Місяць «мінського перемир’я»: здобутки і втрати

У суспільстві не припиняються дискусії щодо доцільності і ефективності укладених місяць тому у Мінську “мирних” угод щодо Донбасу. Прихильники такого кроку вважають досягненням команди президента те, що нарешті припинилися масштабні кровопролитні бої на сході і суттєво зменшилася кількість “похоронок”, розпочався бодай якийсь діалог між протиборчими сторонами. Опоненти кажуть про “здачу національних інтересів”, стверджують, що від мінського пакту виграла Росія та її сателіти-сепаратисти. Для повного розуміння ситуації потрібна об’єктивна картина, однак ми її не маємо. Складається враження, “на верхах” багато чого недоговорюють. Або ж намагаються видати бажане за дійсне.

Саме так слід сприймати понеділкову заяву речника Інформаційного центру РНБОУ Андрія Лисенка, в якій він спростував чутки про те, що українські військові покидають свої позиції у населених пунктах Донбасу. “Станом на сьогоднішній ранок українські військові ні на метр не відступили від тих позицій, про які йшлося у першому протоколі, підписаному 5 вересня у Мінську, — запевняв спікер під час брифінгу 6 жовтня. — Тобто, починаючи з 5 вересня і до сьогодні, наші військові залишаються на тих самих позиціях. Ніхто нікуди не відступав...”.

У сказане не віриться. Як тоді пояснити суттєву різницю у картах, що їх оприлюднила та ж РНБО 6 вересня 2014 року, наступного дня після мінських угод, і вчора, 6 жовтня. З цих карт видно, що території, які перебувають під контролем терористів, за місяць суттєво збільшилися — йдеться про втрату не однієї сотні квадратних кілометрів української землі...

Це можуть підтвердити бійці з передової. Один з них — старшина групи матеріально-технічного забезпечення танкової бригади Андрій Гомоляко в інтерв’ю виданню “Фокус” розповів:

— Жодного перемир’я немає — як стріляли, так і стріляють. Україна з моменту огол

ошення “перемир’я” втратила близько 120 км у Луганській області. З 5 на 6 вересня ми віддали цю територію ворогові. Такі накази віддають недбайливі офіцери. Так що нам доводиться поступово залишати наші землі. Останній український блокпост знаходиться зараз у місті Щастя, тоді як був на 97 км далі в бік кордону...

Раніше малозрозумілі відступи українських військових речник РНБОУ Андрій Лисенко обґрунтовував необхідністю... “вирівняти фронт”. Скільки ще території ми віддамо ворогові під час створення так званої буферної зони!

За час “мінського перемир’я” Україна втратила загиблими майже дві сотні своїх громадян. Попри те, що наша влада пішла на величезні поступки сепаратистам — запропонувала їм амністію, вільні місцеві вибори, дала дозвіл формувати свої представницькі і силові органи, пообіцяла економічні преференції, — “колоради” і не думають складати зброю. Більше того, з допомогою Росії нарощують її арсенали. А ще утверджують свої порядки: роздають російські паспорти, підручники, обмовляються про російську валюту, переслідують українських патріотів. І про жодне співжиття в єдиній соборній Україні не думають.

62 відсотки українців не вірять, що прийнятий з ініціативи Петра Порошенка закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу допоможе забезпечити там стабільний мир...

На Банковій позитивним результатом мирних угод вважають визволення з полону кількох сотень наших воїнів і мирних жителів. А ще кажуть, що мирна пауза дозволила перегрупувати нашу армію, відновити військову техніку, отримати нову, запустити на повну потужність оборонні підприємства. Можливо, і так. Але те ж саме перегрупування — і аж ніяк не в ім’я миру — робили і по той бік фронту...

Коментарі для «ВЗ»

Олександр ПАЛІЙ,

політолог

Будьмо відвертими: за цей місяць ми втратили частину українських земель. Терористи просунулися на ті території, які нашим військовим захищати було тяжко. За час “миру” гинули наші співвітчизники, зросла кількість поранених. За офіційними даними, була лише одна доба, протягом якої вдалося уникнути жертв...

Припинивши бойові дії проти сепаратистів, Україна втратила можливість вирішити “східне” питання швидко...

З іншого боку, ми отримали хиткий, але все-таки шанс на мирний розвиток. “Передишка” для України була вкрай важливою — щоб зміцнитися, вибудувати нові лінії оборони, доозброїтися. Пішли на відпочинок наші виснажені підрозділи, відбулася їх ротація.

Під час перемир’я чимало західних країн продовжували нарощувати тиск на Росію. Зросла консолідація українського суспільства, ідеї сепаратизму “сходили на пси”. Українці на сході і півдні на ділі пересвідчилися, до чого призводить мілітаристська політика Росії, і роблять з цього висновки. Згідно із соціологічним опитуванням, 87 відсотків населення Харківської і Одеської областей не хочуть від’єднання від України.

Мирна пауза дає можливість провести парламентські вибори, оновити політичну еліту. Та, на жаль, партії, які декларували це оновлення, делегували у кандидати багатьох людей вчорашнього дня...

Вадим КАРАСЬОВ,

політолог

Можемо безповоротно втратити Донецьк і Луганськ, а загалом ті території, які контролюють бойовики з так званих самопроголошених республік. Швидше за все, наступної неділі після парламентських виборів в Україні, 2 листопада, вони проведуть свої вибори. Таким чином розпочнеться процес становлення державних і політичних інститутів у “ДНР”” і “ЛНР”. Навряд чи після цього терористи почнуть готуватися до місцевих виборів 7 грудня, які прописані у президентському законі про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей.

Але очевидно й інше. Якщо не було б мінських домовленостей, то російські війська і озброєні групи самопроголошених республік могли б захопити Маріуполь і розширити контроль над Донецькою та Луганською областями.

Сьогодні складно підбити баланс “плюсів” і “мінусів” мінських домовленостей. Не створено таких політичних терезів, на яких можна було б достеменно, у бухгалтерському стилі, зважити це. Все покажуть майбутні події. Але очевидно, що вибір у цій ситуації — між поганим і дуже поганим. Рухаємося до того, що конфлікт буде заморожено, а ситуація —буде законсервованою...