Закони перестають діяти тоді, коли покарання за їхнє порушення може статися, а може і не статися

Причиною цього явища називали зміну у
співвідношенні світових сил. А саме — послаблення впливу США у світі. Насправді ж світовий порядок почав руйнуватися тому що ті, хто проливає сльози з цього приводу, не мають мужності дієво карати порушників порядку.

Останнім прикладом цього сумного видовища була реакція майже 170 країн, які ратифікували морську конвенцію ООН, на її порушення Іраном щодо вільного судоплавства Ормузькою протокою. Конвенція UNCLOS передбачає вільний прохід суден, що прямують транзитом цим водним шляхом.

Іран порушив цю конвенцію, застосовуючи силу або погрозу застосування сили до мирних суден, які прямують протокою. Ба більше, він почав стягувати плату за прохід протокою, що неможливо кваліфікувати інакше, як державний рекет. Плата стягується на Панамському та Суецькому каналах тому, що це рукотворні морські шляхи, на які були витрачені мільярди доларів. Що ж стосується природних каналів, то прохід по них є вільним. Наприклад, Малаккська протока, що з'єднує Тихий та Індійський океани.

Якою ж була реакція тих 170 країн чиї права були зухвало порушені Іраном? А ніякою. Деякі навіть погодилися платити данину шантажисту. Решта зробила вигляд, що їх це не стосується або висловили словесні побажання, щоб Іран дотримувався міжнародного права. Коли ж США встановили морську блокаду іранських портів з єдиною метою повернути вільне судоплавство згідно морського права ООН, підписанти цієї конвенції відмовилися підтримати блокаду, яка примусить Іран
дотримуватися міжнародного права.

І саме це є красномовним свідченням тої реальної причини, через яку руйнується світовий порядок. Іронією є той факт, що блокаду іранських портів здійснюють США, які навіть не є підписантом конвенції. Але саме вони виявилися тою єдиною державою, що захищає конвенцію UNCLOS не на словах, а на ділі.

Зарано списали старого лева. Він ще не втратив силу. Чому не тільки Китай та росія, які вважають США своїм стратегічним суперником, але й більшість європейських країн, які сповідують ті ж самі цінності, що і США, не підтримали блокаду? Адже всі вони, на відміну від США, є підписантами конвенції UNCLOS, і Іран порушив саме їхні права, перекривши вільний прохід суден.

Що стосується Китаю, то він хотів діяти за лаштунками. Сполучені Штати вели переговори з Іраном за посередництва Пакистану. Але і Пакистан, і Іран фінансово залежні від Китаю. Понад 90% офіційних продажів своєї нафти Іран здійснює до Китаю, тож припинивши купівлю нафти, Китай може залишити
іранський уряд без грошей.

Китай маніпулював переговорами, не маючи ніяких зобов’язань зі свого боку. Це дуже вигідна позиція. Американська блокада портів Ірану змусить Китай вийти з тіні, оскільки з Ормузької протоки він отримує 7,2 мільони барелів нафти щодня. І хоча Китай зробив величезні запаси нафти на випадок раптово головний припинення постачання, ігнорувати таку нестачу довший час він не схоче. Що ж стосується європейських країн, то їхню негативну реакцію на блокаду я можу пояснити тільки тою комерційною вигодою, яка межує з корупцією.

Ця вигода проявлялася у тому, що європейські країни не надто прискіпливо дотримувалися заборони на закупівлю іранської нафти. Тобто формально вони не порушували санкції, накладені США на купівлю іранської нафти. Але соромливо закривали очі, коли іранська нафта поступала на європейський ринок через посередництво інших країн. Комерційна вигода полягала у тому, що ця нафта була дешевшою за альтернативні поставки. Блокада іранських портів робить неможливим цей бізнес.

Тому європейці змушені купувати більше американської нафти. Вони і звинувачують уряд США у тому, що він діє виключно у інтересах американських нафтових компаній. І це є правдою. Але якщо би підсанкційна
іранська нафта не знаходила обхідні шляхи до Європи, то блокада не сильно би чіпляла нафтові інтереси Європи. Реально постраждали не нафтові, а газові інтереси європейських споживачів, оскільки поставки
скрапленого газу Катару були затримані Іраном.
Що маємо у підсумку? Сполучені Штати діють у інтересах американських нафтогазових компаній, які зацікавлені у захоплені більшої частки світового ринку. Різке підвищення світової ціни нафти теж вигідно американським нафтовим компаніям, а також і іншим експортерам нафти. Наприклад, Саудівський Аравії або росії. Але підвищення ціни має
тимчасовий характер, в той час як збільшення частки ринку може мати більшу цінність. Довгострокові наслідки зовсім не обов’язково вигідні Саудівській Аравії, росії, Еміратам та іншим експортерам. Тому що споживачі адаптуються до зростання ціни. Наприклад, прискоренням продажу електромобілів. Ормузька криза висвітлила значно більшу проблему не пов’язану з енергоносіями. Це проблема забезпечення суворого дотримування діючих законів, а також узгоджених санкцій.

Якщо можна зухвало ігнорувати конвенцію, підписану 170 країнами, не боячись покарання. Якщо можна безкарно знаходити шляхи порушення санкцій через посередництво інших країн або тіньового флоту, значить міжнародне право втратило силу.

Але не тому, що змінилося співвідношення сил у світі, а тому що невідворотність покарання більше не стримує порушників. Через корупцію, через малодушність або нездатність чиновників різних країн. Адміністрація президента США вже почала процес очищення від відвертих дурнів.

На черзі нездатні. Інші країни теж мають долучитися. Тоді невідворотність покарання знову повернеться у міжнародне право, і воно не буде остаточно зруйноване.