«Ти віддав хоч один наказ про наступ? Ти відступив!»

За п’ять днів до місцевих виборів президент Володимир Зеленський виступив із щорічним посланням до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України. Мав зробити це ще у квітні, але через коронавірус переніс програмний спіч. Очікувалося (і це виглядало б логічним), що прийде з доповіддю до народних депутатів на старті осінньої сесії у парламенті, на початку вересня. Однак чомусь вирішив озвучити своє послання, коли друкарські машини доштамповували виборчі бюлетені…

Аромат передвиборчо­го піару вчувався у кож­ному абзаці 52-хвилинної промови глави держави.

Заглядаючи у телесуфлер, Зе! президент занепокоєно го­ворив про Covid-19. Під оплес­ки «слуг народу» рапортував, що в Україні відсоток смертей се­ред хворих на цю заразу є одним з найменших у світі. Картав міс­цеву владу, яка, мовляв, саботує медпрофілактичні рішення уря­ду. Але забув згадати, як сам зі своїм почтом грубо порушував антивірусну гігієну — попиваю­чи каву у хмельницькому кафе. І про те, як його депутати у часи карантину бігали харчуватися у «велюрові» ресторани…

Одним з найбільших влас­них досягнень вважає встанов­лення «режиму тиші» на Донба­сі. І це попри те, що українські позиції ворог обстрілює щодня (кілька днів тому британський журналіст сказав Зеленсько­му про 1400 порушень згада­ного режиму). Щоби постати в очах українців патріотом, пре­зидент сповістив, що відправ­ляє 120 нардепів-«слуг» на Дон­бас. Мовляв, щоби подивилися, як тримають оборону наші хлоп­ці. Чому не зробив цього ще рік тому? Чи пів року? Припекло лише за чотири дні перед голо­суванням…

Зеленський говорив про вільну економічну зону у цьому регіоні та інші преференції. Щоб погасити прогнозоване обурен­ня у суспільстві, запевняв, що амністія на Донбасі стосувати­меться не всіх…

«Ми зшиваємо Україну не тільки ідеями і словами, а й до­рогами і мостами», — пафосно промовляв із парламентської трибуни. При цьому, як заявляє демократична опозиція, забув сказати, що його команда лише довершує те, що розпочали по­передники. Причому за кошти, які було виділено на протидію ковіду.

Одна із ключових тез прези­дента — про боротьбу із коруп­цією. За провали у цій сфері розпікав всіх підряд — не бачив лише власної вини. Ні словом не зреагував на корупційні зви­нувачення, які рік лунають на адресу його оточення, зокрема керівника президентської кан­целярії Андрія Єрмака. До Зе­ленського у сесійній залі підій­шов один з найжорсткіших його критиків — колишній член фрак­ції «Слуга народу» Гео Лерос. І в очі сказав про корупцію в його оточенні. У відповідь, за слова­ми нардепа, почув: «Це не я…».

Ну і під кінець «потішив» обі­цянкою регулярно проводити всенародні опитування — ледь не щотижня. На його думку, це буде справжнім народовлад­дям.

Ще одна особливість по­слання президента (як і всіх по­передніх його виступів) — ки­дав саркастичні ремарки у бік свого попередника. Нібито той при кермі держави, а не Зе!-президент. Складалося вра­ження, що за півтора року Зе­ленський не може змиритися з присутністю Петра Порошенка в українській політиці, ніби ревнує.

Послання шостого президен­та гостро розкритикували депу­тати з різних фракцій — як некон­структивне. Наведемо уривок з виступу Вікторії Сюмар («Євро­пейська Солідарність»):

«…Я багато цинізму бачила у цій Раді, але такого, як сьогод­ні, не бачила ще ні разу. Поба­чила банального піарника і цині­ка, який на всьому святому вміє тільки піаритись.

Президент мав тут сказати, куди рухається країна: в Євро­пу чи в Росію, чи вона застигла на місці і простоює зараз? Мав сказати, що відбувається з ар­мією. Це його прямі повнова­ження. Чому вона руйнується і чому він збирається її скорочу­вати, коли ми її будували, коли вся країна її будувала останні шість років?

Він звертається до країни на «ти». Я теж скажу: ти розка­зуєш про Крим, ти розказуєш про 2014 рік! Ти де був у 2014 році? Ти скільки відвоював ме­трів української землі? У тебе є армія, якої не було у 2014 році. Ти віддав хоч один наказ про на­ступ? Ти відступив! Ти присво­юєш собі те, до чого не маєш жодного стосунку".

Коментар для «ВЗ»

Михайло Басараб, політолог

Президент звертався не до української нації, а до того ви­борця, який залишився з ним, незважаючи на всі провали свого півторарічного правління. Цього виборця прагнув мобілізувати перед місцевими виборами. В емоційній поведінці Зеленсько­го ми побачили актора, який у телесеріалі грав учителя Голобо­родька. Цю енергетику хотів передати своїм прихильникам, хо­тів допомогти своїй політичній силі отримати вищий показник на виборах.

Виступ був наповнений великою кількістю маніпуляцій, пе­рекручень, відвертої брехні. Більшість з того, чим вихвалявся (зокрема військовими програмами), було не його здобутками, а досягненням попередників — прем’єрів Яценюка і Гройсмана, парламенту 8-го скликання. І, звичайно, досягненням п’ятого президента Порошенка.