«Ціна газу разом із ПДВ не має бути вищою, ніж 5 гривень за кубометр»

Українці були ошелешені драконівськими цінами на газ, які їм за пред’явленими квитанціями довелось би платити з нового року. Усупереч заявам «зелених» діячів, які, згадайте, перед приходом до влади обіцяли удвічі зменшити цифри у комунальних платіжках, тарифи на блакитне паливо (і не тільки на нього), навпаки — зірвалися у галоп! За кожен кубометр газу від нас хотіли брати по 12 гривень. На українців, які й так живуть із затягнутими пасками, за таких тарифів чекали би суцільні злидні… Що ж і чому сталося? Де «корінь зла» — у світових проблемах чи у недолугості вітчизняних управлінців?. Про тарифний газовий колапс кореспондент «Високого Замку» розмовляв з відомим українським економістом Андрієм Новаком.

І тим, що наш Кабмін працює, на жаль, не як класичний уряд — тобто в інтересах усіх громадян, а за принципом «держав­на корпорація Кабінет Міністрів України», — каже Андрій Новак. — А мета діяльнос­ті будь-якої корпорації — максимальний прибуток. Уряд Дениса Шмигаля вирі­шив отримувати максимальний прибу­ток від нас, споживачів, на всіх можливих ринках — на ринку газу, електроенер­гії. Через Укрзалізницю — на ринку заліз­ничних перевезень, через Укрпошту — на ринку поштових послуг, і так далі — через свої державні монополістські підприєм­ства. Уряд служить цим монополіям. А монополіст виставляє максимальну ціну і пропонує мінімальну якість товару чи по­слуг. Відтак український споживач вий­шов на вулиці, бо вже не може витриму­вати запропонованої ціни на газ.

— Президент вдався до невласти­вих як для глави держави функцій: дав команду знизити ціну на газ — ка­жуть, тепер вона для населення буде на 30 відсотків меншою. Наскільки виправданим є таке ручне управлін­ня, яке суперечить правилам ринку? Чи не пожнемо ми гіркі наслідки по­пулістських заходів?

— Ринку газу в Україні немає — це гли­боко монопольна сфера! Ми як спожива­чі не можемо обрати собі якогось іншого постачальника газу, ніж облгаз чи місь­кгаз. Не можемо обирати ні різних по­стачальників, ні різних цін. Скільки мо­нополіст запропонував, стільки за його тарифом змушені платити. Ручне управ­ління держави — це обов’язковий еле­мент, однак його використовують не­правильно. Для наших потреб достатньо було би газу внутрішнього видобутку, він ці потреби покриває. Вартість видо­бутку цього газу — від 60 до 80 доларів за тисячу кубометрів. Тобто по 2 гривні за кубометр. Нам же пропонують зараз платити по 6,99 грн. Додайте сюди пла­ту за транспортування по трубах, за які ми як споживачі уже давно по кілька ра­зів оплатили. Тобто держава поводиться як корпорація, яка має на меті отримати максимальний власний прибуток…

А те, що розпорядився президент… Зе­ленський звернув увагу не на ціни, а на протести. Якби протестів в Україні не було, він цю тему не згадав би ніколи. Добре, що хоч так зреагував… Інше питання в тому, що уряд займається окозамилюванням, видає бажане за дійсне. Ніякого зниження ціни на газ на 30 відсотків немає. Невідо­мо, про що йдеться. Ціна 6,99 грн — із ПДВ чи без нього? Уряд не оголосив ціну на так зване транспортування. Отож ми не знає­мо загальної ціни, яку споживач платитиме за газ у підсумку, з усіма податками. Озву­чивши цифру 6,99 грн, уряд, з одного боку, нібито виконує прохання/вказівку прези­дента, а з іншого — все одно хоче максимі­зувати ціну в інтересах монополіста.

— Як мав би діяти Кабмін у ситуації, що склалася?

— Дуже простий вихід. Щодо газу нам треба формувати не так звану європей­ську чи так звану ринкову ціну, за європей­ським хабом «Амстердам плюс», а фор­мувати цю ціну за «коктейлем». Ціна має формуватися за ціною газу власного ви­добутку з невеличкою, контрольованою державою, маржею для газовидобувних і газотранспортних компаній, і необхід­ного імпорту. І тоді, враховуючи європей­ські ціни і вартість газу власного видобут­ку, ціна газу разом із ПДВ ніяк не могла би бути вищою за 5 гривень за кубометр.

— До вироблення «антикризо­вих» дій був залучений т. в. о міні­стра енергетики Юрій Вітренко, ві­домий участю у переможних судових процесах проти російського моно­поліста «Газпрому». Нині ж Вітрен­ко обмовився про постачання «де­шевшого» газу від нібито незалежних російських компаній. Чим пояснити таку переорієнтацію? Чи не є це змі­ною незалежної енергетичної політи­ки України, яку ми вели останні шість років, і нашим поступовим повернен­ням в орбіту Кремля?

