Путін знову бреше, але дружбу з Гітлером йому не сховати: відкритий лист прем'єра Польщі

Із спеціальною заявою з цього приводу виступив голова польского уряду Матеуш Моравецький. Ця заява, а точніше — її різкий та досить відвертий тон, вже спричинила шокову реакцію у РФ.

«Європейська правда» опублікувала повністю відповідь польского прем'єра Путіну.

ХХ століття принесло світові немислимі страждання та смерть сотень мільйонів людей — вбитих в ім’я хворих тоталітарних ідеологій. Смертельні жнива нацизму, фашизму та комунізму є очевидністю для людей нашого покоління.

Очевидністю є також те, хто відповідає за ці злочини і чий союз розв`язав І І Світову війну — найбільш злочинний конфлікт в історії людства.

На жаль, чим більше часу минає від тих трагічних подій, тим менше про них знають наші діти та внуки. Тому так важливо й надалі продовжувати голосно говорити про правду щодо І І Світової війни, її винуватців і жертв — та протистояти усім спробам спотворення історії.

Пам’ять про це зло особливо важлива для Польщі — першої жертви війни. Наша країна найпершою пізнала на собі збройну агресію гітлерівської Німеччини і совєцької Росії.

Саме Польща стала першою державою, яка боролася, захищаючи вільну Європу.

Однак, опір цим силам зла — це не тільки спогади про польський героїзм, це щось, що є набагато важливішим.

Цей опір — це спадщина усієї вільної і демократичної сьогодні Європи, яка протистояла двом тоталітарним режимам.

Сьогодні, коли дехто у своїх політичних цілях хоче потоптатися на пам'яті про ті події, Польща повинна стати на захист правди. Не заради свого інтересу, але задля того, чим є Європа.

Підписаний 23 серпня 1939 року Пакт Молотова-Ріббентропа не був «пактом про ненапад», він був політичним і військовим союзом, який розділяв Європу на дві сфери впливу по лінії трьох польських річок: Нарви, Вісли і Сяну, що через місяць було перенесено на лінію Бугу в результаті підписаного 28 вересня «Договору про кордони та дружбу між ІІІ Рейхом та СРСР».

Він був прологом до немислимих злочинів, які впродовж наступних кількох років мали вчинятися з обох сторін цієї лінії. Союз Гітлера та Сталіна був блискавично втілений в життя: 1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина атакувала Польщу із заходу, півдня та півночі, а 17 вересня СРСР зробив те саме, нападаючи зі сходу. 22 вересня у Бресті над Бугом відбувся великий парад — святкування спільної перемоги гітлерівської Німеччини та совєцької Росії над незалежною Польщею.

Такі паради не організовуються сторонами пактів про ненапад — це роблять союзники і друзі.

Саме так було з Гітлером і Сталіним — вони довго були не лише союзниками, але майже друзями.

Ця дружба процвітала настільки, що коли група 150 німецьких комуністів ще перед вибухом війни втекла з ІІІ Рейху до СРСР, Сталін у листопаді 1939 року передав їх Гітлеру наче «в подарунок», прирікаючи на неминучу смерть. СРСР і ІІІ Рейх весь час між собою тісно співпрацювали.

На конференції 27 листопада 1939 року у Бресті представники служб безпеки обох держав обговорювали методи та принципи співпраці у боротьбі з польськими національно-визвольними організаціями на окупованих територіях. Наступні конференції між співробітниками НКВД та SS на тему їх співпраці відбувалися зокрема у Закопаному та у Кракові (у березні 1940).

Це не були переговори про ненапад — вони були про ліквідацію (читай: вбивство) людей, громадян Речі Посполитої та про спільні, союзницькі дії, спрямовані на повне знищення Польщі.

Без співучасті Сталіна у розподілі Польщі та без природних ресурсів, які Сталін постачав Гітлеру, німецька злочинна машина не запанувала б у Європі. З поставками з СРСР до Німеччини останні потяги їхали ще 21 червня 1941 року — за день до того, як гітлерівська Німеччина напала на свого тогочасного союзника.

