Передплатити

Адам Ольковіч: «Євро-2012 було стрибком у європейськість, який наблизив нас до Заходу»

Десять років тому Польща й Україна приймали футбольний чемпіонат Європи


Адам Ольковіч. Фото ЕРА.

Минуло вже десять років від початку в Польщі й Україні футбольного Євро-2012 – поки що найбільшої спортивної події, організованої у наших державах. Наш співрозмовник – директор Євро-2012 у Польщі Адам Ольковіч.

– Це був 14-й фінальний турнір фут­больного чемпіонату Європи, і останній – у форматі 16 збірних-учасниць. Наше Євро було другим таким турніром у Східній Єв­ропі, після Югославії-1976, і третім із дво­ма господарями змагань, після Євро-2000 у Бельгії і Нідерландах та Євро-2008 в Австрії і Швейцарії. Євро-2020, перене­сене через пандемію на наступний рік, що відбулося в 11 країнах, вважаю «бездо­мним» ... Як на мене, Євро мають прийма­ти одна-дві країни, і нехай так залишиться.

У стартовому матчі Євро-12 на “Національному” стадіоні у Варшаві зустрілися збірні Польщі й Греції. Футболістів привітали талісмани турніру – поляк Славек і українець Славко.

– Євро-2012 у Польщі й Україні склало іспит?

– УЄФА й ФІФА оцінили стандарт ор­ганізації нашого Євро й нагородили нас ще двома великими футбольними поді­ями – чемпіонатом Європи серед юна­ків 2017 року й молодіжним чемпіонатом світу 2019-го, а також двічі – фіналом Ліги Європи. Нагадаю, 2019 року чемпі­онами світу стали у Польщі юні україн­ці. Це був організаційний успіх не лише для нас, поляків та українців, а й для Єв­ропейського союзу футбольних асо­ціацій (УЄФА). Євро-2012 спричинило дуже активний соціальний і економіч­ний розвиток нашої країни. Були спору­джені не лише найсучасніші стадіони, а й нові швидкісні траси та інфраструктурні об’єкти – усе завдяки значним дотаціям Європейського Союзу.

– Що саме залишилося у Польщі після Євро-2012?

– Після Євро на польській землі за­лишилося півтори тисячі нових швидкіс­них доріг. Також відремонтовано півто­ри тисячі кілометрів залізничних шляхів. Відновлено 15 залізничних вокзалів. Прекрасний вокзал у Вроцлаві зазнав ґрунтовної модернізації. До Польщі при­їхали майже мільйон туристів. Без сум­ніву, Євро стало у Польщі спортивною і суспільною подією номер один.

– Чи було під час Євро-2012 без­печно?

– Попри значні скупчення людей, наш турнір пройшов безпечно. Спеціаль­ні фан-зони відвідали понад сім мільйо­нів осіб, і жодних інцидентів не було. (На Євро-2016 у Франції від таких фан-зон відмовилися – через побоювання теро­ристичних атак). У цьому сенсі впорали­ся дуже добре. Єдиний “хмарний день” на турнірі був 12 червня, коли у Варша­ві грали збірні Польщі й росії. Уболіваль­ники обох команд активно виявили свою присутність... Утім, серйозних інциден­тів між ними не було. Загалом, організа­ційно захід минув успішно. Лише одного разу затримали початок матчу – в Доне­цьку, коли на місто обрушилася величез­на злива. На щастя, наші українські дру­зі з цим упоралися, і завдяки чудовому дренажу газону гру можна було почати вже через сорок хвилин.

– Експрезидент Польського фут­больного союзу (PZPN) Міхал Лісткє­віч мав до вас претензію. Через те, що це ви, а не він, стали директором Євро у Польщі...

– Ставлюся до цього спокійно... Під час одного з моїх відряджень від PZPN до Києва, 2003 року, на турнір пам’яті леген­ди українського футболу Валерія Лоба­новського, тодішній президент ФФУ Гри­горій Суркіс запропонував, аби Польща й Україна разом поборолися за органі­зацію чемпіонату Європи. Коли я повер­нувся до Польщі й розповів про цю ідею Міхалу Лісткєвічу, той сказав: “Адаме, це наукова фантастика”. Я відповів: “Але що можемо втратити? Максимум нас не оберуть”. На що Лісткєвіч заявив: “Ну то візьмися за це”. І це стало фактом. Я зро­бив це не з примусу, а тому, що хотів реа­лізувати цей проєкт.

– Однак легко не було...

– Подали заявку вісім держав, зокре­ма чотири як співгосподарі – Угорщина й Хорватія, Польща й Україна. Серед кан­дидатів були також Італія, росія, Туреч­чина (збірна якої була третьою на Мун­діалі-2002 у Південній Кореї та Японії) і Азербайджан. Господарів Євро обирали у два етапи. У листопаді 2005 року під час засідання Виконавчого комітету УЄФА на Мальті відібрали три заявки, які увійшли до фіналу. Італія, Угорщина з Хорватією та Польща з Україною.

Потім довелося добре попрацювати. Ми зробили все, щоб переконати УЄФА. 18 квітня 2007 року (тобто через пів року після попередньо запланованої дати об­рання господаря Євро, тож на підготовку до турніру залишалося на пів року мен­ше) у Кардіффі дізналися результат. Ми одержали вісім голосів із дванадцяти. Італійціі мали чотири голоси, а Угорщина з Хорватією – нуль.

– І розпочалася підготовка до Євро...

– Під час якої нашим суперником був час, який невблаганно спливав. У нас були затримки з будівництвом стадіонів і стратегічними інвестиціями, як-от авто­стради чи залізничні лінії. Проте майже все було зроблено вчасно. Це був стри­бок у європейськість, що наблизив нас до Заходу, починаючи від спортивних споруд і закінчуючи соціально-економіч­ним життям.

– Скільки правди у тому, що той чемпіонат купив нам Суркіс?

– Різних чуток було багато... Звісно, Суркіс відіграв головну роль, особливо в Україні. Адже Григорій був ініціатором усього того проєкту.

Розмовляв Яцек КМЄЧІК.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Спорт
  • Адам Ольковіч: «Євро-2012 було стрибком у європейськість, який наблизив нас до Заходу»