— Те, що згадана вами особа змінює свої погляди залежно від посади, свідчить про те, що не має жодних принципів, не має влас­ного бачення енергетичної стратегії краї­ни. І не усвідомлює, що ця стратегія полягає в енергетичній самодостатності держави. Якщо ця людина пропонує купувати газ у країни-агресора (через якихось начебто не­залежних постачальників, яких у Росії апріорі бути не може), це цілковито підтверджує по­вну безпринципність цієї людини — не тіль­ки професійну, а й громадянську. Бо, купу­ючи будь-що у країни-агресора, ми у такий спосіб фінансуємо війну проти самих себе з боку цієї країни-агресора. Виручені гроші потрапляють у російський бюджет, і за них купують зброю проти України. Якщо для зга­даного чиновника все це не має значення, оцінки мають бути моральні. Тут ідеться уже не про професійність…

— Як Захід, який чимало допоміг нам у тому, щоб зіскочити з газової голки Москви, може зреагувати на нові газові кульбіти українського ке­рівництва, на нову енергетичну стра­тегію Києва?

— Дивуюся терплячості наших західних партнерів щодо українських політиків, чи­новників… А найбільш ефективною їхньою допомогою Україні у цій сфері було би остаточне припинення будівництва газо­проводу «Північний потік-2» і унеможлив­лення його запуску. Таким чином Україна хоча би зберегла свою важливу для євро­пейських споживачів газотранзитну роль. І відбила би у Росії, яка залежить від нашої газотранспортної системи, охоту продо­вжувати свою глобальну агресію.

— Чи не можуть наші західні партнери через таку сумбурну енергетичну полі­тику, образно кажучи, викликати Зелен­ського, Шмигаля на килим і запитати: хлопці, чим ви займаєтеся?

— Думаю, такі розмови уже неоднора­зово з ними були.

— Спрогнозуйте події на нашому енергетичному ринку, у нашому со­ціально-економічному житті на най­ближчі місяці…

— Уряд анонсує, що до завершення карантину, але не пізніше ніж 31 берез­ня, ціна на газ утримається на рівні 6,99 грн за кубометр. Щоправда, не уточнює, за яких умов. Протести показують, що і така ціна надто обтяжлива для українців. У багатьох з них немає іншого виходу, як виходити на вулицю. Через таку непро­думану енергетичну політику градус по­літичної напруги тільки зростатиме.

Думка з приводу

Володимир Омелян, міністр інфраструктури України у 2016−2019 роках

Ще раз розставимо крапки над «і» щодо тарифів.

У січні 2021 р. люди отрима­ли платіжки за грудень 2020 р. і, обурені, вийшли й перекри­ли траси. Зеленський і К^о, на­магаючись виправити влас­не непродумане рішення щодо різкого підвищення тарифів, у порушення домовленості з МВФ і фактично руйнуючи рин­кові взаємовідносини, з 1 лю­того 2021 р. вводять обмежен­ня ціни на газ у 6,99 грн/куб. м газу, обмежують вартість тран­спортування газу і обіцяють субсидії за ріст цін на електро­енергію.

Невідомо, хто порадив пре­зиденту це конгеніальне рішен­ня, бо в ньому є низка таких ри­зиків:

1. Середня ціна газу держав­ної компанії у грудні 2020-го (а саме ця цифра була у платіжці за січень) становила 6,33 грн/куб. м.

У січні становить 7,22 грн/куб. м!

2. Платіжки за лютий, які отримаємо у березні, нам ви­значать вартість 1 кубометра газу для споживача у 6,99 грн + 1,79 грн (вручну визначена уря­дом вартість транспортування газу) = 8,78 грн за 1 куб. м газу!

Але й тут є маленький ню­анс, який не врахували: тариф на розподіл встановлюється без ПДВ. Тобто для кінцевого споживача буде не 1,79, а 2,15 грн. А отже, фінальна ціна газу у лютому буде мінімум 9,14 грн за 1 куб. м газу!!!

Себто точно дорожче за гру­день 2020-го, але, можливо, дешевше за січень 2021-го. Якщо пощастить…

3. Платіжка за січень, яку люди отримають у лютому 2021-го, — вразить усіх. Бо у ній зросте суттєво не лише ціна газу. Зросте майже удвічі вар­тість його розподілу, вартість опалення і холодної води, май­же подвоїться вартість елек­троенергії, будуть ліквідовані усі пільги на тарифи.

І це все з 1 січня по 1 люто­го 2021-го, у найбільш холод­ний місяць із піковими цінами — малозабезпеченим українцям ніхто компенсовувати їх ріст не буде.

4. Опалювальний сезон у нас триває до 15 квітня, але уряд вводить «спецціну» лише до 31 березня. Звісно, можна сподіватися на теплу й коротку зиму, але якщо ні?

5. Влада Зеленського досі не виплатила всіх субсидій за грудень і навіть листопад 2020-го. Зате обіцяє додатко­ві виплати з лютого 2021-го. Звідки вони візьмуться, якщо скарбниця — порожня, а пере­глядати державний бюджет, щоб збільшити фінансування субсидій, як це пропонувала «Європейська Солідарність», «монобільшість» навіть не пла­нує?!

6. Хотілося би вірити, що внаслідок стратегічної двохо­дівки Зеленського Е2-Е4 «На­фтогаз» зруйнує монополію Фірташа і забере собі лево­ву частку споживачів. Але, «на жаль…», найшвидше різницю між фіксованою і ринковою ці­ною заплатить платник подат­ків з власної кишені.

Україна має унікальну мож­ливість — власні сховища при­родного газу, найбільші в Єв­ропі. Якби у владі були розумні люди, їх цілком можна було би заповнити дешевим газом вліт­ку, планово збільшити субси­дії на зимовий період і спокійно пройти зиму. До того ж «На­фтогаз» навіть на цьому заро­бив би.

Але Зеленський не шукає легких шляхів. Та шкода не його, а людей, які страждають через його безголовість…