«Щоб ноги його тут не було!»

Цього разу, на відміну від попередніх уродин, до нього не літатимуть чартерні рейси з улесливими губернаторами і провладними народними депутатами. Не шикуватимуться черги, щоб вручити, хто — дорогу картину, хто інкрустовану діамантами зброю, хто — золотий батон. Ганна Герман не декламуватиме написаного з цієї оказії панегіричного вірша. Люди у цивільному не закриватимуть від туристів на “технічну перерву” Лівадійський палац і не завозитимуть туди для святкового столу кальмарів-омарів, трюфелів та інші делікатеси. Концерт “для його величності” не даватиме Кіркоров, Повалій, Могилевська, “Модерн токінг”. Забави не буде. Бо розбіглися, принишкли колишні привітальники. Дременув світ за очі сам іменинник. Та й вітати Віктора Януковича, якому призначалися перелічені вище “почесті”, нема за що. Своїми вчинками збезчестив себе і свою родину — на все життя.

Рік тому гості Януковича змагалися у компліментах на його адресу, називали “мудрим, далекоглядним керівником”, який домігся стабілізації, поліпшення нашого з вами життя вже сьогодні. Скільки правди в отій словесній патоці, показали подальші дні. Для України вони стали чорними...

Віктор Янукович, який любив повторювати, що “Донбас порожняка не гонить”, постійно обманював народ. Кажучи про добро, чинив зло. Державні фінансові потоки було скеровано у його приватну кишеню, на рахунки його близького оточення, яке стали іменувати “Сім’єю”. Показовий факт: якщо би покласти одну на одну пачки незаконно добутої валюти, яку вилучили у паливного міністра Ставицького, члена цієї “Сім’ї”, вони сягнули б висоти 9-поверхового будинку. А скільки цих награбованих народних коштів осіло у закордонних банках, у приватних сховках самого екс-президента!

Янукович до небаченого рівня підняв корупцію, довів до ручки економіку. Після його з Азаровим господарювання державна скарбниця виявилася порожньою. Країна стояла на грані дефолту. Дороги стали руїною. Він розвалив армію, зате не шкодував державних коштів для репресивних органів — СБУ, МВС, ГПУ. Поставив на службу собі суди, зробив їх заручниками власної прихоті. Клієнтами цих структур були політичні опоненти та вільнодумці.

Колишній президент обманув нас своїми “твердими” обіцянками асоціюватися з Євросоюзом. Замість Брюсселя, топтав доріжку до Москви, за вказівкою Кремля нав’язував нам євроазійські стандарти і цінності. Коли українці запротестували проти різкої зміни зовнішньополітичного, світоглядного курсу, кинувся придушувати їхній спротив з допомогою оскаженілого “Беркута”. Здоровий глузд і навіть інстинкт самозбереження відмовили йому і тоді, коли на Революцію гідності вийшли сотні тисяч обурених співвітчизників. “Небесна сотня”, тисячі покалічених — такий трагічний “ужинок” президентства Януковича станом на 20 лютого 2014 року.

Як тала весняна вода змиває післязимовий бруд, так і хвиля народного гніву знесла Януковича. Український диктатор і його кліка втекли до російських покровителів, прихопивши зі собою награбоване багатство. Для евакуації золота, доларів Януковичу забракло вертольотів, то задіяв автомобільні фургони. Люди жахнулися, коли після його втечі відчинилися двері олігархічного заповідника “Межигір’я”. Крім кричущої розкоші, включаючи позолочені пісуари, вкрадених раритетів, вони побачили каскад озер, яхт-причали, сауни, тенісні корти, тир, конюшні, опочивальні-вулики, колекції зброї, багатогектарні мисливські угіддя, які утримували за державний кошт. Натрапили на списки мільйонних хабарів і письмові свідчення незаконних доручень. А ще знайшли розіп’ятих соколів на хрестах, які для Януковича були символами приборканої волі. Надибали в його велетенському приватному зоопарку рідкісних антилоп, цілюще молоко яких подавали найвищій посадовій особі країни для підвищення його чоловічої сили. У ті дні Україна дізналася про ще одну таємницю, ще один обман: “боголюбний” сім’янин, відправивши у донецьке “заслання” свою законну дружину, яка називала його “батею”, жив у “Межигір’ї” з коханкою. Вона була керівником “благодійного фонду”, на рахунках якого осідали мільйони від щедрих “меценатів”.

Янукович увійшов до когорти світових тиранів, які ініціювали війну проти власного народу. Чкурнувши до Ростова-на-Дону, закликав президента Росії Путіна застосувати зброю проти України. Окупований Крим, сотні вбитих українських військових і мирних громадян, знищені російськими терористами і місцевими сепаратистами міста та села рідного для Януковича Донбасу, наші щоденні тривоги і болі — на його совісті.

Прощення йому за це немає!

Опитування “ВЗ”

Що ви сказали б Януковичу на день його народження?

Володимир В’ЯТРОВИЧ, директор Українського інституту національної пам’яті

Найкращим подарунком від Януковича Україні було те, що він покинув її територію. Як би нам не було тяжко під час агресії, українці дадуть собі раду і, переконаний, житимуть значно краще без нього, ніж з ним.

Побажав би колишньому президенту розуму і відваги, щоб покаятися за ті злочини, які вчинив проти українського народу.

Петро СЕРГЕЄВ, програміст (м. Донецьк)

Сказав би нашому землякові про величезне розчарування ним усього населення Донбасу. Попросив би більше ніколи не повертатися сюди. Щоб ноги вашої тут не було! Вас тут ніхто не хоче бачити! Живіть зі своїм Путіним. Або повертайтеся для явки у суд!

У Донецьку зараз велика біда. У ніч із суботи на неділю тисячі терористів зі зброєю увійшли у наше місто. Розмістилися у центрі, поховалися по студентських гуртожитках, готуються влаштувати нам “веселе життя”, яке мали жителі Слов’янська, Краматорська. Це через вас, нешановний пане Янукович, так страждає Донбас! Наївні люди ходили голосувати за “Донецьку народну республіку” — а тепер картають себе за те, що їм таке могло прийти у голову...

Мирослав ПОПОВИЧ, академік, доктор філософських наук

Моєї фантазії не вистачає, щоб щось побажати Віктору Януковичу. А якби була така нагода, сказав би йому: так, як ви легко зійшли на владний олімп (починав з вулиці — закінчив президентом), так само легко ви і впали донизу, супроводжуваний прокльонами і ненавистю людей, які вас обожнювали. Щоб так загубити своє життя — це ваша проблема. Але щоб зробити стільки зла народу при цих своїх злетах і падіннях — це треба вміти...