«Один факт насильства – привід для розірвання стосунків. І треба навчитись цю крапку ставити!»

У Львові від початку року до поліції надійшло 2826 викликів щодо фактів домашнього насильства! Ба більше, домашні тирани уже добралися до адвокатів, які захищають їхніх жертв. Франківська окружна прокуратура до суду скерувала обвинувальний акт щодо 51-річного жителя Львова, якого обвинувачують у завданні тілесних ушкоджень особі, яка надає правову допомогу (ч. 2 ст. 398 КК України).

Наприкінці лютого від­булося судове засідан­ня, на якому розглядали справу про видачу обвинува­ченому обмежувального при­пису (в інтересах його ко­лишньої 46-річної дружини та їхньої доньки). Чоловікові за­боронили наближатися до них ближче, ніж на 50 м, та будь-яке спілкування з ними (у тому числі за посередництва тех­ніки). Після завершення за­сідання насильник, невдово­лений результатом розгляду справи та діями адвоката ко­лишньої дружини, напав на правозахисника та кілька ра­зів його вдарив у різні частини тіла, спричинивши легкі тілес­ні ушкодження.

Журналіст «ВЗ» поспілкува­лася з адвокатом Миколою Сеньком. «Після того, як моя клієнтка подала до суду про розірвання шлюбу, її чоловік буквально почав її пересліду­вати, — каже адвокат. — Напа­дав на вулиці, шарпав за руки, душив за горло, погрожував… Він сам із Закарпаття. Дізна­вся, де його дружина живе у Львові. Щодня почав прихо­дити, гримати у двері. Одно­го разу ті двері виламав… Я зробив адвокатський запит до поліції. Мені повідомили, що тільки з листопада по лю­тий з її номера телефону було 19 викликів! Він свою дружину, вже тепер колишню, сприй­має як річ! Поліцейські скла­ли на нього два адміністра­тивні протоколи про домашнє насилля. Суд визнав його вин-ним. Має заплатити штраф (разом із судовим збором) — 790 грн.

«Після суду поводився зух­вало, — веде далі адвокат. — Я просив його відійти від нас, він не реагував. Накинувся на мене, почав шарпати. Коли почув, що його колишня дру­жина викликає поліцію, втік. Я написав заяву до поліції. Справу розглядатиме Заліз­ничний районний суд».

Директор Львівського міського соціального жіно­чого притулку Етері Пасека розповідає: «Нещодавно у нас у притулку перебувала багато­дітна мати. Чоловік її постійно бив, принижував. Брав взуття і бив каблуком по голові… Пра­ва голосу в сім’ї жінка не мала. Діти все це бачили. Вони дуже перелякані, потребують допо­моги психолога. Старша ди­тина почала виявляти агресію до своїх братів та сестер. Але жінка вирвалася з цього пе­кла. Ми їй допомогли офор­мити усі необхідні документи, зокрема пільги. Щодо батька — оформили обмежувальний припис. Зараз ця сім’я орен­дує квартиру. Дітей перевели в іншу школу, відвідують пси­холога. Ця родина стала нам як рідна. Я щотижня їм теле­фоную, цікавлюся їхніми спра­вами».

Етері каже, що започатку­вали таку інновацію: відвіду­ють з фахівцями ті родини, від яких надходили дзвінки про домашнє насилля до поліції. «Вона — перукарка. Він по­стійно бере кредити. Мають двох дітей. Він її побив… Мама її не підтримує, каже, щоб усе терпіла, мовляв, у сім’ї — діти. Добре, що жінка зорієнтувала­ся, пішла до психолога. Терпі­ти і мовчати — не можна. Ми з такими жінками працюємо, допомагаємо їм з житлом, ро­ботою, документами».

Звісно, потерпають від до­машнього насилля не тільки жінки, а й чоловіки. Та біль­шість викликів все-таки від жінок. Не секрет, що, окрім фізичного насилля, є ще й психологічне, яке призводить до жахливих наслідків.

