«Рашизм треба прирівняти до фашизму, комунізму. І заборонити цю людиноненависницьку ідеологію»

Другий місяць поспіль Україна чинить відчайдушний опір російській агресії, своєю винятковою стійкістю вражаючи світ. Проти ворога повстав, згуртувався весь народ, у тому числі, на подив цинічних кремлівських верховодів, та його частина, яка розмовляє однією з ними мовою. Громадяни України різних національностей, різного віку, статі, фаху сер­цем прикипіли до своєї Батьківщини. І коли на рідну землю вдерся чужинець, безпощадно б’ють його, не вагаючись, віддають за свою державу найдорожче – життя. Проміжні підсумки цієї бороть­би аналізує керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусі­єнко.

Він розповів “Високому Замку” про виняткову змобілізованість наших співвітчизників, провали окупан­тів, союзницьку допомогу зарубіжних друзів і зради сусідів, стратегію опору та шляхи до миру.

Попри війну, державне управління в Україні «не посипалося»

– Минуло чотири декади повномасштабної російської війни проти України. Оцініть їх без гнівних емоцій, які ово­лодівають кожним українцем, – зробіть це як прагматичний експерт...

– Своєї мети путін не досяг. Найперше: росії, попри її заяви, не вдалося встановити контроль за небом України. Цю думку під­тримують також військові ана­літики США і Великої Британії. Наші Повітряні сили, ППО, хоча і зазнали певних втрат у перші дні агресії, діють ефективно: збили сукупно майже три сотні воро­жих літаків і гелікоптерів. Зни­щують і значну частину крилатих ракет, яких ворог запускає ве­личезну кількість. За свідченням британської розвідки, на бага­тьох напрямках авіація рф боїть­ся перетинати наш повітряний простір.

Попри шалений натиск із пів­ночі, сходу, півдня, російським військам не вдалося захопити жоден обласний центр, за ви­нятком Херсона. З боку воро­га ідуть серйозні артилерійські атаки на Харків, Чернігів, проте великими містами ворог так і не заволодів.

Зараз росія скоригувала пла­ни. Сухопутну воєнну кампанію зосереджує на сході й півдні на­шої країни. Тобто веде бойові дії на меншій території, ніж пла­нувала дотепер, – через те, що зазнала суттєвих втрат на чер­нігівському, харківському, ки­ївському напрямках. Окупан­там доводиться збирати уцілілі рештки в єдиний наступальний кулак і пробиватися в одному-двох керунках.

Тішить те, що у нас за час війни “не посипалася” система державного управління – пра­цюють усі органи влади. Уряд ухвалює рішення, парламент приймає закони. Функціонує ставка Верховного головноко­мандувача. Військові займають­ся своєю справою. Відпрацьо­вано логістику...

росія ставила собі за мету ще й посіяти хаос і паніку се­ред українців. Та, як би не було страшно, наші співвітчизники не опускають рук, не впадають у відчай.

На жаль, успіху росія дося­гла на південному напрямку, окупувавши Херсон, Меліто­поль, Бердянськ, оточивши Ма­ріуполь, де тримають оборо­ну наші героїчні захисники. Але ці “досягнення” ворога, вірю, тимчасові. На захоплених те­риторіях окупантам закріпити­ся не вдасться.

Після масакри у Бучі вести перемовини з ворогом недоцільно

– Чи є сенс у мирних пе­реговорах з росією після її щоденних ракетних ударів? Після тих звірств, які вона накоїла у Маріуполі, Черніго­ві, Харкові, Ірпені, Гостоме­лі, а особливо – у Бучі, Боро­дянці?

– Дії ворога воістину жахли­ві! Ненависть, лють до Украї­ни з боку путіна, яку він демон­струє у ці дні, свідчить, що у російського керівництва є ба­жання вчинити геноцид нашого народу. Ця ненависть має сис­темний характер. Під час цієї ві­йни багато руйнувань зазнає не тільки військова, а й цивільна інфраструктура. І мирних гро­мадян гине, мабуть, більше, ніж військових. Жахливо, що оку­панти вбивають дітей. А яку ма­сакру рашисти вчинили у Бучі! Думаю, що і в інших містах, які перебували під тимчасовою окупацією росіян, можемо по­бачити подібні жахи.

