«Навіть китаянки складають схеми за моїми роботами»

Ґердан, пупчики, пацьорки, силянка, сильованка, плетеник, а ще ланцок, драбинка, висьорок… Усе це назви виробів із бісеру, якими славиться українське мистецтво. У львівському Домі Франка відкрили виставку авторських ґерданів, силянок і намист Ірини Білик — народної майстрині, учасниці колективних і персональних виставок в Україні, міжнародних гуцульських і бойківських фестивалів.

Її роботи — по цілому світу: у приватних колекціях у Канаді, Австрії, Австралії, Німеччині, Латвії, Польщі тощо.

Як зазначає майстриня, вона їх не продає, а лише дарує на згадку. Роботи мисткині копіюють і розповсюджують за допомогою сучасних методів, зокрема через Інтернет. «Навіть китаянки складають схеми за моїми роботами, і подають за свої», — каже пані Ірина. І водночас наголошує: «Добре, що воно так є. Тому що множиться краса. А як краса наша шириться, то мені дуже приємно, що ми можемо щось світові показати».

Ірина Білик уже впродовж кількох десятиліть вивчає, досліджує, відтворює традиції українського бісероплетіння, сама творить цю красу і майже 20 років навчає цього мистецтва юне покоління — у гуртку «Намистинка» Центру дитячої та юнацької творчості МЖК-1 Сихівського району Львова.

Ірина Білик за освітою — фізик, а за фахом і покликанням — мисткиня. Щоб скласти докупи намистинки, треба мати точні технічні знання. Бо в одному гердані може бути до 17 тисяч намистинок! Уперше Ірина спробувала створювати вироби з бісеру у ранні шкільні роки у Косові на Франківщині, куди повернулася їхня родина після Сибіру. Мати її — латишка. Батько і мати були високоосвіченими людьми. Любов до знань передали трьом своїм дітям. Батьки дбали про читання, культуру мовлення. Про репресовану родину Біликів Український інститут національної пам’яті зняв фільм «Народжені вільними».

Через десятки років пані Ірина знову повернулася до улюбленої справи. Почала цікавитися технологією створення бісерних прикрас, і, як сама розповідає, це її «затягло». Велике значення приділяє тому, аби ділитися тим, що вміє, з іншими, зокрема з дітьми. Так і було цього разу на відкритті виставки, коли пані Ірина провела майстер-клас зі створення силянки для найменших відвідувачів, які мали нагоду зробити собі маленький подарунок.

Окрім неймовірної краси власних робіт, мисткиня на виставці представила зразки давніх виробів, які віднайшла і відтворила. «Для мене кожна робота по-своєму дорога, — зазначає мисткиня. — На кожній реконструйованій роботі позначено джерело походження — Покуття, Західне Поділля, Гуцульщина. Будь-яка українська прикраса завжди гармонувала з усім одягом, доповнювала його. Дуже цікаві багатокольорові прикраси. Якщо у вашій одежі є хоча б один колір, який присутній у бісерній роботі, то вона буде на місці. Коко Шанель сказала: „Біжутерія — для людей зі смаком, для всіх решта — золото й діаманти“. І я з нею погоджуюсь».