Завдяки Сталіну Гітлер міг безкарно захоплювати чергові країни, створювати гетто для євреїв з усього континенту та готувати Голокост — один з найбільших злочинів в історії людства. Сталін на сході здійснював злочинні дії, підпорядковуючи собі країну за країну і розвиваючи систему таборів, які росіянин Александр Солженіцин назвав «Архіпелагом ГУЛагом» — таборів, в яких мільйони людей, противників комуністичної влади, знищували в умовах в`язничної, вбивчої каторги.

Злочини комунізму розпочалися ще перед І І Світовою війною — на початку двадцятих років. Це голодна смерть мільйонів росіян, це Голодомор, в результаті якого померло багато мільйонів людей в Україні і Казахстані, це Велика чистка, під час якої замордовано близько 700 тисяч політичних супротивників і звичайних громадян СРСР, найчастіше росіян, а також це так звана «польська операція» НКВД, коли до розстрілів вели громадян СРСР саме польського походження.

Приреченими на смерть ставали діти, жінки, чоловіки. В час тільки самої «польської операції», за даними НКВД, було розстріляно понад 111 тисяч осіб — навмисне убитих совєцькими комуністами. В той час бути поляком у Радянському Союзі означало смертний вирок або багаторічне заслання.

Продовженням цієї політики були злочини, скоєні вже після совєцького нападу на Польщу (17 вересня 1939 року) — це винищення понад 22 тисяч польських офіцерів і представників еліти, серед іншого у Катині, Харкові, Твері, Києві і Мінську, а також у катівнях НКВД і таборах у найдальших закутках совєцької імперії.

Найбільшими жертвами комунізму були громадяни Росії. Історики вважають, що у самому тільки Совєцькому Союзі замордовано від 20 до 30 мільйонів людей.

Смерть і табори чекали навіть на тих, кого кожна цивілізована держава оточує турботою — військовополонених, які повертаються з війни. СРСР сприймав їх не як воєнних героїв, а як зрадників. За «подяку» совєцької Росії для полонених солдат Червоної Армії була смерть, ГУЛаг, концентраційні табори.

За усі ці злочини відповідають комуністичні провідники на чолі з Йосифом Сталіним. Зусилля з реабілітації цієї постаті для політичних цілей сьогоднішнього президента Росії, що чиняться 80 років після вибуху І І Світової війни, повинні викликати рішучий спротив кожного, хто має хоча б початкове знання про історію ХХ століття.

Президент Путін багато разів брехав на тему Польщі. Завжди він це робив уповні свідомо.

Зазвичай так буває в ситуації, коли влада у Москві відчуває на собі міжнародний тиск, пов`язаний з її діями. І це тиск, який стосується не історичного плану, а якнайбільш сучасної геополітичної сцени.

Впродовж останніх тижнів Росія зазнала кілька суттєвих поразок: безуспішно закінчилася її спроба цілковитого підпорядкування Білорусі, Європейський Союз вкотре продовжив санкції, накладені за безправну анексію Криму, а переговори у так званому «нормандському форматі» не тільки не принесли скасування цих санкцій — в цей же час додалися подальші загострення, тим разом з американської сторони, які значно ускладнюють реалізацію проекту «Північний потік 2».

Одночасно ж була на чотири роки введена заборона виступу російських спортсменів з приводу використання допінгу.

Слова Президента Путіна я сприймаю як зусилля приховати ці проблеми. Російський очільник добре усвідомлює собі, що його закиди не мають нічого спільного з реальністю — і що в Польщі немає пам`ятників ані Гітлеру, ані Сталіну. Такі пам`ятники були на нашій землі тоді, коли їх ставили агресори і злочинці — ІІІ гітлерівський Рейх і совєцька Росія.

Російських народ — найбільша жертва Сталіна, одного з найжорстокіших злочинців у світовій історії, заслуговує на правду. Я глибоко вірю в те, що російський народ є народом вільних людей — і що він відкидає сталінізм, навіть якщо влада президента Путіна намагається його реабілітувати.

Немає згоди на заміну місцями катів та жертв, а виконавців жорстоких злочинів на невинне населення і захоплені держави. Заради пам`яті жертв та в ім`я спільного майбутнього ми повинні дбати про правду.

Автор: Матеуш Моравецький, прем’єр-міністр Польщі