«Водії автобусів кланяються кожному пасажиру навіть у час пік. А унітази вимірюють рівень цукру в сечі»

Закоханими у Японію повернулися зі своєї 44 подорожі львівські підприємці Людмила та Сергій Калабухи. Людмила зізнається, ця подорож закарбується у пам’яті на все життя. Кореспондент «ВЗ» дізналася, чим же так вразила Японія мандрівників зі стажем.

— Чому обрали для відпо­чинку саме Японію?

— Це, радше, Японія обрала нас сама. Акційні квитки на літак — радість мандрівника! Пишуть мені друзі, що круговий переліт Львів-Токіо-Львів коштує 600 до­ларів. Як не спокуситися? Я по­ставила чоловіка перед фактом: ми їдемо в Японію!

— Що найперше вразило?

— Японія почала вражати ще в Україні. Коли я принесла фото­графу інструкцію до фото на візу, він його зачитував вголос сво­їм колегам. Ось тільки декілька обов’язкових вимог: «На обличчі відсутня посмішка, а також інші емоції та почуття, губи прикри­ті, зуби сховані, обличчя (чоло, вуха, підборіддя) повністю від­криті, волосся не закриває вуха, на голові відсутні елементи одя­гу, перука та масивні прикраси». Віддавав мені фото зі словами, що із таким обличчям тільки ха­ракірі робити.

— Японія — дорога країна? Як підготуватися, щоб поїздка не спустошила сімейний бю­джет?

— І ми так думали! Це ж одна з найдорожчих країн у світі! Плану­вали режим тотальної економії. Уявіть нашу радість, коли ціни на все, що нас цікавило, виявили­ся цілком доступними! Напри­клад, чек у ресторані на двох з морепродуктами, екзотичними десертами та навіть алкоголем дорівнював чеку львівських рес­торанів середньої ланки. От ми вже відірвалися! Їли все, що пла­ває, повзає, росте і літає (смієть­ся).

— Навіть смертельно небез­печну рибу фугу?

— «Хто їв рибу фугу, той дур­ний, хто не їв — дурний у квадра­ті!» — народна японська мудрість. «Віднімаються руки, ноги, по­тім щелепа, рухаються тільки очі, і настає ейфорія, емоційне та інтелектуальне збудження та стрибок або в життя, або в смерть», — так визначали дію риби фугу гурмани-мандрівники минулих часів. Протиотрути не існує. Рибки розміром з долоню достатньо, щоб вбити 40 людей! «Це що, реклама смерті?» — за­питували мої підписники у соцмережах. Десятки ресторанів, у яких всі страви від зупи до де­сертів виключно з фугу, пропо­нують безпечний неотруйний ва­ріант легендарної риби. У дикій природі фугу харчується вапня­ками та коралами, з яких і утво­рюється отрута. У разі небезпе­ки ця риба-їжак роздувається, наче куля, і через голки виділяє отруту для самозбереження. Та японці давно навчилися виро­щувати фугу промисловим спо­собом у спеціальних водоймах. Через ретельно підібраний корм вона вже не отруйна, не смер­тельна і не наркотична. На смак риба як риба. Навіть цукерки з неї друзям привезли.

— Які враження на вас як жінку справила Японія?

— Вразив ідеал чоловічої кра­си — солодкий жіночний хлопчик, що водиться у так званих хостес-барах. За 70 доларів на годину плюс їжа і дуже дорогий алкоголь вам скажуть набір стандартних компліментів. В Японії не при­йнято освідчуватися у коханні та дарувати квіти. Демонстра­ція емоцій — зайва, бережливіть — понад усе. Нові туфлі? Ти ще зимові черевики не зносила!

Західний секс-символ — на­качані брутальні чоловіки — япо­нок лякає! Бороди викликають відразу, як і тату — ознака банди­тів-якудз. У сауну, фітнес-центр чи на пляж таких не пустять. За­клейте пластиром, забинтуйте. Образ самурая давно відійшов у минуле, і тепер сексуальним є жіночний, гнучкий, як паросток бамбука, вічний підліток-пере­росток з макіяжем, манікюром, укладкою та відбіленою шкірою. Іноземний ідеал — російський фігурист Євгеній Плющенко. Його там обожнюють! Тисячі японок збираються під готель, щоб хоч одним оком побачити об"єкт своїх еротичних фанта­зій — світловолосого світлоокого принца.

— Кажуть, у Японії мати до­машню тварину — розкіш…

— Ну як нам, власникам мере­жі зоомагазинів у Львові, не ви­вчити цю тему в Японії? Домашні тварини — котики, собачки — в Японії для багатих людей. Купу­ють їх у кредит. А хочете продати своїх кошенят, цуценят — оформ­люйте як малий бізнес. Чому? Не дозволить компанія, що здає вам квартиру. А 90% японців ви­наймають житло. Якщо пощас­тило, то треба внести заставу, що дорівнює сумі оренди за 1 місяць (мінімум 1600 доларів за однушку у спальному районі То­кіо). Ці гроші не повертаються. Тримати тварин нелегально — небезпечно. Сусіди здадуть. На­слідки жахливі — приїде поліція, напишуть на роботу, штрафи, звільнення.

