«На війні довелося стати «універсальним солдатом» – робив усі типи операцій. Навіть трепанацію черепа»
Кардіохірург Назар Грабовський розповів, як витримує за операційним столом по 10 годин. І згадав про свої складні операції на фронті
Коронавірус, з яким боремося другий рік поспіль, «витіснив» інші хвороби. Хоча, за статистикою, проблемою номер один в Україні і у світі є серцево-судинні захворювання, і аж понад 60% смертей настають саме від цієї патології. Про те, чи можна вберегтися від цієї недуги, журналістці «ВЗ» розповів завідувач кардіохірургічного відділення Львівського обласного кардіологічного центру Назар Грабовський.
— Назаре Зеновійовичу, чому останніми роками так багато людей мають проблеми зі серцем і судинами?— Так було завжди. Ця хвороба була «на високому рівні». У різні періоди розвитку медицини по-різному її діагностували. Це і коригує статистичні показники. Коли починалася теперішня епідемія, у ЗМІ подавали інформацію, що начебто зменшилася кількість інфарктів, люди стали менше хворіти на серце. Я з тим не можу погодитися, бо, зважаючи на те, що робиться у нашій лікарні, патологія стала більш концентрована. Люди, які мають помірні скарги на серце, просто сидять вдома і не звертаються до лікаря. А у нашій лікарні концентруються такі хворі, які вже не можуть залишатися вдома… За останні десять років чогось дуже нового у кардіології не з’явилося. Останні прориви були з розвитком коронарографії, із започаткуванням стентування. Якщо говорити про кардіохірургію, то серед останніх досягнень — впровадження малоінвазивних методик. Тепер стало можливим замінити клапан серця чи судину з маленького розрізу між ребрами чи взагалі без розрізу, проникнувши у серце через судину. Тепер це можна зробити, зокрема, і в нашому центрі. Хоч класичні методики наразі як в Україні, так і в західних країнах сильно переважають над малоінвазивними, бо дають ширший доступ та свободу дій, а серце, як відомо, не пробачає помилок.
— А операції на відкритому серці?
— Власне малоінвазивні методики також є операціями на відкритому серці, або подекуди заміняють їх. Наприклад, нещодавно ми видалили з порожнини серця пухлину завбільшки з гусяче яйце з розрізу між ребрами рівно 5 см. Хочу сказати, що не завжди апендицит можна прооперувати з такого маленького розрізу. Після такої операції людина вже на другий день може вільно рухатись фактично без обмежень.
— Але ж зараз робите такі операції, про які ще кілька років тому ніхто й мріяти не міг…
— Це пов’язано з тим, що розвинулися інтервенційна радіологія, ЕХО-кардіографія, комп’ютерна томографія — діагностика стала точнішою. До прикладу, коронарографію у світі роблять зі 70-х років минулого століття, але у нас це роблять останні 15−20 років, а широко доступною вона стала в останньому десятиріччі. Тішить те, що з легкої руки Уляни Супрун в Україні відкривається все більше реперфузійних центрів. Можливо, це пов’язано з подешевшанням технологій. Більше з’явилося ангіографів (апаратів, за допомогою яких роблять коронарографію. — Г. Я.). Наш центр був, мабуть, одним із перших в Україні, і тут виконуються інтервенційні втручання ще з 2000-х років. Також сучасні технології дозволяють виконувати складні операції на серці без використання донорської крові і взагалі без використання препаратів крові. Для багатьох пацієнтів це важливо через релігійні переконання. Інтраопераційне черезстравохідне ЕХО дає можливість виконувати пластики клапанів серця та уникати встановлення штучних протезів.
— Є люди, які народжуються з вадами серця, однак більшість набуває хворобу серця з роками. Чи можна себе вберегти від серцево-судинних захворювань?
— Універсального й стопроцентно дієвого методу не існує. Можна лише зменшити ризики розвитку серцево-судинних хвороб. Початки, наприклад, атеросклеротичної хвороби є в усіх, однак не в усіх вона проявляється аж настільки виражено, щоб призвести до таких наслідків, як інфаркт чи інсульт. Буває так, що ця хвороба до старечого віку минає безсимптомно. Як призупинити чи зменшити ризики розвитку? Треба уникати тугоплавких жирів тваринного походження, шкідливої їжі (смаженого на олії, продуктів, які містять підвищену кількість холестерину, — яйця, м’ясо з твердими тваринними жирами, як-от баранина, свинина). Тобто не допускати до порушення ліпідного обміну або обміну холестерину. Це одна теорія. Згідно з іншою, яку наразі розглядають не особливо переконливо у науковому світі, це теорія про те, що атеросклероз пов’язаний з хронічною інфекцією.