За таких умов говорити про якісь перемовини з ворогом, як на мене, недоцільно. Вони можливі лише тоді, коли росія відмовиться від своїх загарб­ницьких намірів, припинить бо­йові дії, заявить про відведен­ня своїх військ і готова буде іти на поступки. Крім відновлен­ня суверенітету і територіаль­ної цілісності, відшкодування завданих збитків, має бути до­дано ще одну вимогу з нашого боку. Кажу про, щонайменше, видачу Україні всіх російських військових, причетних до зло­діянь на нашій землі, – від ря­дового, сержантського складу, до старших офіцерів, генера­лів, які віддавали, реалізову­вали злочинні накази про звір­ства.

З іншого боку, розумію, чому наш президент порушує питан­ня перемовин. Зеленський вва­жає, що, продовжуючи звіль­нювати нашу територію, ми не повинні відкидати варіанти по­літико-дипломатичного врегу­лювання ситуації – якщо росія виконає наші умови. А вони їй відомі.

– Якою мала би бути ре­акція цивілізованого світу на цей геноцид? Чи є вона си­метричною, належною? Ба­гато хто каже, що санкції За­ходу є половинчастими, а тому – не такими болючими для режиму путіна...

– Обсяг західних санкцій зросте, це точно. Не знаю, чи вони зараз стосуватимуться ембарго на закупівлю росій­ського газу і запровадження повного торговельного ембар­го – що зробити було би цілком правильно. Але впевнений: по­силений п’ятий пакет санкцій проти росії ми побачимо вже цього тижня – планується з цьо­го приводу відповідне зібрання послів Євросоюзу.

Щодо додаткових контрза­ходів... Варто, як казав глава нашого МЗС Кулеба, запрова­дити ембарго на російську на­фту і газ, закрити всі порти для російських суден і товарів. Тре­ба відключити всі російські бан­ки від системи SWIFT. Як на мене, слід повністю заборони­ти купівлю російських товарів, закрити кордони для вантаж­них автоперевезень, для това­рів, які ідуть залізницею і сухо­долом.

Потрібно ставити питання і про виключення росії з усіх між­народних організацій. Нам тре­ба налагодити серйозну співпрацю з Міжнародним судом ООН, Міжнародним криміналь­ним судом, іншими правовими інстанціями, щоб вони розслі­дували жахливі злочини росії в Україні. Як того і вимагає Поль­ща, треба ставити питання про створення Спеціальної міжна­родної комісії щодо розсліду­вання злочину геноциду україн­ського народу з боку окупантів.

Я також запропонував би ввести спочатку в українське, а згодом і в міжнародне зако­нодавство термін “рашизм”. Це явище разом із тоталітарним нацистським і комуністичним режимами має бути забороне­но на державному рівні в Укра­їні. А також в інших державах його має бути прирівняно до цих режимів і заборонено. Ра­шизм має бути класифіковано як людиноненависницьку іде­ологію, яку просувають путін й усе російське керівництво.

У питаннях безпеки не можна бути десь посередині

– З огляду на масове зни­щення мирних українців і не­обхідність відплати, чи не на­стала пора надати Україні не тільки оборонну, а й насту­пальну зброю? Коли світ “до­зріє” до такого усвідомлен­ня?

– Вимагати цього потріб­но однозначно. При цьому слід зважати на запити наших вій­ськових – час від часу вони їх публікують. Командування По­вітряних сил, скажімо, заявля­ло про потребу в зенітно-ра­кетних комплексах далекого радіусу дії, літаках, безпілот­никах. Потрібні нам потужні ар­тилерійські системи. Прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон казав, що його краї­на збирається надати Україні ці системи й протикорабельні ра­кети. Всі у світі мають розуміти, що у питаннях безпеки сьогод­ні не можна бути десь посеред­ині. Треба боротися зі злом, яке йде зі сходу, допомагати Укра­їні, яка перебуває на передовій цієї боротьби.

Щодо цього маю стриманий оптимізм. Якщо подивитися, як загалом розвиваються події, то побачимо позитивну тенденцію

– постачання потрібного нам озброєння зростає. Як і його якість.

– Про наших союзників. У їхньому колі немає кількох європейських країн, зокрема нашої су­сідки Угорщини. З чим може бути пов’язана її страусяча позиція? Чому угорська влада не пе­реживає, що росія може вдарити також по тій українській території, де живуть етнічні угорці?

– Таку ж “обережну”, м’яко кажучи, позицію, як Угорщина, займає, на жаль, і нинішнє керівництво братньої нам Грузії. Сумно про це говорити, бо 2008 року, коли росія вчинила агресію проти Гру­зії, Україна надала їй серйозну політичну, економіч­ну і військову підтримку. Тодішній президент Віктор Ющенко літав у Тбілісі, виступав перед грузинами. Пригадую, Україна тоді попередила росію, що не впустить до Криму кораблі Чорноморського флоту, які братимуть участь у воєнних діях проти Грузії. Че­рез це так боляче сприймати нинішні заяви грузин­ського прем’єра про те, що його країна не долучати­меться до санкцій проти росії.

