«Крок до вчасної допомоги українцям, які постраждали від війни»

Центри психічного здоров’я для людей, яких душевно поранила війна, постали при п’яти комунальних поліклініках Львова. У планах — відкрити ще один такий центр, при 4-й поліклініці. Консультаційні кабінети психічного здоров’я запрацювали у партнерстві з українсько-швейцарським проєктом «Психічне здоров’я для України» (МН4U) — за ґрантові кошти.

До центрів психічного здоров’я можуть звер­татися усі охочі, зокрема вимушено переміщені україн­ці, військовослужбовці, які по­вернулися із зони бойових дій. Отримати допомогу фахівців можна як за скеруванням сімей­ного лікаря чи рекомендацією фахівця соціальних служб, так і самостійно.

«Це крок до вчасної і якіс­ної допомоги українцям, які по­страждали від війни, та людям з іншими психологічними потре­бами, — розповідає керівниця Центру ментального здоров’я 6-ї міської поліклініки Інна Анітіна. — До нас звертають­ся люди різного віку — з депре­сивними станами, тривожністю. Люди хворіють роками, а під час війни все це загострюється. За­прошуємо звертатися, не треба боятися психіатрів і психотера­певтів. Із пацієнтами, які потре­бують допомоги, працює коман­да фахівців: психіатр, психолог, психотерапевт. За потреби за­лучають інших фахівців, зокре­ма соціальних. Лікарі надають психологічну реабілітацію, ліку­ють психічні розлади. Завдяки арттерапії, ізотерапії, кольоро­терапії тощо лікарі допомагають долати кризові травми, страхи, образи, депресії, тривожні ста­ни, панічні атаки й порушення сну».

Журналістка «ВЗ» відвіда­ла центр психічного здоров’я у поліклініці на вулиці Медо­вої Печери. Пані Вікторія — мо­лода мама двох дітей дошкіль­ного віку. Жінка понад рік тому приїхала до Львова із Бахму­та Донецької області. Там у неї була квартира й дачний буди­нок за містом. У Львові осели­лася у малосімейному гурто­житку в Личаківському районі. Жінка працює адміністратором і майстром манікюру в салоні краси. «Від ракетного удару по­мерли мої бабуся та дідусь, — ледь стримує сльози Вікторія. — Найбільше хвилювалася через дітей. З початку війни живу на заспокійливих таблетках. Упер­ше в житті відчула, що таке па­нічні атаки… Тут за кілька сеан­сів мені допомогли, сон і апетит налагодилися. А з високим тис­ком ще треба трохи працювати. Паніка стала значно меншою, можу нормально працювати і заробляти на життя».