— Тобто?
— У крові циркулює хронічна інфекція, яку організм не може побороти, вона вражає судини, виникає хронічне запалення, і внаслідок того запалення утворюються бляшки, відкладається холестерин — так розвивається атеросклероз. Для зменшення проявів атеросклеротичної хвороби також потрібні фізичні навантаження, але щоб вони не були надмірними. Це мають бути звичайні щодобові навантаження — ходьба швидким темпом, легкий біг, але не надмірний крос. Плавання. Одне слово, розширений руховий режим. Також доводиться зустрічатися з випадками, коли інфекція осідає на клапанах серця. Ця недуга називається інфекційним ендокардитом. Потрібно ретельно стежити за станом зубів, бо інфіковані та нездорові зуби є найчастішою причиною розвитку цієї недуги. Почастішали випадки, коли інфекційний ендокардит розвивається внаслідок вживання наркотиків.
— Хворими можуть бути серце і судини, які його кровопостачають. Що небезпечніше?
— Я би так не ставив питання. Бо і та, і та патологія у деяких випадках є смертельною. Якщо хворі судини, то може статися інфаркт чи інсульт. І від однієї, і від другої хвороби можна померти чи залишитись інвалідом на все життя. Якщо серцеві вади — вроджені чи набуті — не коригувати, вони можуть призвести до важкої серцевої недостатності. Тоді людині буде важко жити, бо буде обмежена в усьому, — у рухах, самообслуговуванні. Але якщо говорити про ризики більш по-народному, то, мабуть, судинні хвороби частіше є причиною раптової смерті, ніж набуті вади серця. Бо набуті вади серця розвиваються поступово, є можливість скоригувати цю проблему. Хоча люди часто звертаються на таких стадіях, коли провести корекцію і зробити так, щоб серце функціонувало так, як воно має функціонувати, — вже неможливо. З тим затягуванням пов’язані і підвищені ризики операцій, які ми робимо. Коли стажуєшся за кордоном, то там не бачиш таких сердець, як у нас. Бо люди за кордоном оперуються на ранніх стадіях. А у нас людина з патологією ходить до останнього, коли вже нема куди тягнути. Тому у нас операції на серці значно важче робити.
— Судини забивають бляшки. Судини можна прокапати, щоб ті бляшки зникли?
— Ті всі люди, які лягають «підкапатися», мовляв, у мене хворе серце, мають знати — так серце не лікується. Жоден протокол лікування серцевої патології не передбачає крапельниць для підтримки серця. Крапельниці у серцевій патології використовують лише у критичних моментах. Те, що ви запитали, побутує у нашому суспільстві, можливо, через знижену медичну культуру. Людям зі серцевою патологією показані таблетки, а не крапельниці. Ба більше: вдало підібрані таблетки. Тільки тоді, коли людину треба вивести з критичного стану, іноді треба вводити ліки внутрівенно. Щодо бляшок. Судини звужуються атеросклеротичними бляшками — це осередки хронічного запалення, які виглядають як нарости всередині судини. Вони вкриті оболонкою — ендотелієм. У міру прогресування запалення ендотелій може тріскати і запускати агрегацію тромбоцитів та утворення тромбів у місці того запалення. Є ліки, які треба давати пацієнтам з ішемічною хворобою серця, і їх треба пити тривало. Але якщо вам хтось скаже: «Ми вам призначимо ліки, які розчиняють бляшки, і ви за три місяці будете здорові», — не вірте. Бо таких ліків не існує.
— Знаю, що у кардіоцентрі, зокрема у відділі кардіохірургії, яким ви керуєте, підібрався висококваліфікований персонал. Як вдалося втримати за мізерної зарплати хороший колектив, щоб не втекли за кордон?
— Мотивувати людей залишитися буває доволі важко. У нас, щоб забезпечити кардіохірургічну службу, працюють близько 100 осіб — реанімація, операційна, стаціонар. Останній рік у зв’язку із пандемією заборонене відвідування хворих. Передопераційний і післяопераційний догляд лягає на плечі медичних сестер та санітарок, але вони роблять ту роботу чудово, бо я постійно чую добрі відгуки від пацієнтів. Кажуть, такої чистоти, уважності до своїх потреб, чуйності не зустрічали. Переважна більшість тих, хто працює у кардіоцентрі, — люди, які люблять цю роботу.
