Отже — Трамп… І як нам тепер із цим жити?

На початку листопада відбулася одна із найбільш значущих політичних подій року — вибори президента США. У цих перегонах більшість аналітиків «ставила» на кандидатку від Демократичної партії Камалу Гарріс. Передвиборча соціологія показувала, що вона, хай і з невеликою перевагою, все ж таки випереджала Трампа. Чому прогнози не збулися? Чому Америка обрала керманичем своєї країни людину, яку називають скандальною, неврівноваженою, непередбачуваною? Чим саме керувалися американці, роблячи такий вибір? Відповіді на ці та інші питання знайдете у розмові кореспондента «Високого Замку» із президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайлом Гончарем. Від цього аналітика почуєте, що чекає на Україну за діяльності нової американської адміністрації, і як маємо поводитися за обставин, що склалися…

Американці голосували за тим же принципом, що й українці

— Чому обрали Трампа? Аме­риканці керувалися приблизно тим самим, що і українці на ви­борах свого президента п’ять років тому, — вважає пан Ми­хайло. — Аби не Байден! — каза­ла собі більшість американців. В Америці не було 73%, але, попри це, перемога Трампа за ниніш­ніх американських реалій — роз­громна. Президентство Байде­на стало, по суті, продовженням правління Обами, в якого Бай­ден був віцепрезидентом. Тож американці вирішили, що чет­вертого президентства Обами (у вигляді демократки Камали Гар­ріс) не витримають.

Водночас не списував би поразку Гарріс на недоліки політи­ки Байдена у внутрішньоамери­канських справах — вона не була провальною. Мали значення речі екзистенційні. По суті, бачимо моральну деградацію американ­ського суспільства — якщо своїм очільником там обрали людину із сумнівними моральними якостя­ми. Не тільки про розчарування нинішньою владною верхівкою, а й про розчарування американ­ською системою. Я періодично буваю у США, і за останні півтора десятиріччя помітив, що амери­канський прогрес сповільнився — починаючи від неефективного Інтернету в публічних місцях… І все ж займатися «всепропаль­ством», напевно, не варто. Спо­лучені Штати — не росія, не пів­нічна корея, де диктатори через пропаганду, репресії, різного роду популістські подачки мо­жуть спрямувати суспільство у потрібному їм напрямі. У США так просто це не вийде. Там інер­ційно діє механізм «стримування і противаг»…

Трамп проводить зондаж

— Із особливими надіями цих виборів чекали в Україні. Чимало наших громадян хоті­ли би, щоб біля керма Амери­ки стояла демократка Гарріс, яка виказувала нам підтрим­ку. А не Трамп, який казав, що Україна цієї війни не виграє, який називав «геніальним кроком» путіна його визнання сепаратистських утворень «лнр» і «днр»… У Трампа була фраза «України більше не іс­нує». В його команді заявля­ли, що не даватимуть стільки грошей Україні, як дотепер. А недавно один із членів його виборчої команди порадив Україні забути про Крим…

— Трамп у своїй непередба­чуваності, у своїй часом проро­сійській, часом антиукраїнській риториці був для нас персоною небажаною. Але з урахуванням політики «недопідтримки» України, яку проводила адміністрація Байдена, я не сказав би, що ми були зачаровані Гарріс…

— Як мовиться, котре лихо менше, те й вибирають…

— Можливо, обирали «зло мен­ше». З іншого боку, не став би надмірно демонізувати Трампа. Він мав рацію, коли казав, що на початку російської агресії у Кри­му Обама дав нам ковдри, а він — «джавеліни»… Трамп ввів санк­ції проти «Північного потоку-2», а «проукраїнська» адміністрація Байдена їх зупинила… Зараз чуємо цілу низку висловлювань від команди Трампа, які спрямова­ні як до України і до українців, так і до росії та росіян. Це потрібно розцінювати як зондаж.

Нинішня ситуація для Трам­па непроста. Він не до кінця ві­рив у свою перемогу… А після перемоги треба відповідати за свої слова. Трамп казав, що всі міжнародні проблеми вирішу­ватиме просто. Що за 24 годи­ни відновить в Україні мир. Мені це нагадує старий радянський армійський анекдот: рядовий звертається до всемогутнього прапорщика, «який усе може», і запитує його: «А що, товари­шу прапорщик, ви навіть можете отак на повному ходу зупинити потяг?». Прапорщик розглянув­ся: «Аякже! Все просто. Скоман­дую: потяг, стій, раз-два!».

