Три світлини з України увійшли у рейтинг The Guardian 2022 року

Видання The Guardian розповіло історію цих фото.

Емоційне прощання на залізничному вокзалі

На цьому знімку подружжя, яке прощається на залізничному вокзалі в Одесі. Сальван Джорджес зробив його 5 березня.

Фотограф йшов по перону, коли побачив світло з одного вікна. Біля вікна потягу стояв чоловік, який емоційно прощався з коханою через скло.

«Я відклав камеру. Це могло бути їхнє останнє прощання: я не мав права його переривати. Але чоловік мені кивнув, тож я почав фотографувати.

Я помітив, що плачу за камерою. Коли потяг рушив, чоловік ішов за ним вздовж платформи. Коли він не встигав за цим, він повернувся до мене зі сльозами на очах. Ми стояли разом мовчки", — пригадує Сальван Джорджес.

Солдат на металургійному заводі «Азовсталь» в облозі

Це легендарне фото зробив захисник «Азовсталі» та колишній боєць полку «Азов» Дмитро Козацький з позивним «Орест» у Маріуполі 16 травня.

На знімку зображений воїн у променях сонця на «Азовсталі» за кілька днів до виходу українських військових з території меткомбінату.

«Страждання жителів міста стали однією з визначальних історій війни. Під час багатомісячної облоги міста загинули тисячі людей, місто майже повністю знищили. На металургійному комбінаті „Азовсталь“ трималися останні осередки опору Маріуполя. У тунелях і складах заводу разом ховалися військові та сотні мирних жителів», — кажуть у The Guardian.

Молодята святкують серед руїн у Харкові

Харківський фотограф Сергій Бобок зафільмував весілля на руїнах 3 квітня. На фото — медсестра Анастасія Грачова та лікар Антон Соколов. У перші дні вторгнення вони лікували людей, які залишилися в Харкові, і стали волонтерами.

Антон освідчився Анастасії в кінці лютого, після 2 років стосунків. Весільна церемонія пройшла на станції метро «Університет», яку використовували як укриття. А весільна фотосесія закоханих серед зруйнованих будівель облетіла соцмережі.

«Це фото про кохання — наше бажання бути поруч у часи небезпеки. Я раз за разом бачив це в Харкові: батьки ховали дітей від бомбардувань; сусіди допомагали одне одному; лікар два тижні жив у лікарні, щоб допомогти якомога більшій кількості постраждалих. Але це також світлина про стійкість і незламність харків'ян, незважаючи на смерть, руйнування та величезні втрати», — каже Сергій Бобок.