Василь РОСТОЦЬКИЙ: «Хочу допомогти хлопцям, які мріють про «шампанське на капоті»

У червні Львів на кілька днів перетвориться у справжнє автомобільне царство. На фестиваль Leopolis Grand Prix з’їдуться сотні ретро-автомобілів. Виставка одночасно відбуватиметься у різних куточках міста. І, звісно ж, родзинка — перегони на Львівському трикутнику. Легендарній трасі, ка, кажуть, не гірша, ніж в Монте-Карло. Про те, яку місію несе фестиваль, кореспондентові «ВЗ» розповів командор Leopolis Grand Prix, п’ятиразовий чемпіон України з ралі Василь Ростоцький.

— Що входитиме у ваші обов’язки як командора фестивалю?

— Командор фестивалю — як староста на весіллі. «Заправляє» всім, контролює всі процеси, максимально уважний до кожного учасника заходу. Прагнемо цього року на Leopolis grand prix зібрати VIP-тусівку. Щоб до нас приїхали рідкісні моделі машин, бренди, які ще ніколи у Львові не були. Запрошувати є кого. У Польщі офіційно на ходу 9 тисяч ретро-машин, а до нас приїздить лише сотня. Україна також не без колекціонерів. Нещодавно мав розмову із львів’янином, власником тридцяти ретро-машин. Він би їх залюбки показував, було б де.

— Люди вже знають, що у тридцятих роках у Львові були перегони. А от що було після того пересічний львів’янин не знає...

— Після тридцятих у історії автоспорту на наших теренах виникла пауза: спершу була економічна криза, потім — війна. У післявоєнні роки на території Львівщини відбулося близько шести збірників Радянського Союзу. Звісно, вибір машин був обмежений: «Волга», «Жигуль», «Москвич», але головне — подія... У Карпатах регулярно відбувалися етапи СРСР з ралі. Найвідоміший гонщик тих часів — Едуард Баженов, який тренував і мене. Оскільки це був не олімпійський вид спорту, події висвітлювали лише зо дві газети. Зрештою, навіть тепер ситуація не краща: дуже мало журналістів, які вміють добре писати на цю тему. А нам потрібна присутність у медіа. Взяти хоча б той же Leopolis grand prix. Для того, щоб з року в рік гостей та учасників не меншало, а навпаки, долучалися нові, потрібно зацікавити людей. Якщо вони заздалегідь знатимуть, що їх чекає не повтор попереднього дійства, а новий, вдосконалений фестиваль, вони обов’язково прийдуть і ще когось покличуть.

— Куди «повернув» український автоспорт за часів незалежності?

— У дев’яностих тільки Львів мав близько двадцяти автомобільних клубів. Назвати це успіхом не можу. Успіху вони досягли б, якби об’єдналися заради спільного зусилля. А так, кожен робив щось своє. У ті часи в українців була така риса: побачив, що у когось справа добре йде, і собі таку ж започаткував. Завжди наводжу приклад: на кільці поблизу Золочева є вісім автозаправок. Кожна якось виживає, але нормального бізнесу не має ніхто. Зараз Федерація автоспорту України навіть не має власного приміщення, тулиться то тут, то там. Ми сприймали країну як джерело заробітку, кожен хотів щось з неї для себе отримати. А тепер час нарешті подумати про створення механізму для заробітку, який можна було б залишити дітям у спадок. Ось я п’ять разів ставав чемпіоном України з ралі, але це мої здобутки, необхідно щось створити для інших. Зміни потрібні не тільки в автоспорті. У нас є Львів, це наш спадок. Але ж як зацікавити туриста приїхати у місто ще раз. Не менш важливо не відлякати туриста. Якось зустрів одного поляка, який перед новим роком спішив повернутися на Батьківщину на святкування. Це при тому, що він забронював новорічну ніч у Славському. Подивився на умови проживання, і вирішив втікати додому.

— Знаю, що за кермом з другого класу...

— Так, мене за кермо посадив старший брат. Але по-справжньому зрозумів, що відчуваю машину краще, ніж інші, у 15 років. Їхав у авто разом з дядьком, який був директором школи, але водив автомобіль він значно гірше, ніж викладав математику. Я тоді вперше зрозумів, наскільки він запізнюється із реакцією на ту чи іншу стандартну ситуацію на дорозі.

— Зрозумівши покликання, ви пожертвували математичним талантом...

— Математику у школі справді знав дуже добре, у середніх класах легко вирішував задачі для старшокласників. Але математичний склад розуму мені у житті знадобився. Для того, щоб стати успішним гонщиком, потрібно мати гарну реакцію та вміти швидко аналізувати ситуацію. Коли ти береш участь у ралі, ніколи не знаєш, що тебе чекає за наступним поворотом: можливо, там розбита машина, необережний вболівальник чи просто корова вийшла з лісу. Треба всі ці ситуації передбачити. Це при тому, що машина вже може бути не зовсім справна.

— І ніколи не було бажання кинути цю справу?

— Коли у молодості працював водієм на заводі, у рейсах дорога далека, ось я найчастіше мріяв про участь у перегонах. Стояв із шампанським на капоті, відкривав її, уявляючи, що я виграв чергову гонку. Через деякий час так і сталося. Тому всі мої проекти націлені на допомогу тим хлопцям, які мріють про «шампанське на капоті», я хочу допомогти їм повірити в себе. Показати їм, що ця справа їм дасть в житті і як досягти у ній успіху. Тому моя участь у фестивалі — це частина роботи, яку я повинен зробити, — віддати шану минулому і залишити пам’ять майбутньому. Окремо хочу відзначити небувалу підтримку із сторони місцевого бізнесу та зацікавлення владних структур. Зокрема, «Перша приватна броварня» активно підтримує захід, а торговельна марка Stare misto — генеральний партнер нашого фестивалю.