Ось таким «прапорщиком» виглядає Трамп. Він не знає, як припинити війну за 24 годи­ни. Через це і розпочався актив­ний зондаж позицій, вкидаються пропозиції про припинення вог­ню, демілітаризовану зону між росією та Україною на 800 миль, про Україну, яка щонайменше 20 років буде без НАТО…

Виникає питання: хтось із цих радників Трампа на карту погля­нув? Що таке 800 миль у випадку російсько-українського кордо­ну? Взяти, наприклад, прикор­донне містечко Глухів на Сум­щині. Якщо ЗСУ мали би відійти від нього на 400 миль, то це буде десь у районі Рівного. А зброй­ні сили росії мали би бути за мо­сквою… Цілковитий абсурд. Як і теза про 20 років без НАТО. А чому саме 20, а не, скажімо, 50 чи 5 років?

Або чуємо новину: Трамп по­спілкувався із путіним. Нібито попередив його про щось там. Та, виявляється, спілкування не було. Був інформаційний «вкид». Потім прояснюється, що поспіл­кувалися Абрамович із Маском…

Ми часто захоплюємося за­хідними медіа, мовляв, вони такі об'єктивні, збалансовані. На­справді вони так само є меха­нізмом для проведення певних інформаційно-психологічних операцій (ІПСО). Коли потрібно, роблять це на замовлення.

Мене позитивно вразила по­неділкова заява членів Гельсінк­ської комісії США (незалежний орган при Конгресі США для мо­ніторингу та заохочення дотри­мання Гельсінкських угод та ін­ших зобов’язань Організації з безпеки та співробітництва в Єв­ропі. — І. Ф.). Це серйозна струк­тура, яка об'єднує всі гілки аме­риканської влади, через кілька днів проводитиме важливе слу­хання. Знаково, як його позна­чено: «Контекст агресії росії, Ки­таю, північної кореї, Ірану проти України». Тобто визначили вісь агресорів проти України. Таке формулювання прозвучало чи не вперше — замість «війна в Украї­ні», де хтось дезінформований може подумати, що йдеться про громадянську війну в Україні. А саме так хоче це подавати росій­ська пропаганда, та й на Заході це підхоплюють. Мовляв, ідеться про війну, локалізовану в кордо­нах України, для Європи загрози немає, а для США й поготів. Тут же зроблено чіткий акцент: має місце агресія чотирьох держав проти окремо взятої України (три із цих країн-агресорів — ядерні). Я додав би сюди ще і білорусь, куди росія доправила ядерну зброю.

Гельсінкська комісія хоче дати зрозуміти новій американській владі, що мова не просто про війну в Україні як якесь обмеже­не кордонами цієї країни яви­ще, а про агресію певної коаліції проти західного світу, де Україна — на передовій позиції відсічі цій агресії.

Підпис США стоїть під За­ключним актом Наради з пи­тань безпеки і співробітництва в Європі, підписаним главами 35 держав у Гельсінкі 1975 року. На­ступного року виповниться пів століття цьому Акту, який вста­новив мир в Європі після Другої світової війни. Завдяки цим уго­дам Європа жила без війни три­валий час, до 2014 року. І росія все це зруйнувала. Якщо Шта­ти займуть позицію, що україн­ський Крим для них не важливий, нехай, мовляв, буде російським, тим самим виступлять співруй­наторами залишків гельсінк­ського світопорядку…

І все ж ситуація для Києва не­проста. Не знаємо, куди повер­неться команда Трампа. Віддає перевагу різним двостороннім «договорнякам», а в цей час зга­дана «коаліція зла» діє як зграя хижаків. Але важливо, що після виборів у США відбувається пе­реосмислення підходів.

Байден міг не допустити російського вторгнення

— Як можна зрозуміти за­яву ще одного Дональда — польського прем'єра Туска — про те, що незабаром США можуть оголосити дату при­пинення вогню в Україні?

— Про це («замороження кон­флікту») мову заводять не впер­ше. Ще влітку говорили, що восени «якось воно врегулюєть­ся». Але ніщо не вказує на те, що росія до цього готова. Так, росія виснажилась. Якби було інак­ше, ми не бачили би в Україні північнокорейського континген­ту. Але за риторикою путіна на його валдайському збіговись­ку не бачимо жодної готовнос­ті до припинення вогню. Повто­рюється одна і та ж мантра, яка звучить з лютого 2022 року, — мовляв, мир можливий лише на російських умовах. А це для нас неприйнятно.

