«Якщо нападник не вживав алкоголю, чуємо від провідників: «Нічого не можу зробити!»

«Подивився сюжет на телеканалі про дебош у потязі, почув різні думки щодо реагування поліції та начальника потяга. У нашій країні, на жаль, відсутня поліція, яка працює постійно на залізничному транспорті. Як людина, яка має досвід понад 25 років служби у підрозділах кримінальної поліції-міліції, хочу сказати, що там своя специфіка виявлення правопорушень та їх розкриття, своя специфіка забезпечення публічного порядку, й цього потрібно вчити та мати відповідний досвід.

Ліквідація підрозділів міліції на залізничному транспорті у 2014−2015 рр. — велика помилка, адже це призвело до створення злочинних груп-організацій, діяльність яких спрямована на розкрадання вантажів та вчинення низки інших злочинів, що завдають значних збитків державі", — написав на своїй сторінці у Фейсбуці експерший заступник голови Національної поліції України В’ячеслав Аброськін.

Те, що трапилося з ху­дожницею Надією Кушнір у потязі, вкотре привернуло увагу громадськос­ті до безпеки пасажирів у залізничному транспорті. А скільки подібних історій залишаються невідомими для громадськос­ті… «У поїзді мене намагалися зґвалтувати, — написала на сво­їй сторінці у соцмережах пані Надія. — Спочатку чувак втирав якусь діч, показував жену і дити­ну, тоді роздягнувся і моєю ру­кою намагався мені показати відсутність у себе пупка…

Я розвернулась до стінки, він закрив двері, стащив з мене оді­яло, сам став на коліна і нама­гався розставити мені ноги, і ліз цілуватися. Я почала кричати, «шо відбувається», він шарах­нувся і почав говорити, що вже нічого не відбувається. Хапнула сумку з гаманцем і документа­ми і погнала до провідниці. Там отримала порцію «чо ви сразу не сказали?!» (Коли це сразу, вот сразу — і я тут). І мене пере­селили до якогось мужика, який викупив все СВ. Там я ще отри­мала порцію лекції «п'яні чолові­ки потребують інтиму». Коли ви­кликали начальника поїзда, цей товаріщ сказав, що хропів, мені заважав, і я тому втекла. Хоча інші сусідні СВ чули мій ор, але всі висловили тільки своє ніга­даваніє шумом…".

У Києві відбулася акція на підтримку жінок у потягах. Жур­наліст «ВЗ» поспілкувалася з юристкою та членкинею орг­комітету «Маршу жінок» Ган­ною Литвиновою, яка перейнялася цією темою.

— Не думаю, що злочини у потягах почали відбуватися піс­ля того, як ліквідували залізнич­ну міліцію. Просто зараз бага­то жінок відкрито розповідають про те, що з ними трапилося у потязі, — каже Ганна Литвино­ва. — Хоча чимало постражда­лих досі не готові писати зая­ву до поліції, якщо, наприклад, стали жертвою зґвалтування. Бояться осуду, приниження, не впевнені, що отримають належ­ну допомогу, не хочуть згадува­ти ці події знову. Це травматич­ний досвід.

Було б корисно, якби у потя­гах були, наприклад, представ­ники охоронних фірм, які мають відповідні ліцензії для такої ді­яльності. Якщо жінку намагали­ся зґвалтувати чи їй погрожу­вали, тоді допомогти їй можна значно швидше. Провідник ви­кликає наряд охоронців, зло­вмисника беруть під варту та передають поліції на найближ­чій станції.

На сайті Укрзалізниці немає жодної інформації про те, як дія­ти, якщо з вами у подорожі тра­пилась неприємна ситуація. Скажімо, вас обікрали. На сай­ті вказані номери телефонів для викриття корупції та для пропо­зицій. Телефон «гарячої лінії», на який представники Укрзаліз­ниці рекомендують звертатися, підписано як номер для «пропо­зицій» (якість та сервіс). Люди­на, що опинилася у небезпечній ситуації, не сприйматиме цей номер як можливість отримати допомогу.