Угорщина разом з усім Євросоюзом ці санк­ції все-таки запровадила. Інше питання, що угор­ська політика – надто проросійська. В економічних питаннях, у питаннях газу. У своїх заявах Будапешт дуже часто орієнтується на Берлін і Париж. Думаю, якщо Німеччина і Франція ставитимуть питання про ембарго на російські енергоносії, то в Угорщини може не залишитися вибору. Під тиском Будапешт теж буде змушений це ембарго запровадити.

Звичайно, нам неприємно чути, що Угорщина не дозволятиме транзит через свою територію зброї для України. Але роботу у цьому напрямі Києву слід вести, у першу чергу, із командами канцлера Шоль­ца й президента Макрона. Вони мають погодитися робити антиросійські санкції більш жорсткими. Тоді змінить свою політику й угорське керівництво.

Без гарантій миру говорити про нейтралітет злочинно

– Усе частіше (у тому числі – серед вищого по­літичного керівництва) заходить мова про нашу позаблоковість, майбутній нейтралітет України. Саме такою, нагадаємо, була одна з вимог путі­на. Чи правильною є ця позиція української вла­ди? Чи не виглядатиме капітуляцією?

– Для комплексної відповіді на це питання потріб­но безпосередньо бачити документ, який готується, скрупульозно ознайомитися з його пунктами на па­пері, знати їхню послідовність і момент втілення...

Звичайно, нам би хотілося виконати конституцій­ну вимогу про курс України до НАТО. Але ми теж по­винні бути свідомими того, що триває війна, ідуть бойові дії. До того ж в Альянсі немає 100-відсотко­вої єдності щодо того, у яких часових рамках Україна може стати членом НАТО...

Можемо починати дискусії про новий (не з НАТО) оборонний союз за низки умов. Якщо вдасться до­сягти скріплених підписами домовленостей із та­кими державами, як США, Велика Британія, Італія, Ізраїль тощо, які зобов’яжуться гарантувати нашу безпеку. Якщо буде прописано інструменти, якими цю безпеку буде гарантовано (надання зброї, еконо­мічна допомога, фінансова підтримка тощо). Якщо цей оборонний союз довкола України працювати­ме за тим же принципом, що і НАТО. Якщо ж ми цьо­го (безпекових гарантій) не зможемо досягти, то го­ворити про нашу позаблоковість, скорочення армії (чого вимагає росія) взагалі не можна! Бо, як пра­вило, нейтральні держави повинні мати надзвичай­не серйозне військо, мілітарну потугу, щоб обстояти себе і захистити.

Думаю, у нашої влади таке розуміння є. Недарем­но вона говорить про референдум, на який слід буде виносити питання про безпековий статус України. На цю тему треба буде говорити і з суспільством, і з військовими. Запитувати їхню думку – і аж потім ухвалювати доленосні рішення.

Наголошую: перш ніж робити категоричні висно­вки про якісь потенційні угоди, треба спершу вивчи­ти кожну їх букву.

– З огляду на те, як розгортаються воєнні дії, чого нам чекати у найближчі дні, тижні, місяці? Західні аналітики кажуть, що на 9 травня Путін планує провести “парад побєди” з якимось “ва­гомим” своїм досягненням в Україні?..

– Зважаючи на ненормальне, маніакальне ро­зуміння путіним історії, його прив’язаність до істо­ричних дат, не виключаю, що до 9 травня він захо­че бодай щось в Україні отримати. Але буде більше пропагандистського угару, бажання видавати ба­жане за дійсне. У москві захочуть прозвітувати про якісь свої “успіхи” – мовляв, Україну демілітаризова­но, ми, росія, дали воду у Крим. Можуть придумати і щось інше...

Якихось істотних перемог росії навряд чи вдасть­ся досягти. Однак не виключаю, що нас очікує гаря­чий період на сході й на півдні нашої держави. росія намагатиметься вийти на рубежі Донецької і Луган­ської областей, захоче закріпити свої позиції на пів­дні. Можливо, зростатимуть загрози для Харкова. Будуть ризики нових ударів з повітря. Попри це, я впевнений у тому, що сформовані у нас потужні сили оборони дадуть ворогові належну відсіч. Українські військові вже не дали реалізувати багато чого із за­думаного путіним – не даватимуть цього робити й надалі.

Читайте також: "Бучанська різанина": розстріляні тіла мирних мешканців лежать посеред вулиць