«Найскладніше було вкластися у стислі терміни», — Володимир Цісарик

Бронзову скульптуру лева до ювілею ЗУНР скульптор зробив за два місяці

Напередодні, 31 жовтня, у Львові відкрили «міський» пам’ятник героям ЗУНР та УГА. Відкриття скульптури бронзового лева на вул. Городоцькій, 40, відбувалося по-новому: дійство запланували у час, коли на вулиці було вже темно. На площі пластуни запалили ватру, співали стрілецьких пісень… На стіні показували оригінальні архівні фото та листи часів Західно-Української Народної Республіки.

Атмосфера біля пам’ятника на Городоць­кій, де бронзового лева посвячували у «Пласт», була ду­шевною. Усе було організовано «по-домашньому». Охочим про­понували печиво та чай. У пові­трі витав запах ватри… Осно­вними дійовими особами були пластуни. Як вони розповідали журналістам, минулим поколін­ням було важче, ніж їм. «У 1918 році пластуни любили Україну, але таємно. Відкрито цього ро­бити не можна було. Зараз у нас є незалежність. Маємо її розви­вати, аби Україною пишалися у всьому світі», — казали молоді дівчата та хлопці.

До слова, львів’ян на відкрит­тя прийшло не надто багато. Чула, як один чиновник з міської ради комусь хвалився телефо­ном, що на площі «море людей». Але «моря» не було… Директор музею ім. І. Франка, викла­дач факультету журналістики ЛНУ Богдан Тихолоз зауважив: «Ми зібралися у форматі живої ватри. Зазвичай пам’ятники від­кривають інакше. Сподіваюсь, при цій ватрі буде тепло. Але тепло йде не тільки від чаю, не тільки від вогню, а й від дружньо­го плеча, від людей. Пам’ятники мають бути. Це данина нашої шани попереднім епохам. Та найголовніше, цих пам’ятників не було би, якби не наша жива пам’ять про наших героїв. Сьо­годні ми тут, біля живої ватри, де так пахне Майданом. А там, де пахне Майданом, там пахне гідністю. І коли ми говоримо про Листопадовий Чин, це ще одна історія гідності. Я бачу тут бага­то молодих людей. Саме молоді люди були тими, кого ми вшано­вуємо тут як героїв».

Особливого духу надавали дійству вояки зі старовинною зброєю — члени товариства по­шуку жертв війни «Пам'ять», які дотепер займаються пошуками жертв Першої та Другої світових воєн. Любомир Міклуш показав свою зброю: «Бачите, яка ста­ренька. З нею воювали Січові стрільці за гору Маківка… Але вона дотепер працює. Ми дає­мо цю зброю молоді потримати, перезарядити. Аби відчули то­дішній дух».

Заступник начальника вій­ськового ліцею Героїв Крут Тарас Гривул під час відкрит­тя пам’ятника грав на бандурі. На моє запитання, як виховати у молоді патріотизм, відповів: «Патріотизм не можна так про­сто передати, його треба пере­живати». Пан Тарас каже, був в АТО дев’ять місяців. Після того почав більше цінувати рідних, дружину, дітей… «Що думає­те про „війну пам’ятників“, яку влаштували міська і обласна влада?» — запитую. «Це, зви­чайно, дитячі забави, — каже пан Тарас. — Але будемо мати два пам’ятники» (усміхається. — Авт.).

Міський голова Львова Андрій Садовий з’явився з дружиною Катериною та двома синами майже наприкінці заходу. Був небагатослівний. Пані Катерина усміхалася, видно було, лев їй подобається. «Пластуни молод­ці! Для мене символічно, що тут зібралися молоді люди, — сказав мер. — Такі ж молоді люди 100 ро­ків тому творили Західно-Україн­ську Народну Республіку. Країну сильних. І цей лев — у пам’ять про всіх тих добрих людей. Сьогодні цього лева пластуни приймуть у „Пласт“, це буде як подяка усім пластунам, які 100 років тому во­ювали за ЗУНР. На плечах ЗУНР маємо нашу незалежність».

Автор пам’ятника, скуль­птор Володимир Цісарик теж виглядав задоволеним. «Я зро­бив цю скульптуру за два місяці. Найскладніше було вкластися у стислі терміни, — розповів Воло­димир. — Бо робота — об’ємна. Камінь складний, рваний… Усе треба було стикувати з бронзою (написи теж бронзові. — Авт.). Ми підпилювали. Але впорали­ся».

У цю мить пластуни повісили на шию лева свою фірмову хуст­ку. Дехто запитував: «Яку ж части­ну скульптури лева будуть терти львів’яни та туристи? У Львові є така традиція». — «Не знаю, чи є потреба терти. Якщо так, то не­хай труть», — усміхнувся скуль­птор.