Більшість провідниць на за­лізниці — жінки, які не мають жод­них засобів для захисту. (Вико­ристовувати газовий балончик чи електрошокер заборонено. Тим більше — у замкнутому про­сторі. — Авт.). Тому провідниці можуть боятися втручатися! Ми з колегами їхали у відрядження потягом «Київ-Луцьк». Колега попросила чоловіка помінятися з нею місцем у купе (нижню по­лицю на нижню). Він відмовив­ся. Коли ми сиділи і розмовля­ли, колега випадково зачепила ногою його полицю, на якій по­стелі ще не було. Він вибухнув агресією. На нашу адресу поли­лись образи та погрози. Провід­ниця, коли звернулися по допо­могу, сказала: «Вибачте, у нього такі самі права, як у вас. Він тве­резий. Я нічого не можу зроби­ти». Ми викликали начальницю поїзда, вона з ним поговорила і сказала: «У нього до вас претен­зій немає» (?! — Авт.). Я очей не могла зімкнути цілу ніч, стежила за ним, аби ще чогось не втнув.

— Тобто механізму дій у конфліктних ситуаціях не­має…

— Укрзалізниця має перегля­нути правила перевезення па­сажирів! Вони нечіткі, деколи один пункт суперечить іншому. Наприклад, провідник може са­мостійно ухвалити рішення і ви­садити дебошира з потяга. Але не робить цього… Є пункти у правилах, де написано, що це може статися лише, «якщо па­сажир перебуває у явно вира­женому нетверезому стані та порушує при цьому правила проїзду і громадського поряд­ку, заважає спокою інших паса­жирів». Тобто якщо людина тве­реза, вона може робити, що їй заманеться? Необхідно розро­бити алгоритм дії під час небез­печної ситуації для пасажирів та розповсюдити його. Пасажири мають розуміти та знати, що ро­бити у разі небезпеки у поїзді.

Часто провідники кажуть, що можуть викликати поліцію. Але не факт, що вона приїде. На за­лізниці не передбачено вільних купе для нестандартних ситуа­цій. Художницю пані Надію після того, що з нею сталося, пересе­лили у купе до іншого чоловіка. Єдине, що знаю зі слів провід­ниці, що у потязі є лише віль­не місце у технічному вагоні для пасажирів, які терміново поспі­шають на похорон.

— Пригадую, колись їха­ла у жіночому купе. Чи мож­на зараз купити квиток у таке купе?

— Після випадку у потязі з На­дією Кушнір представник Укрзалізниці пообіцяв, що залізни­ця дозволить бачити гендер під час купівлі квитка онлайн. Цей механізм має бути продума­ним. Бо ж ніхто не заборонить чоловіку купити квиток у купе, в якому їхатимуть три жінки. Є поняття «сімейне купе» (кіль­кість дорослих — троє, плюс ди­тина до 6 років). І тут стикаємо­ся з проблемою, як люди мають підтвердити, що вони є сім’єю? Трапляється, що люди не реє­струють шлюбу.

Моя знайома розповіла, коли їхала у плацкартному вагоні (обирає плацкарт для більшої безпеки), стала свідком, як чо­ловік, який проходив повз них, схопив її сусідку за ногу та по­чав тягнути до себе… На щас­тя, у ситуацію втрутилася моя знайома, яка була на верхньо­му місці. Але люди реагують по-різному: хтось готовий дати від­січ, а хтось завмирає і чекає, коли все само собою вирішить­ся… Мовчати не можна! Якщо вам некомфортно з сусідом, який перетинає ваші особисті межі, або докучає недолугими пропозиціями, не чекайте, коли припинить, потім може бути піз­но! Зверніться до провідника та вимагайте дій!

Читайте також: «У Даші були квитки на руках, мала їхати додому. Як він заманив її на ту квартиру?»