У Канаді знайшли камери із експедиції 1937 року

Цьогорічну експедицію очолив дослідник Гріфін Пост. Протягом 18 місяців підготовки до експедиції він переглядав старі документи, журнали та кореспонденцію, щоб спробувати точно визначити вихідне місце.

Тим часом команда з Оттавського університету використала картування льодовиків, аби зʼясувати, наскільки далеко схованка могла посунутися за вісім десятиліть. Шість днів пошуки були безрезультатними, однак в останній день, стоячи на льоду, член команди Дора Меджицька помітила візерунок на морені.

«Шанс, що ми знайдемо таку маленьку схованку на такому величезному льодовику, був малий. Усі втратили надію, тож це було справді епічно. Наше щастя не могло бути більшим», — розповіли дослідники.

Відтак, науковцям вдалося вилучити камери, у двох із них все ще були плівки. Через рух льодовика за 85 років предмети були розкидані на «десятки метрів» один від одного, але того дня команда виявила майже всю схованку, за винятком кількох предметів, які знесла тала вода. Серед трофеїв були три камери: аерофотокамера Fairchild F-8 і дві кінокамери, які досі цілі.

В останніх двох була плівка — їх передали до Оттавського університету, щоб подивитися, чи зможуть вони відновити знятий матеріал. Команда вже звʼязалася із сімʼями Вошбурна та Бейтса і повідомила про знахідку.

Довідка

У червні 1937 року Вошбурн та його напарник Роберт Бейтс вирушили на гору Луканія — третю за висотою гору Канади заввишки понад 5 240 метрів і на той час останню нескорену вершину в Північній Америці. Вони мали розпочати сходження на льодовику Волша (це на півдорозі до гори), але цього не сталося.

Екстремальна погода призвела до того, що на льодовику була сльота — літак, який їх доставив туди, застряг, і пілот відмовився повертатися за дослідниками. Через це чоловікам довелося здійснити не тільки підйом, а й повний спуск назад пішки. Вони викинули свої речі, зокрема — намети, альпіністське спорядження та три камери.