У сільській церкві на Львівщині освятили престол — кивот зберігся ще за митрополита Андрея Шептицького

У неділю, 10 листопада, освятили новий престол у церкві Собору Пресвятої Богородиці УГКЦ села Закомар’я.

Сільська церква — пам’ятка архітектури місцевого значення, зведена у кінці 18 століття. Звісно, вона зазнала перебудови та ремонту й сьогодні має дещо видозмінений вигляд. У радянський час церкву закрили, совєти намагалася створити в ній музей атеїзму, однак парафіяни весь час протестували, зриваючи пломбу на дверях.

Нині парафія хоч і не велика, втім їй вдалося спорудити новий престол. Кивот на престолі збережений і відреставрований, адже він був встановлений у 1939 році за правлячого митрополита Андрея Шептицького і владики Йоана Бучка, єпископа-помічника Львівського, свідченням чого є відповідний напис.

Для села, яке за офіційними даними налічує 200 мешканців, освячення нового престолу — це неабияка подія. Очолив дійство Преосвященніший владика Петро Лоза, єпископ-номінант Сокальсько-Жовківської єпархії, що додало події урочистості.

«Сьогодні особливий день — освячується новий престол. Нехай ці речі, які відбуваються у цьому храмі завжди мають той церковний вимір», — наголосив під час дійства Преосвященний владика Петро Лоза.

«Це історична подія для нас, бо ми як парафія довго йшли до цього. Рівно два роки тому у цій церкві вшановували нашого легендарного отця Данила Танячкевича, який заклав той камінь, щоб в цій парафії плекалось слово Боже», — пригадав настоятель храму Собору Пресвятої Богородиці отець Тарас Мазурик.

Історична довідка

Церква Собору Пресвятої Богородиці у селі Закомар’я була зведена у кінці 18 століття, у 1782−1783 роках (імовірно, на місці попередньої святині). Храм, збудований в основному із сосни й дуба, неодноразово ремонтувався протягом 19 століття, зокрема первісне гонтове покриття замінили на більш стійке бляшане. Проте найґрунтовніша перебудова відбулась у 1900−1903 — переробили верхню частину церкви, добудували присінок.

Церква с. Закомар’я до 1946 р. була греко-католицькою. У часи підпілля храм обслуговували священники із с. Пітричі та с. Гумнисько. У 1962 р. церкву закрила місцева влада. Радянська влада намагалася відкрити в ній музей атеїзму, але парафіяни весь час зривали пломбу і таким чином виявляли свій протест.

У великі свята та неділі вірні села потай збиралися в церкві. Підпільно на парафії служили греко-католицькі священники о. Роман Литвин, який був уродженцем цього села та о. Василь Вороновський, студит.

Селяни в 1980-х роках нелегально провели внутрішнє оновлення церкви.

Церкву відкрили в 1989 році. Мешканці села відремонтували її, а в 1991 році у селі Закомар’я офіційно зареєстрували греко-католицьку громаду. З цього часу на парафії душпастирювали: о. Роман Гаранджа — 1991−1997 роки, о. Андрій Дикий — 1997−1998 роки, з 1998 року — о. Тарас Мазурик.

Серед знаних особистостей — о. Данило Танячкевич — український греко-католицький священник, громадсько-політичний діяч-народовець, публіцист, почесний член «Просвіти», посол до Австрійського парламенту. Був адміністратором капелянії (завідувачем парафії) місцевої церкви у 1868−1875 роках, а від 28 вересня 1875 року й до 1906 року — парохом с. Закомар’я. На місцевому цвинтарі він і похоронений.