття з усього Львова та довколишніх населених пунктів.
На звалищі харчувалися величезні зграї чайок і ворон, різна звірина, хмари комах. Тут же жили безхатьки, серед яких доходило навіть до вбивств… Отруювали землю озера зі шкідливою рідиною — фільтратом. Мешканці Великих і Малих Грибович, Збиранки, Малехова постійно пікетували сміттярку, мовляв, вона отруює їм городи і воду… Однак певна категорія селян непогано користала зі сміттєзвалища. Тут завжди можна було накопати собі металобрухту, вторсировини, паперу, пляшок і здати це за цілком пристойні гроші. А свіжими харчовими відходами прогодувати домашню худобу.
Сміття «у целофані»
Я із зацікавленням приєдналася до екскурсії на Грибовицьке сміттєзвалище та майбутній сміттєпереробний завод, який організувала Львівська міськрада у межах урбан-фестивалю «Майстерня міста».
Результат перевершив усі очікування — тепер колишнє звалище не впізнати! Тут провели рекультивацію. Сміттєва гора, загорнута у кілька шарів спеціальної мембрани, виблискує на сонці немов дзеркало. Її висота — 91 метр, біля підніжжя — озера з отруйним фільтратом, але також прокладені мембраною і рекультивовані. Усе виглядає як марсіанський пейзаж. До речі, на цих отруйних озерах якимось чином живуть дикі качки…
І ось наша «туристична група» вже активно селфиться на тлі сміттєвої гори. А начальниця відділу екології та вторинної сировини ЛКП «Зелене місто» Світлана Бундз розповідає, що після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі на львівську проблему зі сміттям звернули увагу міжнародні організації - і розробили комплексний проєкт вирішення проблеми твердого побутового сміття у Львові.
Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі, нагадаємо, сталася 30 травня 2016 року. Тоді на сміттєзвалищі почалася пожежа (одна з версій — підпал), під час гасіння якої частина сміттєвої гори обвалилася. Під завалами загинули троє рятувальників і еколог комунального підприємства. Ця трагедія вразила людей і стала поштовхом для влади нарешті серйозно подумати над рекультивацією давно вже аварійної львівської сміттярки.
«У цей комплексний проєкт входять рекультивація Грибовицького сміттєзвалища, будівництво сміттєпереробного заводу і пілотний проєкт поводження з органічними відходами — міська компостувальна станція, — розповідає Світлана Бундз. — Загальний кошторис робіт з рекультивації Грибовицького сміттєзвалища — понад 17 мільйонів євро. Це кошти Європейського банку реконструкції і розвитку. Міжнародний тендер на рекультивацію виграла турецька компанія Goksin Insaat Group, провідна у цій галузі. Проєкт було запущено 2020 року. Зараз площа самого тіла полігону понад 28 гектарів. Під час рекультивації по всьому тілу полігону зроблено дегазацію, тобто прокладено труби для збору звалищного газу, який постійно утворюється. Щоб газ не потрапляв в атмосферу, не створював парникового ефекту, сміттєва гора накрита водонепроникними мембранами.
Перша мембрана йде трьома шарами, вона допомагає збирати звалищний газ. Друга мембрана — дуже цупка і щільна, вона повністю закриває і не дозволяє газам потрапляти в навколишнє середовище. Третя мембрана — геотекстиль, який захищає попередні дві мембрани і на який можна накладати шар ґрунту. Те, що зроблено, — тільки перша фаза рекультивації, завершена майже на 96%. Друга фаза — біологічна, передбачає покриття гори сміття ґрунтом і висадку зверху зелених насаджень із легкою кореневою системою, щоб не перевантажувати тіло полігону.
Тут же працює велика газоспалювальна установка із закритим циклом. Немає жодних викидів в атмосферу. Енергія, яка утворюється від спалення газу, одразу йде в електромережу за «зеленим тарифом».
Питання з фільтратом теж вирішили — він збирається в спеціальні колодязі, а потім у два озера. Озера повністю запаяні мембраною, щоб не було витоків у землю. З цих озер фільтрат надходить у спеціальні очисні споруди. Отримана природна вода передається на доочистку на очисні споруди «Львівводоканалу». Фільтрат має насичений коричневий колір, а очищена вода виходить майже прозора".
Директор Грибовицького полігону Віталій Куприч розповів, що сміттєва гора з часом «сідає», бо з неї постійно забирають газ. Тож за десять років її висота зменшиться на десять метрів. Жителі довколишніх сіл дуже задоволені рекультивацією, бо тепер їхня територія не забруднюється. Через це одразу подорожчала місцева нерухомість. Наприклад, біля Збиранки і Грибович були закинуті дачі, які з ділянками у 5 соток коштували 300 доларів. Після того, як накрили звалище, така дача коштує десять тисяч доларів.
Сміттєпереробний завод обіцяють запустити 2024-го
Після років дискусій та численних акцій протесту довкола будівництва львівського сміттєпереробного заводу екскурсія на цю будову також викликала інтерес. Незважаючи на хейт окремих критиків, завод таки будується! Проминаємо вузьку й зарослу деревами річку Полтву, яка тут виходить на поверхню. І бачимо на горизонті «скелет» заводу з бетонних паль. По-науковому він називається «Механіко-біологічний комплекс перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13, у м. Львові». Грандіозну будову планують завершити наступного року.