— Чула, що рано-вранці ви вже на роботі, а о десятій вечора ви ще на роботі. Як реагують близькі на вашу постійну відсутність вдома?
— По-різному, переважно звикли. Іноді мене навіть мучить совість, що діти телефонують і питають, чи я сьогодні взагалі прийду. Бо якщо була надскладна операція, а потім може виникнути проблема, то доводиться бути і до ранку.
— Як довго готуєтеся до операції?
— Залежно яка це операція і як часто її робимо. Якщо операція середньо-статистична, то вже нема морального бар’єра, який треба проходити знову і знову. Якщо знаєш, чого можна очікувати, то більш-менш спокійно заходжу в операційну. Якщо ж операція рідкісна, то намагаюся спрогнозувати розвиток подій. Варіантів розвитку подій у хворих з важкою патологією — багато.
— Що для вас найскладніше під час операції?
— Мабуть, закінчення операції. Тоді ти вже надто втомлений, а треба доробити звичайну рутинну роботу. Бо коли відбувається сама операція, процес прийняття рішень, найважливіші етапи операції — тоді про себе не думаєш, навіть не розумієш, чи складно тобі. А коли є можливість розслабитися… Або коли вже виходиш з операційної, а у тебе 20 пропущених дзвінків, а ти вже не можеш ні з ким говорити, — то найскладніше (сміється. — Г. Я.).
— Як витримуєте за операційним столом по десять годин, а іноді навіть більше?
— Коли йде операція, ми не хочемо їсти, пити і ноги нас не болять, у туалет ми також не ходимо під час операцій. Це все починається після операції. Пригадую книжку відомого кардіохірурга Володимира Бураковського. Він написав у книжці «Перші кроки. Записки кардіохірурга», що кардіохірург має вирізнятися не лише гострим розумом і знаннями у медицині, а й надзвичайно міцним здоров’ям.
— Ви — людина, яка тримає у своїх руках чуже серце. Що відчуваєте у такі моменти?
— Нічого, бо для мене це рутина. Роблю це понад десять років. Вперше серця торкнувся ще у студентські роки, тому мені невідомий якийсь такий переломний момент.
— Яка операція для вас була найважча?
— Мабуть, ті, які я робив, коли служив в армії.
— Знаю, що ви брали участь у російсько-українській війні на сході. Чому пішли в АТО, якщо ваші золоті руки і гострий розум потрібні тут?
— Для мене ніколи так питання не стояло. Сам собі сказав: якщо прийде повістка, ніколи не буду ховатися чи відмовлятися. І повістка «прийшла» до мене на роботу.
— І ви сказали: «Я пішов»?
— Так. Більшість мене не підтримала. Пішов, і жодного разу про це не пошкодував. Хоча не раз мені було неприємно, коли бачив у соцмережах, що мої друзі у цей час купаються в морі чи поїхали в гори покататися на лижах.
— На війні ви оперували не лише на відкритому серці…
— На відкритому серці за увесь час зробив лише дві операції. Переважно люди, які мали поранене серце, до шпиталю не доїжджали. На війні довелося стати «універсальним солдатом» — там я робив усі типи операцій, включно з травматологічними операціями та операціями на черевній порожнині. Найбільше оперував на судинах поранених, були випадки, коли доводилося й трепанацію черепа робити, хоча це зовсім не моя спеціальність.
— Чи розповідали вам колись після операції пацієнти, що «летіли вже у той тунель»?
— Ні. Як правило, не розповідають нічого, бо нічого не пам’ятають. Переважно запитують: «А що, операція вже відбулася?». Правда, іноді можуть щось подібне сказати ті люди, які протягом життя зловживають алкоголем чи наркотичними засобами.
— Маєте якісь ритуали перед операцією?
— Не маю. Але з роками я стаю більш забобонним. Можливо, колись ці ритуали і з’являться. Колись ми сміялися зі старших хірургів, дивувалися, для чого вони це роблять. Але тепер я бачу, що і сам стаю забобонним. Не люблю, коли я йду на роботу, а медсестра йде з порожнім відром на кухню по їжу (сміється. — Г. Я.).