Котячий підвечірок

Є милосердні люди, які, можливо, відмовлять собі у чомусь, але не залишать голодним котеня чи дворового песика. Не кажу вже про голубів, яким у цьому мікрорайоні живеться, як на відпочинку All Inclusive. Тих голубів там розплодилося — тьма тьменна. Люди висипають на траву залишки хліба, каші, макарони… Хтось виходить з контейнером чи пакетом, уся голуб’яча родина злітається з найвищих дерев і дахів будинків. Їм там, на горі, все видно.

Чи не бояться вони місцевих котів? Ні, не бояться. Бо коти їх не чіпають. Не голодні, і на делікатесне голуб’яче м’ясо не претендують. Та й для чого? Знають, що вийде одна тітонька, і нагодує їх чимось смачненьким.

А коти, як з’ясувалося, створіння мудрі. Хоч і не мають годинників, але у часі орієнтуються. Близько 18-ї години вечора помаленьку «підтягуються» до крайнього під'їзду одного з будинків. І не плутають будинку! Хоча вони всі тут ніби однакові. Посідають в рядочок і чекають, поки жінка вийде зі смаколиками. Для кожного мурчика у жінки є окрема пластикова тарілка. Це для того, щоб не билися між собою.

З пакета пані викладає кожному на тарілку порцію, і кожен котяра за чергою підходить до неї. Я здивувалася — ніхто не претендує на чужу їжу!
Коли котики спустошили свої тарілки, жінка складає їх одну на одну і забирає додому. Щоб наступного дня знову принести кицям підвечірок.