Перед будовою стоїть великий макет, який показує, як буде влаштований завод. «Це буде перший в Україні такий завод, — розповідає головний інженер ЛКП «Зелене місто» Роман Коць. — В Європі вже побудовано 600 таких заводів. Він складається з двох частин — біологічна обробка сміття і механічна обробка сміття. На рік завод прийматиме 250 тисяч тонн сміття. Таку кількість за рік виробляє місто Львів. Але можна обробляти і більше — за рахунок пришвидшення процесу біологічної обробки. Технологія сушки сміття гнучка, тому зможемо спокійно прийняти не тільки усі львівські відходи, а й відходи усієї Львівської ОТГ. Разом вийде близько 300 тис. тонн.
Після сортування сміття потрапляє в біологічні камери сушіння, це спеціальні тунелі. У процесі сушки втрачається до 30% сміття. Тобто якщо на завод привезли 100 тонн сміття, то після сушіння протягом десяти днів ця вага зменшується на 30 тонн. Далі висушене сміття надходить у механічну частину. Там відділяють різні фракції - пластик, папір, метал тощо, залежно від того, який буде покупець. Якщо покупець хоче купити пластик, то запускається лінія, яка сортує і відділяє саме пластик. Кінцевий продукт цього заводу — RDF-паливо, тобто паливо з відходів. Його використовують на цементних заводах під час виготовлення цементу. Маємо меморандум з Івано-Франківським цементним заводом, який готовий брати наше паливо".
Львівська компостувальна станція — перша в Україні
Ще одна локація нашої екскурсії - львівська компостувальна станція. Це найперший в Україні такий пілотний проєкт. Станція приймає органічні відходи від населення та бізнесу, з яких виробляє чорнозем, тобто органічну підживку для рослин. Відходи на переробку приймають безкоштовно, а підживку можна купити за символічною ціною — 360 гривень за тонну (на початках проєкту, 2020 року, її можна було взагалі взяти безкоштовно).
Про роботу компостувальної станції розповіли фахівчині ЛКП «Зелене місто»: начальниця відділу організації роздільного збору органічних відходів Наталя Сеник та провідна технологиня Мирослава Білокур. Станція працює з 2020 року. Паралельно міськрада проводила роботу із мешканцями, роз’яснюючи важливість сортування сміття. Згідно із дослідженням вмісту сміття, у сміттєвому баку є понад 50% органічних відходів. Завдання в тому, щоб забрати з маси загального сміття органічні відходи. Бо якщо ця органіка потрапляє на сміттєві полігони, вона утворює той самий надзвичайно шкідливий фільтрат. Також буде вигідно це і для мешканців, бо тоді вони платитимуть за вивезення сміття удвічі менше.
Працювали з підприємцями — перевізниками побутових відходів, які вивозять сміття від населення. ЛКП «Зелене місто» купило перші 100 спеціальних контейнерів для органічного сміття. Їх розставили у місті, аби з’ясувати, чи люди будуть сортувати сміття. Справа пішла, і тепер вже 99% усіх сміттєвих майданчиків Львова мають контейнери для органіки.
Важливо, що в контейнер для органіки не можна кидати усі підряд харчові відходи. Наприклад, не можна туди кидати відходи від сирого м’яса, жири, рибу, морепродукти, молочні продукти. Можна кидати лушпиння, заварку чаю, фуси від кави, залишки овочів, фруктів, ягод, шкаралупу з яєць, крупи. А також садово-паркові відходи — скошену траву, листя, зрізані гілки, зів'ялі квіти. Зрозуміло, не можна туди кидати звичайні ТПВ, склотару, пластик, одяг.
Уся органіка забирається з контейнерів спеціальним транспортом. На станції є величезні асфальтовані поля, куди ця органіка викладається у смуги — бурти. Проблема в тому, що екологічно несвідомі містяни часто лінуються і кидають органіку разом із пластиковими пакетами. Тому працівники компостувальної станції мусять вручну вибирати їх із загальної маси, а також скло, пластик та інші відходи. Таку сумну картину ми і побачили: з довжелезних буртів вибирали пакети аж два літні чоловіки. На спеці були вдягнені у ґумові чоботи й грубі ґумові рукавиці та ледь шпорталися у смердючих купах…
Крім органіки, на станцію надходять і садово-паркові відходи від прибирання зелених зон (гілки тут дробаркою подрібнюють на щепу) та харчові відходи від підприємств. Самі привозять свої відходи на переробку «Шувар», «Галка», «Макдональдс», «Лімо», овочеві та фруктові бази.
Зміст бурта укладається у співвідношенні 60% харчових відходів і 40% садово-паркових. Усю цю масу кожні три дні перемішує спеціальна машина — аератор. Він насичує бурти киснем. Адже це станція аеробного компостування, тому треба постійно додавати туди кисень. Під дією кисню починають працювати бактерії, які є в органіці. При цьому температура всередині бурта може сягати 70 градусів. Весь цей процес триває три місяці, протягом яких з цієї маси утворюється кінцевий продукт — чорнозем (компост).
«Наша станція працює три роки, — розповідає Наталя Сеник. — За цей час ми прийняли і переробили понад 20 тисяч тонн роздільно зібраних відходів, з яких половина — харчові». Прямуємо до майданчика, де просіюють компост. Дехто затуляє носа, бо тут досить сильно смердить.
«Сито» — величезна машина, яка видає готовий продукт — чорнозем, або ж органічну підживку. Перед нами чималенька гірка чорної пухкої землі. Наталя Сеник набирає в пригорщу чорнозему і показує, який він жирний і якісний. «Цей компост можна змішувати з землею у пропорції: 1 частина компосту і 4 частини звичайної землі, — розповідає фахівчиня. — Тоді можна щось висаджувати. Ця підживка набагато краща для рослин, ніж усі хімічні добрива».