Популярні заклади, де можна подивитися і навіть погладити тварин. 10 хв. у кімнаті, по якій ходять різні котики, — 200 єн (50 грн.). Ми ходили в більш екзо­тичні — з живими совами. 10 хв. — 700 єн (175 грн. на людину). На вході інструктаж, як їх гладити, і спеціальним розчином дезінфі­кують руки.

Беруть тварин напрокат. Та найбільше вразив собака-робот AIBO від Sony. За допомогою сенсорних технологій AIBO впіз­нає свого власника, біжить до нього, пам’ятає, які дії йому по­добаються. Робот теплий на до­тик, виляє хвостом, рухає вуха­ми та очима. Ціна — від 1750 до 2200 доларів. Порівняно з живим песиком та його утриманням, просто халява! Тому там дуже шанують домашніх улюбленців і навіть возять їх у спеціальних до­рожезних візочках (від 500 $), як у нас немовлят. Ще б пак — тва­ринка за ціною автівки!

— Японці вражають своїми винаходами. Знаю, що в них навіть унітази розумні.

— Цей атрибут майбутнього сам піднімає, закриває криш­ку, підігріває сидіння, змиває та освіжає повітря. Є до нього пульт або центр управління унітазом та нічна підсвітка. Вбудоване біде дозволяє вибрати температуру та побавитися з кутом та силою подачі води. Нова розробка бере аналіз сечі та рівень цукру. Придумали унітази, які будуть вимірювати кров’яний тиск та зважувати з точністю до грама. 40% населення — пенсіонери. Їм треба на щось витрачати гроші, які збирали все життя.

Мій перший шок в аеропорту: я не могла знайти кнопку, пе­даль, спусковий механізм зливу. А воно, розумне, просто чека­ло, щоб я встала, і все зробило саме. Освіжило повітря і щось сказало мені японською. По­дякувало, напевно. В японських будинках та деяких ресторанах є спеціальне взуття для туалету. Такі тапочки стоять біля входу і їх вбирають тільки в туалет. По хаті ходять в інших капцях. В Японії діє Національна туалетна асоці­ація, робота якої полягає в мак­симальному розвитку туалетів. А ще ніде за відвідування туалету не беруть грошей.

— Вважається, що японці дуже працьовиті. Це так?

— Ми приїхали у Токіо о 22.30. Світилися вікна в офісах, і майже всюди були люди. Навіть є спеці­альний термін «каросі» — смерть від перевтоми. 12−14-годинний робочий день без лікарняних та відпусток під постійним страхом звільнення — ось сучасна реаль­ність Країни сонця, що сходить. Японці критично рідко одру­жуються, відтак у країні один з найнижчих показників народжу­ваності у світі. 40% японців від 18 до 44 років ніколи не мали статевих стосунків. На це бракує часу. Нема часу, сил, здоров’я. Сім’я — це напряг та емоційне навантаження. От чому найбіль­ший відсоток самогубств се­ред чоловіків 37−43 років, які не справилися з тягарем турбот та відповідальності.

Заважають традиції. Жінка, яка не вийшла заміж до 30, вважається зіпсованим, залежалим товаром. Якщо її ніхто не захотів — з нею щось не так. Чоловікам, навпаки, традиції рекомендують вступати у шлюб не раніше 35−40. Минулого року Японію вра­зило самогубство найпопулярні­шої поп-співачки, яка перерізала собі вени. Передсмертна запис­ка сповіщала причину: гарна за­безпечена дівчина у свої 27 років не мала кавалера, перспектив його завести та вийти заміж.

— Де ж секс, тим більше, що японська їжа — суцільні афро­дизіаки?

— Чоловіки заводять віртуаль­них подруг та силіконові секс-іграшки. Скуповують порнокомікси і задовольняють себе самі. Жінки звертають увагу на іно­земців, шлюби з якими стають все більш популярними.

Якщо так піде далі, то до 2060 року 127 млн. населення країни скоротиться до 80 млн. Япон­ців поглинуть китайці, яких вони вважають дикунами і варварами.

— Чи хотіли б ви залишити­ся пожити в Японії?

— Хотіли б. Це неймовірно комфортна країна, де все про­думано до дрібниць. Всюди ін­струкції, як відкривати, закрива­ти, куди йти, що і як їсти та пити. На зупинках автобусів та вулицях є люди, що керують людськими потоками.

Таблички «Не можна їсти на ходу» — у місцях продажу вулич­ної їжі та спеціально відведені закриті бокси на вулицях для куріння. Відсутність на вулицях смітників та стерильна чистота тротуарів навіть після народних гулянь. Сів п’яний за кермо? Тобі 5 років тюрми, а всім пасажирам та бармену, який наливав і це до­пустив, великі штрафи.

Дотримання правил та ін­струкцій — єдина можливість вижити в країні, де землетруси кожного тижня, а тайфуни чи цунамі можуть знищити за мить те, що створювалося століття­ми. Водії автобусів носять білі рукавички та кланяються кожно­му пасажиру навіть у час пік.

Фото з архіву мандрівників