Начальниця сектору про­тидії домашньому насиль­ству Львівського район­ного управління поліції Марта Василькевич розпо­відає: «Отримуємо виклики як від молодих жінок, так і від жі­нок пенсійного віку, неповно­справних (у народі цю служ­бу називають «Поліна»: якщо жінка телефонує на спец-лінію 102, бо стала жертвою домашнього тирана, може од­разу зазначити, що потребує допомоги саме цієї мобільної бригади. — Авт.). За останній рік кількість дзвінків щодо до­машнього насилля різко збіль­шилася — вплинув карантин…

Сихівський район. Молода сім’я — обом по 35 років. Дити­на. Все ніби добре. Вона робо­ти не втрачає під час карантину, а він втрачає. Почали друзі при­ходити, підтримувати. Хтось із пляшкою прийшов, хтось про­сто прийшов. На роботу з мен­шою зарплатою чоловік не по­годжується. Як наслідок, п’янки, cкандали. Потім — завдання дружині тілесних ушкоджень. Зараз вони вже розлучені. Усе це сталося протягом року!".

«Штраф за домашнє насил­ля — 170 грн, повторний ви­клик — 340 грн. Як альтерна­тива — громадські роботи. Як на мене, цей вид покарання — більш дієвий. Не кожен хоче підмітати вулиці, щоб його усі сусіди бачили, — каже Марта Василькевич. — Є ще адміні­стративний арешт — від 5 до 15 діб, але суд дуже рідко його застосовує. Хіба що є систе­матичність: адмінпротоколи про домашнє насилля склада­ються через день».

Перше, що радить Марта Василькевич жертвам домаш­нього насильства, — не мовча­ти! А якщо оточення бачить чи знає про такі випадки, зверта­тися до соціальних служб. Це, зокрема, стосується вчителів. Бо діти нерідко скаржаться у школі, що тато б"є маму! Най­важчий випадок, з яким сти­калася поліціянтка: син побив матір, невдовзі жінка померла у лікарні. Нерідко батьки терп­лять та захищають дітей-тира­нів…

А тим часом…

Відома київська юристка Ганна Маляр написала на сво­їй сторінці у Фейсбуці: «У 2019 році на 61% порівняно з 2018-им збільшилася кількість зареєстрованих криміналь­них правопорушень, пов’язаних із насильством у сім’ї, — 2,6 тис. (1,6 тис. — 2018 р.). Практично всі, а саме — 97,8%, були розслідувані і направлені з обвинувальним актом до місце­вих загальних судів. Одразу треба розуміти, що збільшення зареєстрованих проваджень не означає збільшення самих випадків насильства, це, швидше, детінізація насильства у сім’ї. На мою думку, таке явище обумовлене двома обста­винами:

1. З 2019 року запрацювали зміни до Кримінального ко­дексу щодо криміналізації домашнього насильства.

2. Масована публічна кампанія численних громадських організацій та ЗМІ з ключовим наративом «НЕ МОВЧИ». Ска­жу відверто, я вражена кількістю справ, які дійшли до суду, бо основна відмінність проваджень щодо насильства у сім’ї — це те, що жертва часто потім на колінах і зі сльозами про­сить у поліції закрити провадження, бо вона вже пробачила кривдника. Йдеться про дорослих жертв. Це дивний пара­докс, але повнолітні жертви домашнього насильства зазви­чай не збираються розривати стосунки з кривдником і хо­чуть руками поліції та небайдужого суспільства примусити кривдника жити за правилами жертви. Це я знаю з особис­того спілкування з жертвами.

Тому перший крок із закликом «не мовчи» можна вважа­ти вдалим, бо жертви почали звертатись до правоохорон­них органів частіше і не бояться про це публічно говорити. Втім, попереду ще другий важливий етап публічної кампанії — довести жертвам, що з кривдником/кривдницею, агресо­ром/агресоркою +не треба жити взагалі. З ним/нею не тре­ба будувати стосунки, шукати компроміси, пробачати і спо­діватись на виправлення. Один факт насильства — це привід для розірвання стосунків. І треба навчитися цю крапку ста­вити!".