Те, що такі речі чуємо у за­хідних медіа чи з уст польсько­го прем'єра, не означає, що так воно і буде. А хто буде гаран­том? Мають бути якісь превен­тивні дії. Ми їх не бачили. І досі не видно готовності з боку За­ходу, зокрема США, до превен­тивних дій. Якби замість того, щоб на початку 2022 року при­брати американські кораблі із Чорного моря, президент Бай­ден вчинив по-іншому — напри­клад, кілька своїх військових ко­раблів і суден супроводу завів у порт Одеси, путін поводив­ся б по-іншому. Можливо, подій 24 лютого не було б. А США зро­били навпаки: прибрали дипло­матів з посольства у Києві, за американськими втекли майже усі інші західні дипломати, кора­блі НАТО на початок січня 2022 року покинули Чорне море…

Тож коли зараз заходить мова про припинення вогню, давайте прогнозувати розвиток подій. Гаразд, можна припини­ти вогонь. А потім росія скаже: Україна щось там обстріляла. І через це може завдати масова­ного ракетно-дронового удару. Що за це путіну буде? Поки не матимемо реального механізму покарання за порушення угод, припинення вогню неможливе. Ми це вже проходили. Згадай­те події на Донбасі після «Мін­ська-2» (відведення військ, «нє стрєлять») — перманентно війна тривала. Чим усе завершилося? Загибеллю наших людей…

— В американську політику вривається підприємець-мі­льярдер Ілон Маск. Агітував за Трампа, той обіцяв йому місце у своїй адміністрації. Наскільки Маск може впли­вати на нового президента США?

— Це небезпечна для нас лю­дина, судячи з того, які у ньо­го російські «зав'язки». Історія з його «старлінками» для росій­ських військових говорить ба­гато про що. Маск талановитий бізнесмен. Але, здається, зараз став не дуже успішним. У ньо­го маса фінансових проблем. Можливо, росіяни йому «підсо­били» — і тепер відпрацьовує…

Не став би перебільшувати роль Маска і його вплив — з огля­ду на те, хто є Трамп. Згадайте історію першого держсекрета­ря в адміністрації, призначеного у лютому 2017 року. Йдеться про Рекса Тіллерсона, колишньо­го главу всемогутньої нафтової корпорації ExxonMobil. Ця люди­на з початку 90-х була знайома з путіним, його компанія була за­діяна у співпраці з «роснефтью», готувались масштабні проєкти з видобутку нафти і газу в Аркти­ці. Тіллерсон був удостоєний пу­тіним ордена «Дружби народів». І що? Трамп звільнив Тіллерсо­на у березні 2018 року, заявив­ши, що той був «тупий як колода і не гідний займати пост держсекретаря». Виявляється, Тіллерсон намагався скоригувати лінію по­ведінки Трампа у зовнішніх спра­вах. Це Трампу не сподобалося, він вигнав цього держсекрета­ря. Така ж історія може чекати й Маска. Тим більше, що він і Тіл­лерсон — нарцисичні персонажі зі світу хоча й великого, але шах­раюватого бізнесу.

— Отже, як нам жити, що робити (першою чергою — керівництву України), коли у країні, яка є нашим стра­тегічним партнером, прихо­дить до влади нова людина — з неоднозначними заявами і вчинками?

— Треба діяти: коригувати правила гри на свою користь. Америка — це не тільки Трамп. Немає «царя Трампа». Є неко­ронований цар путін у росії, є ще диктатори Кім Чен Ин у Пів­нічній Кореї, Сі Цзіньпін у Китаї. Потрібно налагоджувати кон­такти з його оточенням і працю­вати з ним. Не думаю, що Трамп раптом проникнеться любов’ю до України. Людина, що не має моралі, мислить іншими кате­горіями. Припускаю, за два мі­сяці, які залишились до його вступу на пост президента, до нього вдасться донести дум­ку (не тільки з українських уст), що реалізація гасла «Зробімо Америку знову великою» зале­жить від перемоги України, що й забезпечить США уражен­ня Китаю і «Осі агресорів» — че­рез поразку росії. В іншому ви­падку «Вісь агресорів» завдасть поразки Америці в Європі, якщо американська (без)діяльність при Байдені продовжиться ізо­ляціонізмом Трампа.

А нам, українцям, укотре тре­ба засукувати рукави. Згада­ти прислів'я: очі бояться, а руки роблять…